“Дідова Хатчина” – як на Косівщині розвивається унікальний простір, що єднає людей з природою та мистецтвом (фоторепортаж)

Ми домовлялись про відвідини хати з черговим, сьогодні це Марі. В “Хатчині” постійно має хтось бути вдома.

НАБУВАЙМОСИ: Дідова Хатчина у Яворові (ФОТО)

Скоро розпочнуться Фестини, тож робота кипить. На в’їзді у селище зв’язок втрачається, дорогу нам підказують місцеві. На горбі нас зустрічають вівці і кіт Юрчик, які проводжають нас до хати. Чути гуцульську співанку. Ну все, ми вдома, пише Вежа.


ДОРОГА

З Івано-Франківська треба їхати у напрямку Верховини або Косова. Тут майже не ловить зв’язок, це місце, де можна відволіктись від турбот, повністю відчувши силу природи. Доїжджаємо до Яворова, до зупинки “Грушівка”. Тут розташовані два центральних магазини. Заходимо, робимо останні покупки, запитуємо дорогу до “Хатчини”. Продавчиня вимірює нас оком, питає: “А вам якою дорогою: верхом чи низом?”. Ми кажемо, що легшою. “О, тоді йдіть низом”. Для цього нам потрібно спуститися селом і повернути наліво, в гори. Поворот такий непомітний, ми його проходимо. Всі місцеві знають, де “Хатчина”, гарно відгукуються, показують дорогу. З другої спроби, знаходимо шлях — піднімаємось в горби. Вгорі нас чекають вівці. Ми сідаємо перепочити на гойдалку, серед хмар, аж тут на руки вискакує кіт. Він проводжає нас до хати.


ПЕРЕДІСТОРІЯ

“Дідусь Петро, який був у Яворові, прожив аж 90 років, це ще при тому, що він не бачив ніколи лікарів, — розповідає Олег Луканюк, засновник проекту — правда, на старість вже погано чув”. Місцеві дуже любили дідуся. Останні роки він жив трохи аскетично, віддалено від усіх. Коли хата дісталася Олегу у спадок, то захотілось із неї зробити щось більше, ніж простір для себе. Хлопець почав долучати друзів. Так з’явилась ідея Фестин, почали будувати нову хату, створювати власне господарство, знайомитись із місцевими.

“Ми працювали з Олегом на одній роботі. Просто якось йшли вулицею і Олег сказав, що у нього є в горах така ділянка, він би хотів щось з нею робити. Чи я не хотіла б долучитись, йому з цим допомогти. Зрозуміло, що мені це було близьке. Часто десь їздила в гори і мені цікаво було, чому стільки пустує хатів.” — розповідає Дарина Фурманюк, співзасновниця арт-простору.

Олег Луканюк і Дарина Фурманюк розповідають про те, що в них немає як такої мети. Проект “Хатчина” не є комерційним і ледь окуповує себе. Ідеєю проекту є популяризувати гуцульську культуру, адже у “Хатчині” можна придбати вироби місцевих майстрів. Ще одним завданням “Хатчини” є те, щоб люди, які сюди потрапляють відчули себе, як вдома.

“Те, що зараз робиться, це для того, щоб людям було добре. У нас немає цілі привезти сюди масу людей.  Найцінніше, що є це люди, які сюди приїжджають. Тут за рік, від перших Фестин до цих, такий обіг людей був, дуже різних. Тут перетинаються ті, хто в звичайному житті не зустрівся б отак. Це не робота, це місце в якому хочеш перебувати.”


МЕШКАНЦІ ХАТИ

Ми заходимо до кухні, біля старовинної печі порається дівчина, яка готує їжу, мугикає гуцульську співанку. Марія переїхала сюди з Києва. Десь на подвір’ї працює Микола. Він зі Львова. Чути Христю, вона дизайнер, родом з Надвірної. Марія, Микола, Христина — чергові “Хатчини”.  Їх тут можна застати найчастіше.


МАРІЯ КОСТЕНКО

“Коли вперше приїхала, то тут майже нічого не було, лиш стара хата, саджали город. Потягнуло сюди, бо так хочеться бути тут. Просто варто глянути, розплющити очі і дивитись, тоді все зрозумієш. Я відповідаю за продаж різних речей, які ми робимо на Хатчині, наші друзі роблять. І за рахунок цього, плюс-мінус, маємо якесь балансування фінансове, не дуже велике. Я роблю ферментований “Іван Чай”, збираю трави. Взимку ткала. Яворів — це центр ліжникарства, тому мати все під руками і не навчитись — це гріх. Я тут постійно чимось зайнята, бо територія велика. Велика хата потребує великих зусиль. Тричі за цей час була в Києві. Така уже варена за цей місяць, не можу виспатись. Це повернулась в четвер з Києва, і така хух.

Дуже важко повертатись у Київ. Дуже звикаєш до маленького міста, маленького населення. Ти знаєш кожен двір, кожен поріг, кожного пса. Якийсь внутрішній спокій і такий лад всередині. Тут ти сидиш не бачиш нічого, крім зелені, дерев, лісу. Коли ти приїжджаєш у велике місто, навіть не те, що шум, мені реклама заважає. В місті ти розумієш наскільки в тобі вмикається споживач.

От у моїх друзів раніше було таке незрозуміле уявлення, що якщо ти живеш в горах, то ти там бідний, в тебе немає можливості щось придбати. Я днями назбирала чебрець і просто усвідомлюю: ти не є бідний, ти навпаки — забезпечений тим, що можеш щось бачити, відкривати це для себе. Ти зрізаєш чебрець на чай і такий вав, він стелиться просто, як килим під ногами. І це, взагалі, найкрутіше багатство.”


МИКОЛА ПАРПАН

“Я вже тут 1 рік 15 місяців, 13 секунд (сміється — ред.). Трохи більше року. Вперше сюди приїхав на перший офіційний заїзд. Приїхав-допомагав. Їздив спочатку на якихось 2-3 місяці, потім частіше-частіше і все. За спеціальністю я еколог і мав практику, на архітектурі теж вчився, десь на юридичному – дотичне то все. Теж фантазував щось своє подібне зробити, але самому тяжко. Так сталося, що з Дариною і Олегом не знався, але є купа спільних знайомих. Так ніби зайшло, раз-два тай лишився. Я тут займаюся тим, чим вмію. Не скажу, що я щось вмію якісно. Десь будовою, десь трохи господаркою, десь тою “Гушкою” по ліжникам. Нема такого розкладу, що ти просто шаришся, як правило є якийсь період застою, але зараз більше задіяний, бо ще в Косів їжджу, а буває таке, що здається, що нічого не робиш, лиш ввечері щось зготував і попив трохи, чи не попив і лягаєш спати — й так з дня в день. А потім, як застає все на купу, то можна, як казав знайомий, падати від знесилення.

От недавно ці дахи піднімали, то вже такі стандартні історії будуть і ще одна добавиться про, те як везли цю бляху на дах. У нас в лісі є місце, де машиною важко проїхати — чуть машина не перевернулася. Ну, і то всьо відбувається довго, тяжко, руки ріжуться, весь в глині. Паралельно дзвоне чоловік, що він везе барана й треба спускатися. Ще один каже, щоб йому якихось дров завести. Воно всьо так на раз, то тяжко. А так, от зараз на гриби йду, нормально.”

 


ХРИСТИНА БУНІЙ

“Все почалось з того, що я приєдналась до краудфандингу, минулорічного, коли збирали кошти на сонячні панелі. Після того, я подумала, що це якось мало і запитала Дарини, чи не треба їм дизайнер. І Дарина сказала, звичайно, що треба. І я така: ну давай буду робити вам дизайн. Тим більше, що мені подобається, хотілось працювати у етнічній тематиці. І все, зірки зійшлись. Я почала робити постери, промо, пішло-поїхало. І я отак стала якимось можна сказати штатним дизайнером. Зараз, наприклад, в нас буде в рамках Фестин майстерня з лінодруку, це те, що мене якось спонукало відновити свої якісь знання і вміння. Десь їх використати, бо я ж ніби на це вчилася, але після академії (Львівська національна академія мистецтв — ред.) я цим не займалася, а зараз можна сказати, що до цього повернулася — якісь майстер-класи, щось таке, але суто в рамках Хатчини. Ну і працюю фрілансером, як людина. Надихає мене дуже навколишнє середовище: ліс, вівці, люди навколо, всенародне мистецтво, все що тут оточує мені дає творчі і прості життєві мотиви. Господарські справи, годувати худобу, носити дрова, прибирати, готувати їжу, тобто в принципі так, як і у всіх в селі.”


СОНЯЧНІ БАТАРЕЇ

Раніше на “Хатчині” не було світла. Потрібно було при потребі вмикати генератор, що гудів на все село. Зараз же, в новій хаті працює чайник, бойлер, заряджаються телефони. Це завдяки сонячним батареям. Засновники простору оголосили про збір коштів для них на краудфандингу. Багато, хто підтримав “Хатчину”, купуючи різну сувенірну продукцію. Звичайно, найбільші кошти до цього збору все одно додали організатори. Також у Яворові  нічні ліхтарі вздовж села працюють за допомогою сонячних батарей, що вражає. Не кожне село може похвалитись таким сучасним надбаннням. Цей проект зробили завдяки сприяння сільської і районної влади.


ГОСПОДАРСТВО

ВІВЦІ ТА СВИНІ

Територія Хатчини досить велика, тож всім вистачає роботи. Є праця на будові, по дому, з тваринами. Господарі тримають овець, а віднедавна і свиней. Вівці дуже розумні, були куплені у жінки, яка не могла дуже бігати за ними, тож вона натренувала їх так, що вони прибігали за хлопком її рук — розповідає Олег.

“Не всі іменовані, але є обрані. Це напевно ті, що в нас найдовше. Це Анютка і Обама. Просто вона чорна. Потім ще є Берізка і Пушкін. Хоч Пушкін і дівчинка, але в неї такі бакенбарди, що вона могла б ним бути. Ще є новачок — безіменний. Ми ще не вирішили, як його назвати. Ще є Ангелочок, це така біла-біла вівця, дуже мила. Всі решта не заслужили імен напевно. Взагалі, у нас їх 16 чи 17, ніколи не можу їх порахувати, вони вічно рухаються. Тусуються туди-сюди, важко рахувати овець.” — додає Христя.

Крім овець є ще свині. Вони з’явились восени. Спочатку було дві свині, один кабан, а на Пасху народилось ще 4 поросятка. Зараз вони живуть в стайні, де раніше жили вівці.


Юра і Меланія

Це два котики. Юра він кіт-пес. Виконує функції собаки, поки її на “Хатчині” немає. Він цілий день може гуляти в лісі, хвацько перестрибуючи з гіляки на гіляку, або ж зі всієї швидкості збігати з гори. Юра улюбленець усіх гостей. Вони з кішкою Меланією мають двох кошенят, їх планують згодом віддати у добрі руки.


Цімбор

Собака — це найкращий друг людини. В “Хатчині” про це знають, адже мали такого цімбора. Його ім’я із закарпатської говірки означає “друг”. Кажуть, що сусідній пес підбурив його на втечу. Цімбор втік, а дорогу назад забув. В “Хатчині” ще досі чекають його повернення.


АРТІЛЬ. ХАТЧИНА

“Хатчина” є вільним простором, куди може приїхати будь-хто, заночувати, допомогти по господарству. Є проекти, які допомагають Хатчині трохи заробити на себе.

Це “Артіль. Хатчина” —  сувеніри тутешні майстрів. Мешканці “Хати” їздять з ними на ярмарки, популяризують гуцульську культуру.

“Всі знають, що Яворів — це столиця ліжникарства. Тут кожна друга майстриня тче, але ніхто це не купує і воно не розвивається. Тобто по-троху вони взагалі перестають ткати, продають верстати з хатів і ніяк не удосконалюються в тому. Тому це теж було одним з таких викликів.” — розповідає Дарина

Вироби можна придбати в інтернеті, або ж приїхавши до “Хатчини”.

“Це все вироби наших друзів і локальних майстрів. І кераміка, і вовна, і вироби з дерев, а і ще всякі різні цікаві штуки. Це роблять ті люди, яких ми любимо і довіряємо. Нам цікаво, щоб і майстри отримували якийсь прибуток, їхні товари десь розходились. Тому ми і їздили на ярмарки, щось там через інтернет продавали. Це класно, якщо локальні цікаві майстри отримують таку змогу. Ми представляємо їх, поширюємо їхні вироби серед людей. Починаючи від якихось київських керамістів, які от роблять класні вироби, до бабусь з Косівщини, які самі в’яжуть носочки і рукавички, чи місцевих жіночок з Яворова, які тчуть. Наприклад, зимою ми ткали килимочки, тобто щось було вироблене і на Хатчині.” — каже Христя.

Нещодавно також запустився проект “Гушка”, який має на меті популяризувати ремесло.

“Гушка — це найкраща майстерня виробів з вовни, в всесвіті. Запропонували сусідці Любі очолити виробництво, бо вона сама займалася і досить ексклюзивні штуки робила. Їй то стало цікаво, тай найняли працівників, довго шукали правда. Є дівчинка з Луцька, є зі Львова, двоє місцевих та й Люба. Ну і таке, щось пробуємо. Точково пробуємо на ярмарках, ми ще зимові не відвідували, на літніх теплі речі тяжко йдуть, то хіба більше промоційна штука.” — додає Микола.


ПІДГОТОВКА ДО ФЕСТИН

Процес підготовки до Фестин триває весь сезон, але чим ближче до події, тим більше відчувається наближення свята.

“Немає такого офіційного відкриття чи підготувань до фестин. Ми постійно тут, є якийсь рух. Це не обов’язково до фестин, воно взагалі робиться, бо цікаво робити, та й є змога і натхнення. Не завжди воно в кайф, бо деколи так тяжко, що хочеш послати це всьо, але потім результат бачиш, то нормально.” — розповідає Микола.

Цікавинкою цього року в рамках Фестин буде майстерня з лінодруку. Кожен бажаючий може взяти з собою футболку і відбити собі оригінальний малюнок. Також гостей чекає нові облаштування,  розроблені спеціально до фестивалю.

“В нас вже тут буквально болгарка на полі працює і ми там зараз прибираємо, готуємо. Тут вже збиралися люди, друзі, волонтери. Ми зараз будуємо спеціально для фестин майстерню, поставили підлогу на кінотеатр, аби можна було і танцювати, і сидіти, і робити, що хочеш. Робота вже кипить повним ходом.” — розповідає Христя.

Щодо музики, то цього року на Фестинах гратимуть “Баламути” та OY Sound System. Якось під час дуркування на”Хатчині” вперше заграли”Баламути”. Дарина запитала що за гурт, дівчата не могли всидіти на місці від танців, вирішили їх запросити.

“Зазвичай домовляюся з гуртами я. Хтось порадить, що знає якийсь гурт. За “Ой Систем”, то я написала Марку. Попереднього рази виступали багато хто з наших друзів: Запаска та Пропала грамота – давні знайомі, з ними просто. Важко переконати гурти приїхати і відпочити  в нас, бо вони перегружені, мало довіряють якимось новим угрупуванням. А тут ми такі пропонуємо любов, добро, ще й нагодувємо. Більше людей йдуть на гроші і це зрозуміло, музиканти зараз живуть таким заробітком, що награють та наспівають то й мають. Ми надалі будемо намагатись опрацьовувати такий формат, щоб ми оплачували їх виступи повністю, бо багато хто поступається нам своїми гонорарами, майже на половину, але все рівно ми заходимо просто в нуль. Будемо вчитись так, щоб перекривати їм більшу частину.” — розповідає Дарина.

“Хатчина” вже не раз була тією платформою, що об’єднує музиків, допомагає шукати нове звучання.

“В мене взагалі була мрія, як ми тільки говорили за Хатчину, то привозити сюди музичний сегмент в більшій мірі, щоб була присутня господарська частина і музична частина, як мистецька. Щоб сюди більше приїжджали гурти, мати свою рекорд студію, записувати треки і видавати альбоми, щоб на Хатчині створювались колаборації.” — каже Дарина.


ГОСТІ

Вранці прокидаємось із сонечком. Тут час зупиняється, щоб вдосталь можна було насолодитися справжніми відчуттям. Йдемо збирати гриби та чорниці.

“Багато хто з людей приїжджає і каже: у вас так круто, як вдома. Бо першочергово, це робиться для себе, можливо, трохи з егоїстичною ціллю. Ну, всі події, які тут відбувались, то в першу чергу, нам це було цікаво розвивати тут. ” — розповідає Дарина.

Готуємо сніданок.Чуємо розмову Остапа і Олени Костюк. Вони тут відпочивають з донечкою. Запитуємо про враження від “Хатчини”.

“Я тут вперше, дуже класне враження, що молоді люди роблять, і власне роблять дуже добре, комплексно – для людей. Але це не є такий продажний туризм, а для того, щоб людина зрозуміла, де вона знаходиться, специфіку краю, всю цю красу. В мене таке складається враження, що якось так затишно і гарно тут все зроблено.  Що ми тут робили? Власне, лазили горбами і збирали гриби та ягоди, а ввечері набувалися.” — розповідає Оленка

Остап Костюк — режисер фільму “Жива ватра”. Друзі давно його сюди запрошували, але через щільний графік, все ніяк не виходило приїхати.

“Я тут вперше і це як перше кохання. Зразу відчуваєш щось близьке. В якомусь місці ти розумієш, що спрацьовує якийсь момент рідного, що ти з цим бачився в дитинстві, пізнаєш цю реальність так, ніби вона в тебе вже була. От скоріше таке відчуття. Та й гарно. Слів нема. Тут треба бути і набуватись. Це відчуття не передається словами.”


ДІДО ИВАНЧІК

“Що, ви не чули про книжку Петра Шекерика-Доникова?” —  запитує Марі – “Як це так? Візьміть негайно почитайте, ви будете вражені. Десь тут вона повинна була бути.” Марі пішла шукати книгу. Ми сидимо на кухні.

“Це книга, яку написав місцевий чоловік, який з цих горбів, не конкретно з Яворова, а з Верховинщини. З одного боку це повість, з другого це біогорафія, з третього це етнографія. Це напевно найдетальніший і найправдивіший твір про гуцулів. Сам Петро розказує про свого діда, який був цікавим персонажем. Він з одного боку сповідував язичницьку віру, поклонявся давнім божествам – великому сонечку, а з другого боку і не відрікався від християнства, він його теж приймав. Було вірування еклектичне: поєднання язичництва і християнства. Ще цікаво те, що сама мова книжки настільки автентична, писана на діалекті. Тому, може, на початках важко читати, коли слів місцевих не знають. Для пересічної людини ця книга може здаватись набором слів. Там зібрано дуже багато фактів про обряди, побут гуцулів того часу – чим вони жили та дихали.” – додає Христина.

Тут на “Хатчині” часто цитують діда Иванчика. Починаємо читати й ми:

“Сусіди делеко. Приходило бирше чюжих людий до діда лиш у церковні свєтки та у неділі посидіти та поговорити шош з дідом Иванчіком, бо він був нависний и говиркий чьоловік. У тоти дни приходило до діда й богато бідничії брати на роботу скороми: масла, бриндзи та гуслінки. Тай запусто богато роздавав їм дідо скороми — за простибіг. Вин жєлував бідноту тай любив їм помогати, чім лиш міг. Хотів, аби все икос си западажло тай жило на цім світі. За тото и йиго люде дуже навиділи. Вельбили, тай просили Бога за йиго маржинку, здоров’є та й видпушшінє гріхів.”


МІСЦЕВІ

Сусідній дядько Василь приходить сюди привітатись, запитати, як справи. Ще хтось із місцевих чоловіків  допомагає по господарству, на будові, лишається на вечерю. Сусідка Люба проводить тут майстер-класи. Здається, що “Хатчина” дуже гармонійно вписалась у середовище.

“Та, думаю, у нас буде кілька десятків місцевих на Фестинах. Для місцевих вхід безкоштовний, така політика. Вже майже все село знає про них. Будуть наші сусіди, близькі, далекі, діти точно будуть, їм це цікаво. Ми стараємось заохочувати приходити сюди місцевих, щоб бачили, що то не будь що.” – розповідає Христя.

(Visited 127 times, 1 visits today)

Залишити коментар:

Щоб залишити коментар, заповніть форму нижче:



3922

Франківців просять допомогти 3-річній Софійці побороти рак 00:16

Усіх небайдужих просять допомогти 3-річній Софійці Павлюк побороти страшну хворобу. Про це повідомила в мережі Facebook франківка Наталія Кушнір. “Цей пост про допомогу! Прошу всіх небайдужих відгукнутися. Допоможіть зібрати кошти для...

Хаос і захаращення. Як виглядає вулиця в старій частині Долини (фоторепортаж) 23:41

Щоб насолодитись архітектурною різноманітністю, не потрібно десь далеко їхати. Достатньо просто пройтись вулицею Шептицького в старій частині Долини. Фотограф Роман Шимкович прокоментував свої світлини в соцмережі: "Все близько, усе під...

Дівчинка з Косівщини, яка перенесла інсульт, продає малюнки, щоб зібрати на лікування (фоторепортаж) 23:22

12-річна Надійка Кучерак з села Акрешори на Косівщині два роки тому перенесла інсульт. Після інсульту Надійці зробили оперативне втручання, але після цьогоправа рука та нога перестали працювати. Дитина проходила різне лікування...

Американський мандрівник підкорив Говерлу (відеосюжет) 22:32

Західна Україна – справді особливий куточок світу. Американець Пітер Сантенелло подорожував разом з дівчиною Карпатами і знімав їх цікаві відкриття. З першого дня перебування в державі Пітер Сантанелло постійно чув про Західну...

Активна Мама на візку або Як франківська письменниця вчить свого сина бути успішним (фото) 22:09

Христина Сирова-Ковалишин – відома у Франківську поетеса, письменниця, директорка БО «Хребет» по роботі з людьми з інвалідністю, психолог та мотиваційна тренерка. Вони з чоловіком Олександром уже чотири роки разом, з...

Карпати, море та замки: зірки шоу-бізу розповіли про улюблені місця для відпочинку в Україні 21:48

Поки погода тішить теплом, треба їхати відпочивати на природі. В Україні безліч красивих локацій. І що ж обрати? Порадою допомагають зірки шоу-бізу — для читачів “Експресу” вони розповіли про свої улюблені місця...

Велосипедист, який вчора на Вовчинецькій потрапив у ДТП, наразі перебуває у комі підключений до апарату штучного дихання 21:40 1 коментар

Вчора на вулиці Вовчинецькій сталося ДТП за участі автомобіля марки Skoda та велосипедиста. Як стало відомо Правда іф, водій припаркованого автомобіля, відкриваючи дверку, свого авто збив велосипедиста. Велосипедист Лисюк Володимир...

Легенди Станиславова. Привіт від меблевиків 21:17 2 коментарі

У радянські часи своєрідною візитівкою Прикарпаття були дерев’яні інтер’єри офіційних будівель у так званому гуцульському стилі. меблевиків Коли у 1980-х зводили масштабну споруду обкому партії (теперішню Білу хату на Грушевського,...

Під владою водної стихії: Як франківці в далекому минулому страждали від повеней 20:56

Цьогорічне дощове літо поставило наш край перед реальною загрозою повені. Побутує думка, що у наші часи значні затоплення частіше трапляються саме через вирубку лісів та інші екологічні негаразди. Однак давня...

Стометрівка в Івано-Франківську входить до переліку найкрасивіших пішохідних вулиць України (фоторепортаж) 20:37 1 коментар

Пішохідні вулиці, зазвичай, найцікавіші та найкрасивіші в місті. Тут найвища концентрація історичних пам’яток та затишних кав’ярень. Ukraine-is вирішило знайти всі пішохідні вулиці України та показати вам найкрасивіші з них. Перша пішохідна...

Шпигун на вокзалі. Як у старому Станиславові спіймали невловимого італійця 19:53

Хоч Станиславів початку ХХ ст. був невеликим провінційним містом, тутешня поліція доволі часто нападала на сліди російських шпигунів. У вересні 1910 р. сценою для «шпигунських пристрастей» став міський вокзал. Патрульний...

Відійшов у вічність відомий футболіст та тренер з Франківська 19:20

В четвер, 16 серпня на 55-році життя помер ветеран Прикарпаття, тренер ОДЮСШ Петро Мельник. Про це повідомляють Ветерани футболу Прикарпаття. “Петро Мельник (16.09.1962 -16.08.2018), захищав кольори івано-франківського «Прикарпаття» (1985-1989рр.), провівши...

Прикарпатець Мар’ян Закальницький став чемпіоном Європи зі спортивної ходьби (фото+відео) 18:53 1 коментар

Прикарпатець Мар’ян Закальницький став чемпіоном Європи зі спортивної ходьби на дистанції 50 км на чемпіонаті Європи з легкої атлетики 2018 року, який відбувся у Берліні. Його досягнення можна вважати унікальним,...

Одна з франківських парафій відзначила сьогодні храмове свято (фоторепортаж) 18:29 2 коментарі

В день святкування Преображення Господнього франківські церкви були заповнені містянами. Серед франківців, які прийшли молитися та освячувати кошики з фруктами, був і міський голова обласного центру Руслан Марцінків, пишуть Версії....

Видовищні змагання та розваги: як в Коломиї “гримить” фестиваль автомотоавіатехніки Drive for life (фото+відео) 17:55 2 коментарі

Вже традиційно наприкінці літа Коломия та гості міста мають нагоду відпочити та набратись адреналіну на фестивалі автомотоавіатехніки Drive for life. Різноманітні події, видовищні змагання та розваги. Фестиваль можна назвати “сімейним”,...

Одна з трьох у світі: В селі на Тлумаччині є унікальна церква (фотофакт) 17:39

Таких церков візантійського стилю, як у селі Хотимир на Тлумаччині є лише три у світі. Три церкви у Хотимирі – мурована в центрі села при шляху, дерев’яна на скелі у...

Як франківці освячували кошики із фруктами (фоторепортаж) 16:46

Християни східного обряду 19 серпня відзначають одне з найбільших церковних свят – Преображення Господнє, або Яблучний Спас. У це свято за древнім звичаєм відбувається освячення перших плодів (злаків, винограду чи...

“Музей” іграшки у Калуші лякає місцевих жителів (фотофакт) 16:40 1 коментар

У Калуші на вулиці Підвальна, біля садка “Струмочок” створили “музей” іграшки. Користувачі соцмережі зазначають, що такий “музей” може хіба що налякати, передають “Вікна”. “Майбутній музей м`якої іграшки, в даний момент мокрої чи...

В Івано-Франківську відбувся турнір пам’яті відомого футболіста Богдана Дебенка (фоторепортаж) 16:13 1 коментар

18 серпня в Івано-Франківську завершився VI традиційний футбольний турнір пам’яті відомого на Прикарпатті футболіста та тренера Богдана Дебенка. Змагання відбувалися три дні з 16 по 18 серпня, інформує кореспондентка Бліц-Інфо. За головний...

Відомі коломияни привітали своє рідне місто із Днем народження (фоторепортаж) 15:54 1 коментар

Відомі жителі Коломиї сьогодні присвячують найтепліші слова рідному місту, пише Дзеркало Коломиї.  Владика ВАСИЛІЙ – правлячий Архієрей Коломийської єпархії УГКЦ «День міста припадає на Спаса, тобто Преображення. Для нас з...
  • ріел ІФ виринаюча