Сьогодні свій 94-й день народження відзначає легендарний повстанець із Прикарпаття Мирослав Симчич (сотенний "Кривоніс")

5 січня 1923 року народився легендарний сотенний УПА - Мирослав Симчич "Кривоніс", що відсидів у радянських таборах 32 роки.

Мирослав Симчич народився 5 січня 1923 року в селі Вижний Березів, що належав до Коломийського повіту (тепер — Косівський район) — сотенний УПА, політв’язень.

У 1941 році  долучився до лав юнацької сітки ОУН. Перед закінченням Коломийського архітектурного технікуму, восени 1943 року відправлений до першого куреня УНС (Українська народна самооборона) в Космач, де служив кулеметником. Після закінчення старшинської школи у Космачі в 1944-му році повертається до рідних країв.

Закінчивши цей вишкіл, він був направлений у сотню Криги на посаду чотового. На прохання сотенного Мороза пізньої осені 1944-го командування повертає Симчича з Буковини в рідні краї. Мороз доручив молодому старшині вишколювати новостворену Березівську сотню. Сотня пішла в рейд на Снятинщину і Заболотівський район, де розгромила декілька колгоспів, а також розігнала місцеві винищувальні загони (так званих «стрибків»). Далі сотня рейдує Буковиною, повертається перед Різдвом 1945, а після свят отримує наказ іти на Космач.

Бій під Космачем

Найуспішнішим боєм сотенного Симчича став бій під Космачем, у якому, за даними Центру дослідження визвольного руху, з радянського боку, окрім дивізії НКВД, брали участь 31, 33 і 87 прикордонні загони та деякі інші радянські формування. З боку УПА — місцеві курені «Гайдамаки», «Карпатський», вірогідно, «Гуцульський» і «Перемога», а також з Калущини сюди зрейдував знаменитий курінь «Скажені» Павла Вацика-Прута.

Всього — не менше 10 сотень чисельністю понад 1200 старшин і стрільців. Очевидно, на один з таких зазначених прикордонних батальйонів по дорозі на Космач, в селі Шепіт, натрапила Березівська сотня, в якій Симчич на той час командував 3-ю чотою. Разом з сотнею Ґонти ця сотня оточила і за одну добу розгромила той батальйон. У бою Мороз був тяжко поранений і передав команду саме Симчичу, який перед тим з двома чотами успішно закрив прорив ворога, і довів бій до переможного кінця.

Сили УПА вийшли з Космача та дали можливість частинам НКВД увійти у село. Згодом партизани оточили Космач. Бій тривав три доби без перерви. Вистрілявши весь запас своєї амуніції, частини НКВД подали радіограму в Станіслав у штаб дивізії, щоб давали їм підкріплення, бо вже вони не мають чим захищатися і от-от капітулюють. Радіограму перехопила українська розвідка. Із Станіслава їм відповіли, що поміч буде. Командування УПА вирішило не допустити допомоги.

Поки основні повстанські сили зводили запеклі бої в Космачі, кілька сотень стало заставами на підступах до села зустрічати останні резерви дивізії НКВДстів. Березунам прийшов наказ відійти до потоку Рушір на засідку: дорогу з Яблунова до Космача випало перекрити їм. Новий сотенний Юрко, якого командування УПА призначило замість Мороза, не знав місцевості, тому доручив керувати боєм досвідченому Кривоносу.

Місцевість була ідеальною для удару. Повстанці розташувались на схилах над дорогою у підкову, замаскувались у снігу. Ця посилена сотня мала на озброєнні 22 легких кулемети, полковий міномет, «бронебійку», понад 20 автоматів, десь 15 напівавтоматичних рушниць, решта — карабіни (кріси) й гранати.

Колона НКВД з'явилася зранку: 12 вантажівок-студебекерів (за іншими даними — понад 15), тісно напханих солдатами, і одна легкова автомашина зупинилися перед щойно розібраним повстанцями мостом. Усі були на видноті. За 2,5 години знищили майже всіх — 405 солдатів та офіцерів НКВД.

В 1949 році Симчич був заарештований та засуджений Івано-Франківським Військовим трибуналом на 25 років позбавлення волі за участь в УПА. Дивом вижив у жахливих умовах етапів і концтаборів. Згодом повторно був засуджений ще на 25 років за «участь у націоналістичному угрупуванні».

У 1963 році Симчича звільнили. Однак, 30 січня 1968 року він знову заарештований за «нововиявленими обставинами». Верховний Суд СРСР направив Симчича відбувати покарання аж до 1982 року.

У 1982 році Мирослав Симчич, не виходячи на волю, визнаний судом особливо небезпечним рецидивістом і засуджений за ст.187-І КК УРСР на 2,5 років таборів «за наклепи на радянський державний і суспільний лад».

Мирослав Симчич був звільнений лише у 1985 році.  Усього відбув в ув’язненні 32 роки, 6 місяців і 3 дні. Ще рік після звільнення перебував під наглядом. Навіть після проголошення Незалежності України міліція Запоріжжя «за звичкою» приходила перевіряти особливо небезпечного злочинця.

Указом Президента України від 26 листопада 2005 року його було нагороджено орденом «За заслуги» III ступеня.

У 2008 році Мирославу Симчичу у Коломиї було встановлено прижиттєвий пам’ятник.

Нині він на пенсії. Живе у Коломиї і є почесним громадянином Коломиї та Львова.



Якщо ви помітили помилку виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Додати новий коментар



Погода, Новости, загрузка...

Погода, Новости, загрузка...



Останні новини з категорії Фоторепортаж: