Тренер івано-франківського тепло вика розповів, як йому довелось виступати за донецький «Шахтар» (фото)

У другій частині інтерв’ю UA-Футболу колишній футболіст "Карпат", "Прикарпаття", "Дніпра", "Динамо", "Шахтаря" і "Волині" розповів про донецький досвід, "самогубство" Заяєва, затятість Далматова, про театральний дует "Кварцяний-Кушлик", постгравецьку депресію і перші кроки на тренерській ниві.

- Ви вже констатували, що "Шахтар", в який ви в ході сезону-1998/1999 перебралися на правах оренди, був ще далеко не суперклубом. Сприймали цей етап кар’єри як змогу повернутися до Києва?

- Розумієте, "Шахтар" був конкурентом "Динамо" в будь-якому стані. Зі спортивної точки зору. Тому коли моя оренда стала реальністю, такого кроку не могли збагнути чимало людей як у Донецьку, так і в Києві. Не дивлячись на те, що справді запеклим суперництво динамівців з "гірниками" стало на початку 2000-х, з Києва в Донецьк і навпаки в історії переходило вкрай мало футболістів. Власне, Валерій Яремченко, який тоді був наставником "Шахтаря", саме тому шансу й не давав, що я був орендованим з клубу, який вважався головним конкурентом. Мені відразу дали зрозуміти, що грати в основі не буду, а максимум на що можу розраховувати – роль дублера Гени Орбу.

Звісно, підходи до роботи в "Динамо" і "Шахтарі" відрізнялися. У Лобановського працювала система, а в Яремченка було більше імпровізації. Валерій Іванович намагався прищеплювати команді технічний стиль гри. У ті часи контраст між київськими і донецькими футболістами особливо помітним був, коли вони разом збиралися у складі національної збірної. Динамівці бігли, а донеччани стояли. Лобановського це злило.

Володимир Ковалюк: Кварцяний говорить, а потім думає. Серби його за це ледь не побили - изображение 1

Ковалюк проти "Шахтаря" у футболці "Прикарпаття"

Колектив у "Шахтарі" тоді був просто бомбезний. Я теж прижився там легко, адже встиг познайомитися з більшістю футболістів "Шахтаря" під час викликів до лав збірної. Колектив мене прийняв відразу. За рахунок цієї згуртованості ми тривалий час трималися на першому місці. Перше коло закінчили другими великою мірою тому, що динамівці грали в Лізі чемпіонів і їхній матч з нами перенесли на кінець листопада. Команда випала з ігрового ритму майже на місяць і через те в Києві поступилася 1:2. До того ж ми грали надзвичайно потужно: "Дніпро" розгромили 6:0, "Ворсклу" - 7:3, "Прикарпаття" - 6:1. Менше трьох-чотирьох голів у Донецьку ми тоді забивали вкрай рідко. То був самий час, коли починав набирати оберти Андрій Воробей, по флангах носилися два Геннадії – Зубов і Орбу. Ну й, звісно, Мішка "Топор" в обороні.

- ?

- Старостяк. У нього таке прізвисько було. За жорсткість. Міша як ставив ногу, то рубав суперника. Його західняцьку непоступливість у Донецьку цінували. Власне, не дивно, що Старостяк затримався у "Шахтарі" аж так надовго.

- Ви ж друге коло сезону-1998/1999 провели вже в рідному "Прикарпатті".

- Яремченко хотів мене залишити. Але змушений був піти через травму. Порвав "ахілл" і повернувся до Києва. За кошт "Динамо" мені взимку провели операцію. Після того мав три варіанти – починати з нуля і намагатися пробитися в основу киян, повертатися в Донецьк чи шукати іншу команду. Розумів, що відновлення після такої складної травми потребує часу, а отже шансів закріпитися в складі лідерів маю мало. Саме в цей час зателефонував Анатолій Ревуцький: "Повертайся у Франківськ, візьмемо тебе в оренду. Нам футболістів бракує, гратимеш постійно і набереш форму". Погодився, хоча час показав, що то було помилкове рішення. Вартувало залишатися в Києві і відновлюватися тут. Втім, мене вкотре підвело бажання не просиджувати на лаві, а грати. Та ще й додому потягнуло. Хотілося бути з дружиною, яка якраз народила дитя. З того часу кар’єра пішла на спад.

Володимир Ковалюк: Кварцяний говорить, а потім думає. Серби його за це ледь не побили - изображение 2

- Добрий спад, зважаючи на те, що відіграли ще 12 років.

- Воно так, півкар’єри ще було попереду. Але за топові клуби більше не виступав. Однак то теж були гарні роки. Взяти "Прикарпаття", в якому випала нагода попрацювати під керівництвом Анатолія Заяєва. "Дєдушка" любив футболістів неймовірно. Анатолій Миколайович мав звичку дарувати кожному гравцеві на День народження по 100 доларів. Ми про це знали, тому іноді бувало, що перед своїми уродинами на виїзд їхали навіть ті, хто дискваліфікований чи травмований. Після руханки в день матчу Заяєв вишиковував нас і говорив: "Мать родила большого футболиста". І вручав звичну "сотню".

Попри поважний вік Анатолій Миколайович завжди вражав добрим настроєм, тим, що постійно усміхався, розповідав різні історії, писав листи. Перед тим, як давати установку на гру, Заяєв кликав мене як капітана команди: "Вова, треба порадитися по складу". Усі свої думки тренер нотував на папері. Списував цілі рулони. Бувало, прийде на установку й розмотує отакенний папір. "Скільки ж він буде все те читати?" - думаємо. Але Заяєв шокував тим, що зіжмакав той папір і сказав: "Если я вам все это прочитаю, вы и так нихера не поймете. Значит, премия составляет столько-то, состав такой-то. Нам надо выиграть". Все.

Одного разу Анатолій Миколайович, увійшовши в роздягальню, шокував фразою: "Хочете, викинуся з шостого поверху? Мені нічого не буде. Уже стрибаю". Ми не відразу второпали, що то жарт, а потім задихалися зі сміху. Класний був дядько. Шкода, що він трагічно загинув. Про Заяєва маю лише позитивні спогади. А в ті часи той позитив відбивався на моральному мікрокліматі в команді. А ще пам’ятаю, як Заяєв якось кликав до себе з "Прикарпаття" в "Таврію" нападника Серьогу Турянського. То ще був час, коли мобільних телефонів не було. Додзвонився Анатолій Миколайович Сергієві по міському. "Дивися, це вже твоя квартира, - і дзинькнув ключиками в трубку. – Приїжджай, бо житло вже маєш".

- В Івано-Франківську Заяєв надовго не затримався.

- Мені важко визначитися з причинами, чому так відбулося, адже прийшов у ході сезону і до кінця всіх тонкощів не знав. Ще коли мене не було, "Прикарпаття" розпочало з Заяєвим вельми добре, зокрема переграло вдома 3:0 "Дніпро". Але потім почалися збої, команда знаходилася на вильоті. Як наслідок, наприкінці сезону, коли в Києві нам видумали перегравання за право залишитися у вищій лізі проти "Черкас", Ревуцький почав шукати нового тренера. І зупинився на кандидатурі Ігоря Яворського.

Володимир Ковалюк: Кварцяний говорить, а потім думає. Серби його за це ледь не побили - изображение 3

- Втім, Ігор Петрович у наступному сезоні теж не допрацював навіть до кінця першого кола.

- Ревуцький був людиною амбіційною. Результату не було і він шукав інші варіанти. Зупинився на Сергії Морозові, співпраця з яким була знаковою тому, що цей тренер першим серед українських спеціалістів перейшов на оборону в лінію. До того за старою звичкою всі команди грали з заднім і переднім центральними оборонцями. Пізніше по стопах Сергія Юрійовича пішов Олександр Рябоконь. Для нас такий перехід виявився непростим, точніше, незвичним. Проте було цікаво.

- То Морозов перевів вас у захисну ланку?

- Ні. Вперше на позиції лівого бека кілька разів зіграв при Олександрі Іщенку в "Кривбасі". На постійній основі у цій ролі мене почав використовувати Рябоконь, коли влітку 2003-го перебрався з Кривого Рога в "Борисфен".

- На вашу думку, Морозов би затримався в Івано-Франківську на довше, якби "Карпати" в заключному турі чемпіонату-1999/2000 не здали матчу тернопільській "Ниві"?

- Мабуть, що так. Перед нами стояло завдання – зберегти прописку в елітному дивізіоні. Проте "Прикарпаття" вибуло й з нового сезону почало працювати з іншим наставником. Шкода, бо робота з Сергієм Юрійовичем мені імпонувала. Цього спеціаліста відзначав вдумливий підхід до роботи, він багато розповідав нам, чимало уваги приділяв тактичній виучці. Для тих часів такі методи були рідкісними. В основному наставники робили акцент на біговій роботі. Взагалі, гадаю, що то Морозов сам пішов з "Прикарпаття". Його знання і амбіції тоді потребували чогось більшого, ніж перша ліга.

- А ваші? Після "Дніпра", "Динамо", "Шахтаря" і заробітків в "Уралані" теж вочевидь хотілося чогось більшого.

- В принципі, я надовго в "Прикарпатті" й не затримався. Відіграв в Івано-Франківську коло і перейшов у російську "Кубань". Але у Краснодарі в мене не склалося. Річ у тім, що запрошував мене у цей клуб не головний тренер Олег Далматов, а генеральний директор клубу Федір Щербаченко, колишній суддя, який пам’ятав мене за виступами в Елісті. Коли приїхав на оглядини, Долматов сказав мені у вічі: "Ти в мене грати не будеш". "Який смисл мені за таких обставин залишатися?" - питаю Щербаченка. "Вово, я з Далматовим переговорю. Ти все йому доведеш" - заспокоював Федір Анатолійович. Любив він мене страшно. Але нічого з того всього не вийшло. Випустив мене за ті кілька місяців перебування в Краснодарі Далматов двічі на заміну і тим все обмежилося. Закінчилося все домашньою грою проти "Амкара". У тому матчі відіграв майже весь другий тайм. Поєдинок завершився 0:0 й Долматов у роздягальні сказав, що команда не виграла через Ковалюка. Я психанув, зібрав речі і поїхав додому. То був єдиний випадок, коли стосунки з тренером у мене не склалися.

Повернувся в "Прикарпаття", а в міжсезоння, влітку 2003-го разом з Іщенком переїхав до Кривого Рога. Щоправда, у "Кривбасі" теж пробув недовго. При Іщенку грав постійно, але взимку Олександр Олексійович пішов у відставку. Новим наставником став Володимир Мунтян, а начальником команди призначили Олександра Косевича. Вони вважали, що я – футболіст віковий і треба зі мною прощатися.

Володимир Ковалюк: Кварцяний говорить, а потім думає. Серби його за це ледь не побили - изображение 4

- Рябоконя ваші 32 не лякали.

- У нас тоді в "Борисфені" ціла когорта досвідчених людей зібралася - Юра Вірт у воротах, Юра Максимов, Коля Волосянко, Андрій Анненков, Ігор Костюк, Сергій Коновалов, Тарас Ковальчук. Ми тоді навіть "Динамо" 2:0 перемогли. У це ніхто не міг повірити. Мовляв, київська команда і відбирає очки в своїх. Та ще й Максимов двічі забив.

- Перед матчем ніхто не пропонував "постелитися"?

- Ми очікували, що такі розмови будуть. Але усе було на диво тихо. "То й добре" - подумали ми і з чистою совістю киян перемогли. То вже після матчу Максимова почали "травити", що заберуть у нього квартиру. Але не думаю, що то були серйозні погрози. Динамівці були розчаровані, вони не очікували, що якийсь "Борисфен" візьме й їх переможе. Зрештою, то був не ситуативний успіх, ми ж і в таблиці непогано йшли, боролися з "Оболонню" за шосте місце, а в підсумку фінішували сьомими. Прикро лишень, що у власників "Борисфена" невдовзі закінчилися гроші і колектив, який мав величезний потенціал, розбігся. Точніше, матеріальні труднощі в клубі були завжди, але до якогось часу вони вирішувалися. Ми жили у Києві, матчі проводили в Борисполі, люди нас любили.

- У "Волинь" вас запрошував особисто Кварцяний?

- Так, сам зателефонував: "Володю, що у тебе, які плани?" Зізнаюся, після того запрошення думав, що Луцьк – то тимчасово, що відіграю сезон і піду деінде. А вийшло цілих п’ять років. На той час, крім "Волині", запрошували ще в "Закарпаття". Ужгородці тоді боролися за виживання, а лучани претендували на третє місце. Цей фактор у моєму виборі виявився вирішальним.

- За підсумками сезону-2004/2005 "Волинь" фінішувала восьмою. А потім провела один з найзагадковіших чемпіонатів у своїй історії. Після третього місця восени навесні лучани програли майже все і вибули з вищої ліги. Існує думка, що Кварцяний загрався, "здаючи" матчі наліво й направо.

- Такого варіанту не можна виключати, але стовідсотково стверджувати, що саме так і було, не став би. Річ у тім, що за третє місце в першому колі керівництво клубу з футболістами не розрахувалося. Гасити борги почали лише в ході весняної частини. На той час колектив посипався. Не знаю, що там думав тренер, але я особисто й, певен, решта футболістів намагалися зробити усе, щоб виграти бодай раз. Про Кварца завжди кажуть, що перше коло він грає, а друге ні. Однак то лише чутки. Прямим текстом про здачі матчів при мені він не говорив ніколи. Власне, у заключному турі команда зробила все, щоб залишитися в еліті. Забий тоді Вася Сачко "Таврії" пенальті, прописку ми б зберегли. Втім, судячи з усього, в той момент вища ліга луцьку була й непотрібна. Причина проста – відсутність фінансування.

Володимир Ковалюк: Кварцяний говорить, а потім думає. Серби його за це ледь не побили - изображение 5

- Ваші стосунки з Кварцяним простими не назвеш.

- Коли приїхав до Луцька, згадав молодість. Знову відчув, що таке справжні навантаження. Особливо на тлі тренувань у "Борисфені". Рябоконь притримувався тих же принципів, що й Морозов – опирався на роботу з м’ячами і тактичну підготовку. А в Луцьку мені невдовзі після приходу видали бронежилет. "Ми що воювати будемо?" - запитую. "Ні, бігати". І справді, в тих брониках ми і кроси бігали, і проводили двосторонки.

- Люди, які пройшли війну, кажуть, що після постійного вдягання бронежилета спину їм тепер вилікувати складно.

- Зрозуміло. Не кожен хребет витримає, коли бігаєш з таким вантажем. Та ще й у моєму випадку, в моїх 34. Але попервах тренувався на рівних з молоддю. Деякі поблажки від Кварцяного відчув лише потім, роки через три-чотири, коли мені було під 40. "Ковалюк без бронежилета" - казав перед тренуванням Кварц. Тоді ж, у 2004-му, до специфіки звик швидко: бронежилет то бронежилет, треба бігти вісім кілометрів – біжу. Загалом ці навантаження свій ефект давали. Люди робилися витривалими. Мені такі методи точно не пошкодили. Не маю проблем зі спиною понині.

- У "Волині" середини першого десятиліття 2000-х українці були в меншості.

- Леґіонерів у нас тобі було будь здоровий. Серби Марко Девіч, Александр Трішовіч, Міодраґ Джудовіч і Саша Мітіч, боснієць Браніслав Круніч, сенеґалець Папа Ґуйє, ніґерієць Едді Домбрай, румун Корнел Бута, поляк Северин Ґанцаржик, естонець Тааві Ряхн – у роздягальні могло одночасно звучати кілька мов. Але то ті. хто заявлені, хто був у клубі на контракті. На зборах іноземців було ще більше. За період міжсезоння Кварцяний переглядав приблизно людей по 40. Вся роздягальня була чорною!

- Гадаєте, така кадрова політика була виправданою?

- Звісно, трохи наживалися, втюхуючи не дуже обдарованих хлопців, аґенти. Не без того. Але загалом Кварцяний має чуття на таланти. Коли Папу Ґуйє привезли на збір у Туреччину, ми думали: "Кого Кварц бере? Він же футбол не вміє грати". Папа приїхав у шортах, в футболочці і шльопанцях, йому знайшли на два розміри більші бутси і кажуть: "Давай грай". А хлопчина не те що не грає, а просто шпортається на полі. Коли Кварцяний говорив "З нього буде хороший футболіст", ми реагували іронічно. Але потихеньку Папа почав набиратися впевненості, здобувати навик і почав грати так, що через короткий проміжок часу сумнівів у правильності рішення Віталія Володимировича не мав вже ніхто. Все тому, що Папа працював добросовісно. Тоді як більшість інших леґіонерів сачкували. Взяти ніґерійця Алозі. Щойно маємо бігати, як у Макла чи щось болить, чи температура.

Володимир Ковалюк: Кварцяний говорить, а потім думає. Серби його за це ледь не побили - изображение 6

- Кварцяний не міг цього не помічати.

- Та давав прикурити так, що Боже збав! Але разом з тим Віталій Володимирович любив Алозі. За те, що той мав божевільну швидкість. Кварцяний бачив в Майклі той потенціал, якого, на жаль, не бачив сам гравець. А ось ті ж Девіч, Трішович до тренера прислухалися.

- Навіть після того сумно відомого висловлювання про те, що американці недобомбили Сербію?

- Хлопці хотіли Кварца побити. Віталій Володимирович спершу говорить, а потім думає. На емоціях він може видати що завгодно. Він не врахував, що, приміром, брат Джудовіча у цій війні загинув. Коли Міодраґ підійшов до Кварцяного, то думав, що він його вб’є. Але Джудовіч розплакався. До честі Віталія Володимировича, за свої слова він вибачився. Зрештою, серби ж теж знали норов цього тренера, тому й зла на нього не тримали. То посла Сербії, який теж відреагував на ці висловлювання, такі речі могли здивувати. А ми до вибриків Віталія Володимировича звикли. Навіть не пригадаю відразу, скільки разів він виганяв мене з команди, а потім повертав назад.

Якось грали на виїзді проти "Харкова". Ведемо 3:0. Бігаю на позиції лівого оборонця з того боку, де сидить Кварцяний. Отримую м’яч і віддаю передачу назад. "Що ти робиш?!" - несподівано закричить тренер. "Володимировичу, спокійно. 3:0 ведемо" - мав необережність відповісти я. Коли зайшов у роздягальню, почув: "Ковалюк, ти більше не капітан. Ти звільнений". "За що?" - обурююся. "Ти мені будеш розповідати, скільки ми виграємо, на х…?" Не уявляєте, який я був лютий за підсумками цієї історії. Але повертаємося до Луцька. Зібрав сумку, відніс адміністратору і зібрався виїжджати. Залишилося дочекатися Кварцяного, щоб віддав мені документи. Приїхав Віталій Володимирович на автівці, з собакою. "Ти що тут робиш?" - запитує. "Підпишіть мені документи та й поїду". "Які документи?" - перепитує Кварц. "Ви ж мене вчора з команди вигнали" - "Володю, то було вчора. Швидко біжи в роздягальню, перевдягайся. Зараз тренування".

Володимир Ковалюк: Кварцяний говорить, а потім думає. Серби його за це ледь не побили - изображение 7

- Власне, за "Волинь" ви виступали п’ять років з піврічною паузою, пов’язаною з виступами за черкаський "Дніпро".

- Туди Рябоконь покликав. Черкащани тоді намагалися пробитися до вищої ліги, тоді як у луцьку команда була молода, особливих завдань перед нею ніхто не ставив. "Відпустіть, Володимировичу, поїду. Зароблю копійку" - кажу. Відпустив, але в Черкасах у нас нічого не вийшло. Говорили одне, а сталося інше. Змушений був піти. Сиджу на базарі, намагаюся продати машину. У цю мить телефонує Кварцяний: "Що робиш?" "Продаю машину" - відповідаю як є. "Що, грошей нема? То приїжджай у Луцьк". "Навіщо?" - перепитую. "Як навіщо? В футбол грати". Сів на ту ж автівку і безпосередньо з базару поїхав.

- То після цієї історії Віталій Володимирович сказав про те, що Ковалюк був би видатним футболістом, якби надто сильно не любив грошей?

- Не згадаю. Зате пам’ятаю, як ми на мій день народження, 3 березня, грали в Ужгороді з "Закарпаттям". Снігу навалило вище вух. Вели 1:0, але на 93-й хвилині я роблю в наші ворота пенальті. Матч завершується внічию. Результат як для виїзної зустрічі наче й нормальний, але могли ж перемогти. Проте у мене народження. Тому відразу після матчу поїхав до Івано-Франківська. Того, що тоді Кварцяний сказав на прес-конференції, не чув. Наступного дня стою на франківському вокзалі, щоб повертатися до Луцька. Підходить до мене незнайомий чудак: "Вово, а де твої лижі?" "Які лижі?" - обурився. "Ти що не чув, що Кварцяний на прес-конференції сказав? Журналіст його запитав. Що він сказав Ковалюку за пенальті. Той відповів, що нехай їде і в горах на лижах катається".

Володимир Ковалюк: Кварцяний говорить, а потім думає. Серби його за це ледь не побили - изображение 8

- Ось цитата з книги Кварцяного "Футбол – то не тільки перемоги": "Саша Піщур міг на зборах кудись запросити команду, як це було в Трускавці. Ввечері вони пішли в нічний клуб, щоби погуляти, поки увесь Трускавець з кувалдами не поліз до наших футболістів. Тоді себе "добре" зарекомендували Бодя Карковський, Володя Ковалюк, Юра Дручик, Віталій Неділько, Макс Лісовий, Саша Піщур. Ось ця група так весело гульнула в Трускавці, що потім всю ніч розбиралися, ледве врегулювали ситуацію".

- То була комедія. Сиділи з Піщуром в готелі, нудилися. "Саню, - кажу, - поїхали на дискотеку, подивимося, як наші молоді готуються". Поки ми приїхали, молодь з кимось зчепилася. Хтось когось випадково штовхнув, слово по слову й усе почалося. Я не танцював, стояв за бар-стійкою. Раптом бачу, що весь зал, немов бджоли, вибіг на вулицю. На допомогу своїм прибуло пів-Трускавця. Всіх наших побили, усі лежать. "Треба дзвонити Кварцяному" - кажу. Телефонувати взявся Піщур: "Віталію Володимировичу, наших побили, треба щось робити". "Зараз буду" - відповідає той. Кварцяний побудив всіх тренерів, водія клубного автобуса і разом вони поїхали до нічного клубу. То було ефектно, коли автобус "Волинь" (Луцьк) під’їхав під дискотеку. Пояснювати ситуацію Кварцові взявся якийсь полковник. Тренер послухав і каже: "Наші тут не винні, що ви в них хочете?" За футболістів Кварцяний стояв горою.

Одним словом, якось усе залагодив, зайшли ми в автобус. "Катастрофа буде" - думаю. Вночі Кварцяний не сказав і слова. А зранку відправив когось з помічників, щоб вони повідомили, що ті, хто був на дискотеці, не тренуються. Зібрали команду разом і кажуть: "Старші футболісти сьогодні тренуватися не будуть, вони втомилися, нехай поплавають у басейні, попаряться в сауні". Ми були шоковані і не могли второпати, що відбувається. Але на диво жодних наслідків не було. Мушу сказати, що Кварцяний за такі загули не карав ніколи. Більше того, він за нами не слідкував. Робіть, що завгодно. Головний показник для Віталія Володимировича – футбольне поле. Викладешся там сповна, кривого слова на свою адресу не почуєш. Навіть до мене, коли вже був старший і переніс дві операції. Ставився з розумінням, усвідомлював, що десь не встигав не тому, що недопрацьовував, а через те, що справді не зміг зіграти.

Поговорити ж з Кварцяним про життя – одне задоволення. Він надзвичайно освічений, прочитав багато книг. Назвав би його філософом. Віталій Володимирович розповідає чимало життєвих історій. Вміє порадити і заспокоїти. Але щойно виходимо на поле, Кварцу без різниці – Ковалюк ти, Піщур чи Дручик. Словами стріляє, мов з автомата.

Володимир Ковалюк: Кварцяний говорить, а потім думає. Серби його за це ледь не побили - изображение 9

Ковалюк вітає зі здобуттям Кубка УЄФА вихованця "Волині" Анатолія Тимощука

- Віталій Володимирович вияснив, хто його записав в автобусі і залив той запис про Хачеріді, який піде жити в гуртожиток, в "ютьюб"?

- Думаю, здогадувався, хто то. Зрозуміло, що то хтось з молодих. Нам, старикам, розуму для такого не вистачило б. Розумієте, у Кварцяного крик у роздягальні стоїть після кожного матчу. Якби його почали писати постійно, можна було б цілу книгу з афоризмами видати. Якось забігає в перерві матчу в роздягальню. У Луцьку вона довга, немов коридор. Кварцяний так само як Лобановський звертав увагу на ТТД, але найголовнішими для нього показниками були підкати та відбори. "Ви що не вмієте підкатів робити? – червоніє. – Хіба це підкати?!" І з розгону, в своєму білосніжному костюмі через всю роздягальню демонструє "справжній" підкат. "Ось як треба!" - кричить.

- Юрій Дудник розповідав, як Кварцяний падав пузом у болото, демонструючи Василеві Сачку техніку гри головою.

- То ще дрібниці. Якось Віталій Володимирович сказав, що ми повинні битися, як Олександр Матросов. Оскільки команда була майже повністю складена з леґіонерів. Його не дуже зрозуміли. То він почав демонструвати, що то за герой, жестами. А потім гукнув до свого помічника Петра Кушлика: "Бери автомат!" Той вхопив швабру, впав на землю і, зображаючи фашиста, почав ротом стріляти. Кварцяний же з розгону кинувся під "дуло". "Усі зрозуміли?!" - питає після цієї вистави. Він любить порівняння з павліками морозовими, з амбразурами.

- Останній матч за "Волинь" ви відіграли на старті сезону-2010/2011.

- Програли тоді 0:4 "Ворсклі". Я тоді повернувся після травми і грати на повну силу не міг. Сказав про це тренерові ще напередодні, тому зустріч на позиції лівого оборонця розпочав Макс Лісовий. Однак ми швидко пропустили й Віталій Володимирович гукає: "Виходь, треба щось робити". Кинув мене під танки, бо в цей час Денис Кулаков виглядав дуже сильно. Відвозив він спочатку Лісового, а потім і мене так, що не знали, куди діватися. Кварц лютував: "Все, Вово, тобі 40, треба закінчувати!" Мені було 38, але сказав: "Пора то пора. Дякую за те, що й так на п’ять років продовжили мені кар’єру". Спокійно поговорили і на тому розійшлися.

Володимир Ковалюк: Кварцяний говорить, а потім думає. Серби його за це ледь не побили - изображение 10

Видатні прикарпатські футболісти – Володимир Ковалюк і Юрій Шулятицький

- Але кар’єри ви не закінчили.

- Повернувся додому й отримав пропозицію пограти в "Прикарпатті". Затримався більше, ніж на рік. Але команда сипалася, з першої ліги ми скотилися в другу. Розумів, що то вже все. Але до нового життя, життя без футболу, адаптовувався вкрай важко. Трохи простіше було, коли при Кушлику був спершу граючим тренером, а потім повноцінним помічником. Після того ж як команда розвалилася, опинився на узбіччі. В футбол грав усе свідоме життя, нічого іншого робити не вмів і не вмію. Панікував, не знав куди податися. До бізнесу треба мати тягу, мав інші задумки, але з ними теж нічого не виходило.

У результаті вирішив, що спробую відродити в Франківську професійний клуб. Почав з низів. Тренував команди першості області, зокрема працював у Яремчі, потім взявся за складену на основі молодих футболістів команду "Ніка" в Івано-Франківську. Поступово почав відживати. Хоча попервах переживав щось на кшталт паніки.

- Знаю чимало прикладів, коли люди в такому стані запивали…

- …і потім до нормального життя не поверталися. Мені більше пощастило, Бог так розпорядився, що якось водночас став і директором стадіону "Рух", і тренером відродженої команди, яка віднедавна знову носить назву "Прикарпаття". Тодішній заступник мера міста Михайло Верес ледь не виштовхав мене на посаду. Я опирався: "Михайле Йосиповичу, я – директор стадіону? Що я там буду робити?" "Потихеньку навчишся" - каже той. "Дайте мені хоч добу, щоб отямитися і порадитися" - прошу. "Вранці чекаю твоєї відповіді" - пан Верес поставив мене у рамки. Після того зателефонував мамі. "Спробуй, - каже та, - Маєш шанс, а піти завжди встигнеш". О дев’ятій ранку наступного дня набираю заступника мера: "Михайле Йосиповичу, згоден, але не вмію робити нічого". "Нічого, навчишся".

Володимир Ковалюк: Кварцяний говорить, а потім думає. Серби його за це ледь не побили - изображение 11

Коли приступив до виконання обов’язків, жахнувся. Там тече, там розбито, там поламано. Михайло Миколайович, 72-річний працівник стадіону з багаторічним стажем лише підказував, скільки у нас проблем. А я жахався: "Як те все повирішувати?" Але з кожним днем втягувався і сьогодні вже все розумію. Зараз в Україні проблем немає в одиниць. Однак коли ти постійно зайнятий (думаєш, як постригти поле, щось підкрутити чи зремонтувати), то на думки про труднощі бракує часу. За день набігаєшся так, що прийшовши додому, падаєш на ліжко й відключаєшся. Зізнаюся, дуже радий, що після гравецької кар’єри у мене знову з’явилося натхнення, азарт. То за умови, що нині клопотів більше. Раніше потренувався і пішов додому, ні за що не відповідаєш. Тепер потренував команду. А потім сидиш і думаєш над тим, що робити завтра.

А ось куди не хотів би, так це в політику. Одного разу спробував іти в депутати, але в тому процесі зрозумів, що мені це не треба. Хоча люди в Івано-Франківську й кажуть мені, що я як Кварцяний – тренер, президент, директор. "Ще депутатом будеш" - кажуть. Але не думаю. Мене в нашому футболі ось ця тотальна заполітизованість дратує найбільше. Політики використовують футбол у своїх інтересах, а справа страждає, розпадаються команди. Мене смішать депутати, які кажуть: "Навіщо нам той футбол?" Але ж ми хочемо мати сильну армію. А для того треба мати здорову націю. А щоб мати здорову націю, треба, щоб люди займалися спортом. Ми ж доходимо до того, що діти не хочуть ходити на уроки фізкультури. Раніше для нас то був найулюбленіший предмет. Бігали, стрибали, грали у баскетбол, волейбол, футбол. То ж здоров’я!

Окремі наші політики виправдовують свою позицію тим, що, мовляв, є на що витрачати бюджетні кошти й окрім футболу. Але чому ніхто не враховує, що "Прикарпаття" за відвідуваністю у другій лізі йде на першому місці? Відповідно ці платники податків будуть не проти, якщо їхні гроші спрямують на розвиток їх улюбленої гри?

Володимир Ковалюк: Кварцяний говорить, а потім думає. Серби його за це ледь не побили - изображение 12

- Вірите в те, що "Прикарпаття" колись повернеться до вищої ліги?

- Зараз про це говорити рано. Наразі комплектую команду за принципом, згідно якого в "Прикарпатті" виступатимуть лише франківські футболісти. Тобто люди, які могли грати в інших командах, але є вихованцями нашого футболу. Намагаємося повертати тих, хто виступає в інших містах. Звісно, можна піти простішим шляхом. Зібрати команду з тих, хто на даний момент сильніший і швидко вийти у першу лігу. Але такий напрям позбавлений перспективи, бо завтра цим людям запропонують більше й нам доведеться формувати команду заново. А своїм виступати за рідний клуб почесно. Бодай тому, що їм є для кого грати, на них постійно приходять рідні, друзі, сусіди. Клуб можна будувати за двома принципами – давати шоу або грати для свого глядача. Шоу в силу відсутності коштів дати ми не спроможні. Тому треба сконцентруватися на іншому шляху. Що ми й робимо.

Якщо мені дадуть довести почате до кінця, то "Прикарпаття" буде цілком боєздатним. Але треба набратися терпіння, бо щойно ми розпочали перше коло і йшли на п’ятому місці, як відразу почалися балачки про те, що команда здатна виходити першу лігу. Але чудес не буває. Ми не проводили зборів, більшість футболістів досі виступали на рівні першості області. Професіоналами у нас були лише троє, та й ті вже на закаті сил. Так, ми розпочали добре, але я усвідомлював, що через місяць колектив потрапить в яму. За навантаженнями посипалися травми, після кількох поразок гравці підсіли морально. А люди, від яких ми залежимо, почали дивуватися. Але ж все, що сталося – закономірно. Гадаю, що нинішнє 11-те місце – цілком пристойний результат. Хоча добери все своє, могли б бути восьмими. Сподіваюся, навесні гратимемо стабільніше.

 

Нагадаємо, що Тренер івано-франківського «Тепловика» відзначає свій 45-річний ювілей

 

Фото з особистого архіву автора, Володимира Ковалюка, Юрія Назаркевича, Володимира Омома

 

 



Якщо ви помітили помилку виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Додати новий коментар



Погода, Новости, загрузка...

Погода, Новости, загрузка...



Останні новини з категорії Фоторепортаж: