Ефемерна місія. Росіяни виставляють ОБСЄ на посміховисько

«Нормандський формат»: час, відведений ФРН та Франції, закінчується

 

Російсько-український конфлікт розпалюється з новою силою. Щодня російські окупаційні війська здійснюють сотні обстрілів, руйнують інфраструктуру, стирають з лиця землі українські міста. Щодня гинуть українські солдати та цивільні. Росія крок за кроком іде на ескалацію протистояння, то визнаючи документи так званих ДНР/ЛНР, то віддаючи команди маріонеткам у Донецьку та Луганську «націоналізувати» підприємства, які до останнього часу працювали в українському правовому полі, пише Главком.

Очевидно, що конфлікт на Донбасі цілком перебуває під контролем Кремля. Путін може його зупинити, може роздмухати, а може заморозити. Граючи людськими життями, він використовує українську карту для торгу з європейськими лідерами, а ще більше з Трампом. Натомість міжнародне співтовариство демонструє цілковиту безпорадність: уже три роки намагається знайти вихід зі свідомо змодельованої Москвою ситуації.

Після останньої зустрічі лідерів Нормандської четвірки у жовтні минулого року, коли наші західні партнери вкотре намагалися реанімувати Мінські домовленості, в Україні загинули сотні людей. Тим часом жоден з пунктів «Мінська» так і не було виконано. Не були реалізовані й ідеї, які генерує Нормандська четвірка, зокрема стосовно розробки «дорожньої карти» з чітким алгоритмом дій сторін.

Головним проблемним питанням, яке заблокувало процес формування «дорожньої карти», стала нездатність ОБСЄ створити озброєну місію, яка могла б узяти під контроль конфліктну територію та російсько-український кордон ще до початку виборів на окупованих територіях Донбасу. Адже у пункті 9 Комплексу заходів з виконання Мінських домовленостей (ухвалений у Мінську 12 лютого 2015 р.) вказано: «Відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України у всій зоні конфлікту, яке повинно розпочатися в перший день після місцевих виборів і закінчитися після всеосяжного політичного врегулювання».

Це положення не сприймається українською стороною, оскільки вимагає від України провести вибори на окупованій території, де не діють українські закони, за присутності окупаційних військ, у повному правовому та безпековому вакуумі. Під час переговорів у «нормандському форматі» Україна запропонувала компромісний варіант виходу з глухого кута: на етапі підготовки до виборів, неконтрольовану ділянку українсько-російського кордону повинна взяти під свій нагляд місія ОБСЄ, а надалі, як вказано у Мінських домовленостях, контроль має перейти до України. Однак після майже півроку переговорів, консультацій та дискусій сторони так і не просунулися вперед у питанні створення озброєної поліцейської місії ОБСЄ на Донбасі.

Логіка реалізації Мінських домовленостей полягає в тому, що місія ОБСЄ має констатувати повне і тривале перемир’я, відведення підрозділів обох сторін від лінії розмежування, забезпечити постійний контроль за демілітаризованими ділянками. Далі ОБСЄ ухвалює рішення про запуск озброєної поліцейської місії для безпеки на виборах та контролю кордону Україною та Росією на окупованій ділянці. Лише після прийняття цього рішення та визначення дати початку виконання озброєною місією ОБСЄ завдань у зоні конфлікту можна оголошувати дату виборів. Тобто зараз процес реалізації Мінських домовленостей безпосередньо залежить від спроможності ОБСЄ створити і розмістити на Донбасі озброєну поліцейську місію.

Однак процес створення озброєної місії досі не зрушено з мертвої точки. Поки що всі миротворчі плани, заяви та сподівання розбиваються об криваву реальність на Донбасі. Активний та завзятий міністр закордонних справ Австрії Себастьян Курц, який з січня очолив ОБСЄ, випромінював упевненість у здатності вдихнути нове життя у процес врегулювання конфлікту. Але після поїздки на Донбас та кількох оптимістичних заяв про наміри розширити можливості Спеціальної моніторингової місії в Україні він зник з інформаційного поля, так і не добившись хоч якогось прогресу.

У чому ж причина цих невдач і чи можлива взагалі реалізація ідеї про озброєну місію ОБСЄ на Донбасі?

Насправді ОБСЄ ніколи не проводила класичних миротворчих операцій. Озброєний поліцейський контингент на Донбасі повинен виконувати стандартний набір завдань, які реалізуються в рамках операцій зі встановлення та підтримки миру. Як правило, миротворчі війська можуть застосовувати силу для примушення сторін до миру і забезпечення прогресу врегулювання конфлікту. Однак місії ОБСЄ завжди виконували лише моніторингові функції, не втручаючись у перебіг конфлікту. Ні сил, ні засобів, ні алгоритму примушення збройних формувань до припинення бойових дій у ОБСЄ немає.

З іншого боку, на окупованих територіях Донбасу перебувають не якісь «сепаратисти-партизани», а окупаційний контингент ЗС РФ, який складається з двох армійських корпусів, укомплектованих особовим складом та озброєннями за штатом збройних сил Росії. 30 тисяч військовослужбовців-контрактників ЗС РФ, понад 400 танків, до 1000 бронемашин, близько 200 ракетних систем залпового вогню, до 700 одиниць ствольної артилерії. Для того, щоб примусити цих «ополченців» до миру, потрібні сили, мабуть, не менші, а бажано й більші за бойовим потенціалом. Але зараз у всіх країн Європи разом узятих, за винятком України, наявний потенціал збройних сил є фактично меншим, ніж в окупаційних військ Росії на Донбасі, особливо, враховуючи ті угруповання російських військ, які оточили Україну з усіх флангів. Тож навряд чи навіть теоретично можливо говорити про створення будь-якого пристойного європейського миротворчого контингенту під егідою ОБСЄ. Хоч би як парадоксально це виглядало для наших західних партнерів, поки що єдиною миротворчою силою, яка стримує натиск російських військ зі сходу, є українська армія, а не переговорні формати, робочі групи та міжнародні організації, включаючи ОБСЄ. Можливо, в реальності, яка існує в головах німецьких чи французьких дипломатів, з російськими танкістами, артилеристами та ФСБшниками можна домовлятися, обговорювати питання врегулювання конфлікту, проводити вибори і будувати всеосяжний мир…

Однак справжня реальність на Донбасі, яка вирує за кілька тисяч кілометрів від Берліна чи Відня, демонструє абсолютно протилежні речі. У цій реальності російські війська вбивають українців і відкрито знущаються над місією ОБСЄ, демонстративно виставляючи представників СММ на посміховисько. Ось тільки два останніх випадки, які чудово показують, на що спроможна місія ОБСЄ і як до неї ставляться росіяни.

  • 24 лютого в підконтрольній «ДНР» Ясинуватій патруль СММ ОБСЄ намагався запустити безпілотник для того, щоб проконтролювати ймовірний артобстріл Донецької фільтрувальної станції. У цей момент з'явилися озброєні люди, направили на спостерігачів зброю і захопили літальний апарат, після чого один із чоловіків відкрив вогонь у напрямку членів СММ ОБСЄ.
  • 3 березня патруль СММ ОБСЄ втратив ще один безпілотник у тому ж районі поблизу Ясинуватої, де спостерігачі здійснили його запуск поблизу Донецької фільтрувальної станції. Коли апарат пролітав приблизно за 1 км від фільтрувальної станції, спостерігачі вирішили повернути його, оскільки почули стрілянину. Коли безпілотник повертався назад і був поза полем зору спостерігачів, він, попри безвітряну погоду, почав відхилятися від траєкторії польоту на схід, не реагуючи на команди оператора. Оператор здійснив примусову посадку дрона приблизно за 1 км від позиції патруля, але після приземлення зв’язок із апаратом було втрачено. З огляду на відсутність гарантій безпеки члени патруля не змогли повернутися до цього району, щоб забрати техніку.

Навряд чи такі «рішучі» миротворці можуть примусити росіян згорнути свої війська і піти з Донбасу. Виглядає так, що зараз місія ОБСЄ має ефективність, близьку до нуля. І навряд чи спроможність патрулів СММ на Донбасі буде підвищуватися. У всякому разі, якщо росіяни можуть так легко забирати собі безпілотники місії ОБСЄ, то як же ця місія збирається забезпечити виведення російських військ та озброєння з Донбасу на територію Росії? Якими інструментами зможуть користуватися представники ОБСЄ для того, щоб змусити росіян почати завантажувати зброю, техніку та боєприпаси на залізничні платформи і вивозити за український кордон? І як, власне, місія ОБСЄ зможе контролювати російсько-український кордон? Скільки треба буде персоналу та технічних засобів, а відповідно й коштів, щоб тримати під контролем сотні кілометрів кордону? При цьому очевидно, все це коштовне устаткування росіяни зможуть безперешкодно забирати собі, як звичайні гопники на базарі. Так і хочеться запросити європейських політиків, які закликають зняти з Росії санкції та провести вибори на Донбасі, особисто організувати кілька патрулювань окупованою територією. Результати, вочевидь, будуть надзвичайно «ефективними».

Розчарування України у Мінських домовленостях та «нормандському форматі» зростає. Лише за останній тиждень українська дипломатія здійснила кроки, які можуть свідчити про початок пошуку нових шляхів примушення Росії звільнити Крим та Донбас.

8 березня міністр закордонних справ України Павло Клімкін у Сенаті США закликав відновити переговори в рамках Будапештського меморандуму. «Нам потрібна підтримка США для перезапуску відносин між підписантами Будапештського меморандуму. Сполучені Штати мають відігравати ключову роль у переговорах щодо Донбасу і Криму», – наголосив Клімкін. Ця заява є сигналом європейським лідерам, які намагаються не допустити США до переговорів із врегулювання російсько-українського конфлікту, побоюючись посилення конфронтації з Росією. Однак, мабуть, час, відведений ФРН та Франції, закінчується.

Таким самим потужним сигналом є початок слухань у Міжнародному суді ООН у Гаазі за позовом України проти Росії щодо порушення нею Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Важливим є те, що Україна також просить суд у Гаазі застосувати тимчасові заходи до Росії на час розгляду справи. Серед них – домогтися від Росії негайно припинити матеріальну й іншу підтримку «груп, що вдавалися до актів тероризму проти цивільних в Україні», і вчинити тиск на такі групи, щоб вони надалі не здійснювали таких актів, а також утриматися від дискримінації у Криму, зокрема зупинити чинність заборони Росією Меджлісу кримськотатарського народу і його діяльності й розслідувати зникнення кримських татар.

Фактично протягом одного тижня Україна здійснила практичні кроки із залучення до процесу врегулювання конфлікту з Росією двох потужних механізмів – Будапештського меморандуму та ООН. Насправді і країни – учасниці Будапештського меморандуму (США, Великобританія, Китай, Франція), і Організація Об’єднаних Націй мають набагато потужніші можливості для примушення Москви до миру, аніж безпорадна та великою мірою декоративна ОБСЄ. І, хоча Кремль і надалі відчайдушно блокуватиме спроби запустити реальні механізми відновлення територіальної цілісності та суверенітету України, у будь-якому разі ці нові напрямки роботи Києва мають більші шанси на успіх, ніж ефемерна «озброєна місія ОБСЄ».

Михайло Самусь, заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань



Якщо ви помітили помилку виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.



Коментарі:
Гість, 15 березня, 19:23
Истерия внутри Украины связана с губоким экономическим колапсом,хотя в таком скотском состянии країна Парасюк может существовать как угодно долго.
Відповісти

Гість, 16 березня, 5:12
“П о р о ш е н к о” и “банда” попали в капкан
Відповісти

Додати новий коментар




Останні новини з категорії Політика: