"Різдво тотожне власному Надвечір'ю", – франківський письменник Юрій Андрухович про наше свято на зламі 1960-1970

Різдво в катакомбах, – так сприймав Святвечір і Різдво у Івано-Франківську свого дитинства письменник Юрій Андрухович. Спогадами він поділився на порталі Збруч.

Зими тих років запам’яталися холодними і сніжними.

Я не вперше пишу цю фразу, але вперше звертаю увагу на ключове слово "запам’яталися". Воно піддає сумніву написане. Виходить, що ті зими (десь на зламі 1960-х і 70-х) не обов’язково були холодними і сніжними. Вони такими запам’яталися. Наприклад, мені. Це моя суб’єктивна пам’ять-уява.

Зимові шкільні канікули тривали до 11 січня. Тобто з 11 січня починалася жахлива третя чверть. Жахлива настільки, що могла би позмагатись у своїй жахливості навіть із першою.

Враховуючи, що першим днем згаданих зимових канікул було, якщо не помиляюся, 30 грудня, наше "Різдво" знаменувало собою своєрідний канікулярний екватор. Щоправда, доволі асиметричний: більша частина канікул виявлялася позаду. Попереду залишалося всього чотири дні, дедалі швидкоплинніші. Ненависна школа наближалася з катастрофічною швидкістю.

Я взяв Різдво у лапки з причини знов-таки суб’єктивної. В моєму тодішньому розумінні Різдвом був вечір 6 січня. Різдво дорівнювало Святвечору. Різдво було тотожне власному Навечір’ю.

Далі, наступними днями, ніякого Свята вже не спостерігалося. Батьки так само, як і кожного звичайного будня, мусили йти на роботу. Всі у місті мусили йти на роботу. Ніяких вертепів, колядників, перебиранців. У календарі жодним чином не зазначалося, що 7, 8 і 9 січня якісь особливі дні.

Вечір же 6 січня був "Різдвом", тобто коротким епізодом якоїсь паралельної нерадянської дійсності. Бабця готувала весь день усі ті традиційні наїдки, вся цілком, у свій незначний зріст, оповита виверженнями вулканічної пари й охоплена закипанням, шипінням та булькотом. Як їй вдавалося досягати хоч якоїсь мети на тій сміховинній кухоньці площею два на два метри, я не скажу. Моїм завданням було не крутитися поруч і не заважати. Я слухняно тримався подалі.

Потім западав вечір "Різдва", і в темряві батьки поверталися з роботи. Татові іноді випадало того дня працювати в лісі, тож він з’являвся пізніше, і від нього вже трохи заносило алкоголем. Мама казала, що він "уже відмітив" або "відмітився".

Потім ми збирали всі ті заповнені дивним їдлом баняки, миски, полумиски й тарелі і вирушали у свій похід. Ми йшли в гості до маминих батьків з нашого дому по вулиці Гаркуші до їхнього по вулиці Матейка. Хто знає Фран, може собі уявити, що це забирало до сорока хвилин, часом і з годину. Автобуси курсували все рідше, та й куди було пхатися до автобуса з усією тою кутею в слоїках. Дивна річ, але моє суб’єктивне "Різдво" – передусім не застілля, не їжа-питво й не одностайне колядування всім родинним товариством (з обов’язковими "Нова радість", "Бог предвічний", "Йосиф старенький"), а той героїчний піший перехід з Гаркуші на Матейка. Ми йшли снігами і святково перемовлялися, вітаючи поодиноких зустрічних знайомих (переважно галичан, не "рускіх"), засипувані снігом, від повороту до повороту, від ліхтаря до ліхтаря, сніг, ясна справа, дуже рипів під ногами, а руки, звісно, шалено мерзли навіть у рукавицях, але всі ті баняки слід було доперти будь-якою ціною. І нагородою нам було тріумфальне прибуття до фантастично розпашілого теплом дому на Матейка, де перед порогом ми довго струшували зі себе сніг і рішуче тупотіли та відхекувалися. Стіл угинався, ми розсідалися по звичних місцях, дід звертався до бабці різдвяним словом "свахо".

От що таке в найзагальніших рисах наше Різдво на зламі 1960-х і 70-х.

З 1972-го, після того як ми переїхали з Гаркуші на Матросової (не Матросова, а Матросової – була й така), ці вечірні походи фактично вщухли. Для мене натомість почалась ера повернень – за кожної нагоди я втікав до своїх друзяк із Гаркуші та всієї привокзальної околиці. Після переїзду на Бельведер я так і не спромігся стати бельведерським, залишаючись вокзальним. І от у тій привокзальній околиці ми почали "зшибати дєньгі" сяким-таким колядуванням.

Це виглядало так, що ми заходили в будинки (переважно колишні особняки, тепер поділені на кілька значно менших квартир – хто знає Фран, той ще застав ту довколавокзальну ніяку забудову) і в їхніх темних, брудних та облуплених коридорах, навпомацки просуваючись до перших-ліпших дверей, незлагоджено й невпевнено, збиваючись на фальш і підлітково-мутований фальцет, затягували своє "Нова радість".

З дверей могло вилізти всяке. Добре, якщо за ними мешкали "мєстниє". Якщо ж "рускі" або партійні, чи ветерани, чи просто яка-небудь сволота, то могли б і погнати. Чи, наприклад, здати лягавим – у кого був телефон. Вокзальне відділення міліції декого з нас уже знало не тільки в обличчя.

Так до мого Різдва додалася ще одна важлива нота – пригоди, ризику, легкої кримінальності. Різдво було під забороною, директори шкіл готові були вирізати всіх немовлят вифлеємських, тільки б не допустити їх до Свята.

Виходило так, що той чувак, про уродини якого мовлять колядки, зовсім даремно віддав своє молоде 33-річне життя в жертву за все це мудацтво.

Юрій АНДРУХОВИЧ



Якщо ви помітили помилку виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.



Коментарі:
Воєнком, 07 січня, 19:25
Чому цей письменник не в АТО?
Відповісти

Гість, 07 січня, 21:47
Старий вже.І орієнтація не та.
Відповісти

Франківець, 07 січня, 23:01
це фантастичне досягнення української самостійности - ми отримали можливість ВІЛЬНО колядувати! Нарешті всі українці ощасливлені, країна неймовірно - з Божою поміччю - демонструє небачені показники росту, всюди мир, спокій і злагода, а моральність українського народу сягнула захмарних висот!.. Вперед, в минуле (закреслено) в архаїзацію!.. )))
Відповісти

Петро Звіздарюк, 08 січня, 1:22
Однак число - що одинадцять тисяч "вибраних", що сто сорок чотири - все одно якесь нікчемне... І варто було заради такої мізерії запускати всю оцю глобальну, ба навіть всесвітню м'ясорубку? У такій доволі прикрій ситуації тільки й залишається, що горлати різдвяні колядки, причому за гроші чи за бухло - ну то святе діло. )))
Відповісти

Гість, 08 січня, 2:43
Да бредун андрухович!Как же тебе тяжело жилось и как ты вообще выжил при Советской Власти?Кутю на рождество как и все не жрал?Писатели как и артисты это дешовое ,продажное дерьмо которым верить просто запрещено!
Відповісти

Додати новий коментар



Погода, Новости, загрузка...

Погода, Новости, загрузка...



Останні новини з категорії Культура: