Вузьке коло Путіна

Путін відчайдушно хапається за останню соломинку, щоб хоча б у власних очах виглядати лідером світового масштабу

Фокус з Трампом не вийшов, і Путін повернувся до своєї ідеї – добивати Росію своєю бурхливою діяльністю. Оскільки друзів категорично не вистачає, російський диктатор взявся за відновлення колишніх – з імперського минулого та невдалого майбутнього, злітав днями в Казахстан, Таджикистан і Киргизстан, поговоривши по телефону з президентом Туркменістану. Про те, що творить Олександр Лукашенко, він вже знає. Майбутнє Росії туманне, пише Олег Панфілов для Крим.Реалії

Звичайні росіяни – люди прості, люблять вождя, люблять слухати слова вождя і беззаперечно виконувати всі його накази. По команді зверху кілька місяців вони беззавітно любили кандидата в 45-ті президенти США Дональда Трампа, витрачаючи на нього всі почуття, що залишилися після любовних фрікцій з власним президентом. Трамп був надією, дороговказною зіркою у світле майбутнє Росії, а після інавгурації виявився непорядним – досі неясно, які слова він вимовляв і які лицьові м'язи використовував, що у росіян з'явився дивний, досі невідомий рефлекс – любити «піндосів».

Ще ніколи в Росії так не жадали нового президента США, як Дональда Трампа. Його чекали як обіцяне колись комуністами «світле майбутнє», як того, якого 93 роки звали «живіший за всіх живих». Дональд Трамп повинен був поставити крапку на моральних поневіряннях росіян і сказати: «Росія – велика наша держава», або щось на кшталт цього. Заспокоїти жителів величезної країни, підбадьорити, запевнити їх у незмінності правильного шляху, який обрав їх вождь у справі будівництва ще одного «світлого майбутнього». Все пішло нанівець – Трамп нічого такого не сказав, а навпаки – став вести себе як всі інші президенти, тобто не помічати РФ та, навіть, злегка іронізувати.

У «великий світ» Путіна вже не пустять, він буде перетасовувати сепаратистів і надувати щоки, поки від нього не підуть залишки «друзів»

Що в цій ситуації залишається робити Путіну? Шлях найпростіший і кардинальний – зруйнувати власну автократію та почати нарешті будувати демократію. Відновити незалежні ЗМІ, розігнати Державну думу та заслати особливо вгодованих на тилові роботи в сільське господарство, прийняти в Кремлі і обійняти Касьянова, Навального та поцілувати Яшина, підвищити пенсії, знизити податки. Загалом, практично все, що зробив колись Саакашвілі у своїй маленькій та гордій країні, а тепер наполягає, щоб те ж саме зробили в Україні. І ще – відмовитися від дзвінків Кім Чен Ину, молодшому Кастро і Башару аль-Асаду. Вивести війська з усіх створених Росією сепаратистських територій, приїхати в Київ і, вставши на коліна, попросити вибачення в українців. Обернутися в бік Криму та голосно сказати кримськотатарською – «sağlıqnen qalıñız, bağışlamaq».

Не смійтеся, це тільки мої припущення, що можна було зробити, щоб Путіна визнали у США і в Європі як рівноправного демократичного лідера. Зрозуміло, що цього не буде, тому що так просто не може бути: і Путін п'яним ніколи не буде диригувати військовим оркестром в Берліні, у нього інше розуміння демократії – як у Сталіна. Тому Путін буде робити те, що він і хотів з самого початку, чого від нього чекали товариші з КДБ, радянські генерали російської армії і весь російський народ, вихований в радянських традиціях вождизму. Путін продовжив розпочату 17 років тому справу – робити вигляд, що він щось робить.

Коло можливостей у Путіна звужується з кожним днем. Найближчий друг, партнер і соратник Олександр Лукашенко зовсім від рук відбився – почав дивитися в бік Європи. Він покликав в гості президента Грузії, щоб наговорити йому багато приємних слів про майбутні стосунки – і це з тією самою країною, яка вже однією ногою в Євросоюзі і двома ногами в НАТО. Для Кремля Грузія при Саакашвілі була неприйнятною, при Іванішвілі вона стала європейською – неприємність, яку Путін зовсім не передбачав. Тепер у Кремля залишилися Вірменія на Кавказі і парочка-трійка друзів в Центральній Азії. Партнерами ці країни назвати складно, швидше вони вимушені друзі: Киргизстан і Таджикистан годуються за рахунок заробітчан, що працюють за копійки в Росії, Казахстан усвідомлює незахищеність кордонів і жадібність російських патріотів, які вважають казахські степи «исконно русскими».

Після повного розчарування Трампом та результатів моніторингу «Медіології», Путін знову став самим згадуваним у російській пропаганді, а американський президент, швидше за все, знову стане ізгоєм: у лютому Путін згадувався в 153 803 політичних і фінансово-економічних матеріалах ЗМІ, а Трамп – всього 142 932. Якби в Росії ЗМІ були вільними, то дослідження насправді показували б реальну картину, але у пропаганди свої закони і фінансування з одного джерела. Те, що згадували Трампа – результат бажання, а не реальності. Скільки з Кремля сказали писати, стільки й писали, до громадської думки ці результати не мають жодного відношення, хоча і близькі, оскільки населення Росії останні 17 років живе пропагандою.

Що робити в цій ситуації, коли Трамп не відповів взаємністю, Європа продовжує вводити санкції, світові лідери ігнорують Путіна? Єдина можливість – продовжити розпочату справу – будувати «русский мир», але вже в умовах жорсткої фінансової кризи. Спочатку російський президент злітав в Алмати, покатався на лижах і поговорив з Нурсултаном Назарбаєвим, запевнивши, що «за останні 25 років двом країнам вдалося вибудувати зразкові відносини». У відповідь Назарбаєв сказав люб'язність: «Росія для нас залишається партнером номер один як у політиці, так і в економіці». Потім Путін полетів в Душанбе, почоломкався з Емомалі Рахмоном, вручив йому орден православного святого Олександра Невського, пообіцяв повернути вигнаних 200 тисяч гастарбайтерів. У відповідь був нагодований пловом і обіцянками дружити вічно, як це зазначив Емомалі тоді ще з прізвищем Рахмонов, в листопаді 1992 року, коли його з легкої подачі Кремля призначали володарем Таджикистану: «Весь Россия бил за мной».

Потім Путін полетів до Бішкеку, де йому подарували скакуна, але у відповідь запитали, коли він прибере російську військову базу з аеродрому Канта. Путін поставив умови та пообіцяв дати ще грошей. У телефонній розмові з туркменським президентом він поскаржився на зайнятість і неможливість залетіти в Ашхабад. Про Узбекистан в офіційних повідомленнях взагалі чомусь не згадувалося. Принаймні три центрально-азійські країни запевнили Путіна, що продовжать розділяти долю Росії, на Кавказі єдиним другом залишилася Вірменія, в європейській частині пострадянського простору вже нікого.

З рештою недругів по колишньому Радянському Союзу Путін вирішив розбиратися особливо, знову активізувавши огризки «русского мира», а також сепаратистів. З початку 1990-х років усі ці невизнані або частково визнані за російські гроші, спокійно витрачали бюджет, не зароблений самостійно, а присланий з Москви. Поки що у Кремля були гроші, особливо ніхто не турбувався – бюджет поповнювався, натомість маріонеткові влади клялися у вічній любові Путіну. Тепер ситуація змінилася – грошей вже немає, а любові Путіну все ще хочеться. Самі сепаратисти за 25 років стільки наговорили, що назад в Грузію, Молдову чи Азербайджан вже боязко повертатися.

Ось цей страх Путін і вирішив використовувати безкоштовно. В Абхазії настають «парламентські» вибори, в яких, судячи за величезним списками, депутатами хочуть бути половина населення, а інша половина має їх обирати. У «Південній Осетії» готуються до «президентських» виборів, одночасно ініціюючи референдум по перейменуванню окупованій російськими військами території у «Південну Осетію-Аланію». Одна проблема – середньовічна Аланія охоплювала Північний Кавказ, сучасні російські південні степи, долину річки Дон і узбережжя Чорного моря. Етногенез більшості народів Північного Кавказу пов'язаний з тими аланами, але чому саме осетини вирішили себе так називати, зрозуміло тільки російським історикам.

У минулий четвер Верховна рада невизнаної ніким Придністровської Молдавської Республіки в першому читанні схвалила ініціативу уряду використовувати російський триколор в якості другого державного прапора. Маріонеткова влада Придністров'я не приховує, що це один з кроків до «возз'єднання» з Росією». Трохи раніше, 20 лютого, у Карабаху відбувся референдум щодо змін до «конституції», згідно з якими тепер окупована територія буде офіційно називатися «Республіка Арцах», а державний устрій – «президентська республіка».

Само собою, в жодному випадку негативної реакції з Москви не було, навпаки, кремлівські експерти та аналітики щасливі повідомити про «свято демократії» і вільний вибір населення, забуваючи згадати, що з Абхазії і «Південної Осетії» вигнане все грузинське населення, а з Карабаху – все азербайджанське. З Придністров'я люди самі їдуть незалежно від етнічної приналежності, їдуть від злиднів і безперспективності.

Путін відчайдушно хапається за останню соломинку, щоб хоча б у власних очах виглядати лідером світового масштабу, насправді ж він, як і раніше, хранитель злодійського общака з відібраних територій. Москві ніколи не було справи до долі біженців, яких за 25 років після розвалу СРСР вже кілька мільйонів тільки в результаті сепаратистських воєн. У «великий світ» Путіна вже не пустять, він буде перетасовувати сепаратистів та надувати щоки, поки від нього не підуть залишки «друзів». Оскільки Путін сам йти не хоче, майбутнє частини пострадянського простору буде відповідати старому міфу про «старшого брата», поки грошей підтримувати братерські відносини вже не стане.

 


Олег Панфілов Олег Панфілов

Професор Державного університету Ілії, Грузія

 



Якщо ви помітили помилку виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.



Коментарі:
Гість, 10 березня, 15:00
Панфилов просто дебил!У Путина все хорошо!А вот хохлам не позавидуешь!
Відповісти

Я вас не цюю, 10 березня, 15:40
Прошу шанувати зірку України Андрія Мацевко, яка представила Івано- Франківську область на сцені.
Відповісти

«по плодам их узнаете их» От, 10 березня, 16:03
Запрещение русского языка, запрещение русской православной церкви, угроза жизни русским на подконтрольной территории Хунты, навязывание своих чуждых не украинским народам духовных ценностей- тоб-то идеологии ОУН-УПА нащадків "СС Галичина" и их лидиров: Коновальца, Шухевіча , Штефан Бандера, Шептицького, ну и современных фашистов проповедующих идеологию одной нации одной церкви. Другие должны покинуть Украину или быть убиты.Всё это в целом заставило на Востке Украины ,и не только, "высказать" своё не согласие с такой совремменной политикой Украины.
Відповісти

Гість, 10 березня, 16:58
Жаль, что это только ваши слова. Вот, если бы так на самом деле было. Так всю свою историю действует недоимперия, уничтожая инакомыслие других народов. Ну и самое главное - кто сказал, что мы, украинцы, ждем возвращения населения Донбасса (так вас, неразумных, называет Ахметов) в лоно матушки Украины? Особенно после всего того, что это население наговорило, наделало и еще войну на наши головы накликало. Теперь - только через всеукраинский референдум - я не уверен, что украинский народ готов жить с вами, предателями, в одной стране. Что с вами бы сделал ваш любимый Сталин - я даже писать не хочу.
Відповісти

Зірка України, 10 березня, 16:19
Я вас не цюю
Відповісти

Стеценко, 11 березня, 0:53
Путин введи,прошу Я уже не могу
Відповісти

Додати новий коментар



Погода, Новости, загрузка...

Погода, Новости, загрузка...



Останні новини з категорії Політика: