Як 100 років тому у Станиславові до виборів готувались

Збруч розповідає про Станиславів 110 років тому очима газети Kurjer Stanisławowski.

У перші дні нового 1907 року в найвідомішій і найдавнішій міській лазні (парні) Станиславова (тепер – Івано-Франківськ) пролилася кров.

«У п’ятницю близько другої години пополудню спробував накласти на себе руки в лазні при вулиці Фердинанда [нині – лазня на вулиці Низовій, 5. – Z] 61-річний Фердинанд Хоремський, який наразі перебуває без роботи. Купаючись у ванній, він хотів перерізати собі вени цизориком», – так розповідала про цей випадок у числі за 6 січня 1907 року місцева газета Kurjer Stanisławowski.

Від страшного гріха самогубства чоловіка порятували брати-торговці Оскар і Мендель Арнольдови, які приймали ванну поруч. Зауваживши маніпуляції Хоремського з ножем, вони зчинили галас і перешкодили його наміру. Врешті, легко скаліченого в трьох місцях чоловіка доставили до шпиталю.

Лазня, в якій проливав свою кров невдатний самогубець, щойно (бо в листопаді 1905 року) відкрилася після ремонту, проведеного новим власником – якимось С. Вайсом. А перед тим заклад належав одному з найвидатніших представників української громади міста Іванові Яхну, співзасновникові місцевих осередків «Просвіти» та «Руської бесіди». Не випадково саме у почекальні цієї лазні Іван Франко з Михайлом Павликом на Зелені свята 1892 року провели віче місцевих радикалів (використовувати для зборів інші приміщення, зокрема, розташовану поруч ресторацію при броварні Седельмайєра, заборонила тутешня влада).

До речі, сам Яхно мешкав у одноповерховій кам’яниці навпроти. А лазню він отримав у спадок від свого тестя – Францішека Гуравського.

Підприємливий поляк Гуравський збудував парову купальню з ваннами ще незапам’ятного 1845 року, вклавши в ту справу шалені на той час гроші – 16 тисяч флоринів (ґульденів). Парна працювала щодня, крім понеділка, ванни опалювались щоденно і, якщо вірити тодішній рекламі, «були дуже комфортними». Цю лазню у місті називали «турецькою» – на відміну від «римської», розташованої на вулиці Третього Травня (нині – вулиця Грушевського).

Дивовижно, але заклад, заснований Францішеком Гуравським понад 170 років тому, працює в Івано-Франківську дотепер у тому ж давньому приміщенні, залишаючись при цьому чи не єдиною в місті громадською лазнею. І, як на диво, дотепер збереглися на старому цвинтарі, що був зруйнований у 1980-х роках, а згодом реконструйований як Меморіальний сквер, могили колишніх власників лазні. Родинний гробівець Гуравського та Яхна стоїть праворуч від головного входу.

Але для одного колишнього мешканця Станиславова новий 1907 рік так і не настав. Як повідомляв у тій же колонці новин Kurjer Stanisławowski, у Граці (центр коронного краю Штирія) застрелився поручник артилерії у відставці Кнурт, який перед тим служив у прикарпатському місті. «Він мусив піти у відставку через надзвичайне ожиріння та фатальні майнові відносини, які теж були причиною його самогубства», – зауважила газета.

Новорічна ж ніч у Станиславові минула без жодних ексцесів, а навпаки, як писала газета, «гучно та весело».

«Прикметною ознакою, яку треба підкреслити, став щораз сильніший імпульс до проводів старого року не так, як давніше, в родинному колі, а на французький і німецький взірець – у громадських приміщеннях, під звуки оркестру та гомону натовпу біля столиків і напоїв… Приватні будинки спорожніли, натомість заповнилися ресторації та кав’ярні, у яких розмовлялося, пилося, танцювалося та фліртувалося», – описував минулу новорічну ніч  Kurjer Stanisławowski.

За даними газети, на «Сильвестрову ніч» (як називають її поляки) у Міщанському казино Новий рік зустрічали шість десятків танцюючих пар, і забава тривала до 4-ї години ранку. Як і тепер, опівночі до присутніх звернувся з новорічним вітанням президент (щоправда, не держави, а Міщанського  казино) – пан радник Ебенберґер.

Перший день того нового року був особливо святковим для п’ятьох працівників місцевої пошти та старенького сторожа маґістрату, яких нарешті випустили з-під арешту. Слідство не виявило їхньої причетності до найбільшої крадіжки в історії станиславівської пошти (з поштового фургона зникли 54 тисячі корон). Дирекція поштового зв’язку тим часом оголосила винагороду розміром у тисячу корон тим, хто допоможе вистежити злочинця, який викрав інкасаторський мішок із грішми.

До слова, загадкова пропажа грошей була не єдиною проблемою станиславівських поштовиків. Дописувач до газети у цьому ж числі нарікав також на погане освітлення у будівлі міської пошти, у якому все ще використовували тьмяні нафтові лампи.

«Освітлення пошти нафтою є набагато дорожчим, ніж газом, а в нашому місті, де кожна урядова інституція освітлюється газом, це взагалі аномалія… Може, для поштового уряду це новина, але навіть наш карний заклад на Дуброві запроваджує в себе і для в’язнів з нового року газове освітлення», – іронізував Kurjer Stanisławowski.

Польська громада міста, окрім святкування нового року, мала ще один привід для радості у новорічну ніч. 31 грудня 1906 року римо-католицьким єпископом у Львові став Владислав Бандурський, який понад рік перебував у Станиславові і, як писала газета, «записався дуже мило у серцях станиславівців». У 1892 році він був призначений вікарієм тутешньої «колегіати», окрім того, викладав катехизис у школах імені Міцкевича, імені королеви Софії та промисловій, а також у пансіонаті Меланії Дубровської. З катехитичною метою ксьондз Бандурський їздив селами Станиславівського деканату, а в час, коли лютувала холера, провідував хворих та причащав помираючих.

Через рік Бандурський перебрався до Львова, приєднався до польських таємних радикальних організацій і став прибічником польської «національної демократії». Виступав проти політики русифікації Холмщини, але брав участь у акціях, спрямованих на полонізацію українців – уніатів цього регіону. Під час Першої світової війни співпрацював із легіонами Юзефа Пілсудського. Помер у Вільнюсі 1932 року.

Тим часом українці в Станиславові відклали свої приводи для втіхи на новий рік за «старим стилем». Саме до цієї дати, як писав Kurjer Stanisławowski, приурочили відкриття греко-католицької семінарії на вулиці Липовій (тепер – Шевченка).

«Наразі в ній перебувають 20 руських [українських. – Z] кліриків 1-го року теології. На внутрішнє упорядження семінарії уряд виділив квоту у 28 тисяч корон», – повідомляла газета.

А в час різдвяних свят парох приміського села Угринова і провідник станиславівських українців отець Єронім Бариш закликав мешканців Станиславівського повіту провести віча, на яких обговорити справу виборів, які наближалися цього року, і вибрати по п’ять делегатів на окружний з’їзд у Станиславові.

«На з’їзді, який відбудеться 11 січня цього року, будуть визначені кандидатури послів зі станиславівського округу, обрано виборчу тактику та способи збору коштів для виборчого фонду», – розкривав плани українців Kurjer Stanisławowski.

До речі, угринівський парох був свого роду помічником депутата – допомагав односельцю Йосипу Гурику, посла до Галицького сейму й австрійського парламенту, славетного «народного трибуна». У 1897 році священика навіть заарештовували за участь у виборчій агітації.

Поки політичні партії, які у той час мали виразні національні ознаки, щойно готувалися до передвиборної боротьби, на побутовому рівні пристрасті закипали. Польська газета, зокрема, наводила свою версію інциденту у приміському селі Пацикові. Згідно з нею,  місцевого селянина Миколу Дубницького (згідно з газетою, «поляка») перестріли Петро та Михайло Ружанські («обрусілі поляки») і докоряли тим, що він лучиться з поляками, віддає дітей до польської школи і бере участь у польських святкуваннях. Коли ж на ту хвилю надійшов пациківський війт Микола Чугайда, то нібито вдарив Дубницького кулаком межи очі, а коли той упав, добивав ногами по голові до знепритомнення. Побитий потрапив до шпиталю, а справою зайнялася прокуратура, куди поскаржився речник побитого доктор Юркевич.

Тим часом у Станиславові скасували торговицю великої рогатої худоби та безріг (свиней) – через ящур (або, як тоді казали, пискову та ратичну заразу). Проведення ярмарків заборонили від 3 січня і до окремого оголошення.

Оскільки з міста зникли ВРХ і коні, без діла опинилися місцеві ковалі, які щойно здали іспити на підковування перед комісією Намісництва. Kurjer Stanisławowski назвав прізвища щасливчиків, які вдало пройшли випробування – Йозеф Дененфельд і Владислав Яцковський зі Станиславова і Ян Радзішевський із Крилоса.  До речі, іспити склали далеко не всі.

«Комісія, до складу якої входили крайовий ветеринарний інспектор Генрик Лянґ, старший повітовий ветеринар Мечислав Гродецький і військовий ветеринар Оттокар Хоруза, двох ковалів визнала нездатними до підковування», – поінформувала газета.



Якщо ви помітили помилку виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Додати новий коментар




Останні новини з категорії Суспільство: