pravda.if.ua
http://pravda.if.ua

Франківці про звільнення Маріуполя13 Чер, 09:46

Сьогодні, минає четверта річниця звільнення Маріуполя від бойовиків ДНР. Це було перше місто, яке визволили на той час. Тоді це був важливий крок, ми змогли показати силу і рішучість не лише Україні, а й цілому світові, що можемо наступати.

Картинки по запросу маріуполь звільнення

Нагадаємо, що 13 червня 2014 року бійці-добровольці та кадрові військові, об’єднавши зусилля, вивели бойовиків із міста, показавши їм, хто на тут господар. Ключову роль у визволенні Маріуполя від російських окупантів відіграв саме полк «Азов». Щоб дізнатися більше про події 13-го червня 2014 року журналістка Правди.іф. поспілкувалася з бійцями  «Азову». З трьох моїх співрозмовників хтось брав участь у визволенні, а хтось приїхав захищати кордони України вже коли місто було звільнене від бойовиків ДНР. Спогадами, які найбільше закарбувались у пам’яті із подій того дня, поділилися азовці.

Сергій Янчук, франківець, доброволець, боєць полку «Азов»

Чоловік каже, що на жаль чи на своє щастя, потрапив до батальйону вже після подій пов’язаних зі звільненням Маріуполя від озброєних бойовиків, які захопили адміністративні будинки міста. Тож він лише слухав розповіді тих, хто приймав участь або перекази від інших побратимів про ті переможні події.

«Пам’ятаю, коли їхав топереживав усю дорогу в потязі: думав як все складеться, чи не підведу побратимів, чи вистачить досвіду та військової майстерності. Загалом настрій коливався від дещо сумного до бадьорого. Сум від усвідомлення того, що в нашій країні розпочалася справжня війна і гинуть реальні люди від реальної агресії сусіднього народу та їх місцевих посіпак. А бадьорість була від того, що прийняв вірне рішення, що не один такий в своєму прагненні захищати свою родину, український народ та Батьківщину. Вірив, що все буде добре», – розповідає боєць «Азову».

Приїхавши до Маріуполя захищати тих людей, які там живуть, Сергій зрозумів – там бійців сприймали спершу наче ворога.

«У мене був культурний шок, коли я приїхав у місто. Спілкуючись із місцевою елітою, я відчув себе окупантом зі зброєю на своїй землі. Виконуючи бойові завдання ми вимушені були спілкуватися з місцевим населенням доволі часто. В результаті спілкування я можу сказати одну річ, що серед усіх людей, там є багато прихильників України. Дуже багато з тих, які зізнавалися, що ходили на Референдум, на сьогоднішній день визнають, що це була помилка і їм не потрібна ДНР», – згадує Сергій Янчук.

Здобувши свого роду маленьку, але таку важливу перемогу – визволивши Маріуполь від терористів,  бійці «Азову» були дуже натхненні успіхом вдалої бойової операції. Адже результат її проведення був надважливий не просто на локальному рівні, а глобально для всієї України, для всього війська.

«Всі зрозуміли, що ми, навіть не великими силами, без підтримки, попри шаленний супротив, саботаж , диверсії та провокації, можемо перемагати, хоча це здавалося неможливим, нелогічним», – каже азовець.

Наталія Коцкович, франківчанка, журналістка, працівник прес-служби та боєць полку «Азов»

Жінка згадує, що потрапила в полк тоді, коли хлопці даного підрозділу вже звільнили Маріуполь і на той час дислокувались на лівому березі звільненого міста – в одній із тамтешніх шкіл. Участі у звільненні міста Наталя не брала, проте, дуже чітко знає хронологію подій того дня, адже працювала у прес-службі «Азову».

«Стати однією з двох перших дівчат у полку мені вдалося завдяки другу, а згодом вже побратиму Івану Харкову. Він ще був у Івано-Франківську журналістом. От він і покликав до прес-служби полку «Азов», яка тоді лише розвивалася. Участі у звільненні міста Маріуполь я не брала. Проте знімала про це фільм на основі спогадів бійці. Але, знаєте, від відкритих сєпарів «Азов» звільнив Маріуполь у червні 2014, з того часу щодня і до нині це місто далі звільняють українські військові, які там дислокуються. Бо відкрито там вже ніхто не каже, що він за «рускій мір», а от вдома, на кухні, прийшовши з роботи на «Азовсталі» або з «заводу Ілліча» більше половини маріупольців звинувачують українську хунту у війні, а українських військових у всіх проблемах у приазовському місті. Так, там висять українські прапори, на Маріупольському телебаченні та радіо ведучі говорять українською – це велике досягнення. Але ми забули про прихильників Путіна, які з міста, на жаль, нікуди не ділись», – каже Наталія

Вона їхала в Маріуполь з позитивним настроєм, проте, не все було так як того хотося.

«Пам’ятаю, що їхала у місто з відчуттям гордості. З неабиякою надією, що ми творимо історію і боремося за збереження України. Але потім, коли трошки пожила там, все стало вже не таким феєричним. Але, щоб не бути такою песимістичною, підтверджую, були і щирі люди, які підтримували українську армію, українських військових та, зокрема, полк «Азов». Вони приїжджали регулярно до бази, привозили «волонтерку»: харчі та одяг. Саме тоді, у 2014-2015 роках, на волонтерах трималась армія. Але були і такі, які просто у магазині в черзі кричали: «Асвабадітєлі панаєхалі, валітє с нашого города!». І навіть коли у січні 2015 року, коли терористи обстріляли з ГРАДів мікрорайон Східний, вони ще ходили і звинувачували нас у цьому. Чесно, по-різному було. Дуже контрастно. Одні маріупольці за Україну віддавали свої життя, інші щиро хотіли приходу руского міра. Якщо говорити про самий день визволення Маріуполя, зі спогадів, відео та фото бійців, мене найбільше вражає бажання до боротьби. І нехай тоді у тодішніх добровольців нічого не було руках зі зброї. Вони мали один автомат або каску на двох, одна ЗУшка, один кулемет, замість форми і берців звичайна, на кілька розмірів більша «титанка» і кросівки, але пропри це самовіддано йшли захищати Україну. Цікаво як ще вчорашні добровольці, які влучно «гасили» ворога зі звичайної стрілецької зброї, вже за рік успішно очолили Азовську артилерію, мінометні взводи, піхотні роти. Мало хто знає, але одним із досягнень тієї операції зі звільнення Маріуполя була ліквідація як самих сепаратистів, так і головного штабу майбутніх псевдореспублік», – розповіла Наталія.

Вадим Зіньківський (Палій Азовський), харківчанин, один із ініціаторів створення полку «Азов»

Не розпитати у цієї людини про звільнення Маріуполя просто не можливо. Цей чоловік, як ніхто відіграв чи не найважливішу роль у визволенні міста. Так уже склалося, що бійці дуже скромні люди і не усі учасники подій люблять говорити про свої героїчні вчинки. От і Вадим дуже лаконічно розповів мені про події того визначного дня.

«В Азов я потрапив разом з усіма хто був в «чорних чоловічках». Хоча, правильно було б сказати, що я не просто потрапив у полк, я один із творців «Азову». Так, я брав безпосередню участь в звільненні Маріуполя. Я був кулеметником на «прянику» (броньований Камаз із встановленим в кузові кулеметом ). Вранці приїхали в Маріуполь, атакували блок на Грецькій, очистили укріплення колаборантів, затримали їх більш 30 тулубів. Передали звільнене місто та бабуїнів місцевим поліціянтам та поїхали на свою базу в Бердянськ. Я їхав спокійно. Не пам’ятаю якогось особливого хвилювання. По приїзді в місто спілкуватися з місцевими не було ні бажання, ні необхідності. Тим більше мені була байдужа їхня реакція на приїзд «Азову». Ми отримали наказ і виконали його. Найбільше того дня запам’ятався один місцевий хлопець. Коли все було закінчено і ми вже готувалися до від’їду на балкон одного з прилеглих до місця події будинків вийшов молодий чоловік з прапором України. Він чекав на звільнення, не викинув прапор. Заради тих хто вірить і чекає ми й звільняємо нашу землю від сміття. Тоді я це усвідомив особливо гостро», – згадує Вадим.

 

 

(Visited 478 times, 1 visits today)