Уродженець Прикарпаття розповів про життя та роботу у Швейцарії

Посольство України у Швайцарії подає, що на кінець 2015 року в країні, згідно з офіційною статистикою, проживало понад 6,1 тис. громадян України.
news-image: Уродженець Коломийщини — про багатолітній досвід життя та праці у Швейцарії

Не подає ні воно, ані Вікіпедія, з яких регіонів України походять ці люди. Так вже складається, коли людина переїздить жити за кордон, то шукає там своїх, щоб було з ким зустрітись, поспілкуватись, випити кави та обмінятись важливою інформацією і досвідом проживання в чужій країні. Та коли ця “своя” людина походить з твого регіону, а ще краще – з Коломийщини, то це гріє душу, пише Дзеркало Коломиї.

З Любомиром Мельничуком з Королівки ми вперше зустрілись зо три роки тому в приватній галереї в містечку Опфікон під Цюріхом. Як виявилось тоді, світ й справді тісний, оскільки наші матері – працівники освіти – дуже добре знаються.

У Швайцарії Любомир вже більш ніж десять років й на час нашого знайомства працював у шведсько-швайцарській компанії ABB (Asea Brown Boveri Ltd.), що спеціалізується в галузі електротехніки, енергетичного машинобудування та інформаційних технологій.

Тепер він працює в американській компанії General Electric (GE) на посаді менеджера з продажу компактних розподільчих пристроїв елегазових (КРПЕ) напругою від 72,5кВ і вище. Він є відповідальним за продаж даного продукту на ринках Східної Європи та Голландії (всього 11 держав).

Загалом у цій галузі чоловік працює з 2005 року, не рахуючи двох років досвіду в Коломийському міському РЕМі на посаді диспетчера після закінчення Львівської політехніки в кінці 1990-х років. Але яким був шлях нашого краянина до кар’єри, які були труднощі та успіхи – дізнаємось з розмови.

– Любомире, чому після закінчення Львівської політехніки захотів продовжити навчання саме в Технічному університеті в Дрездені?

– Я думаю, багатьом відомо, що отримати кваліфіковану роботу за кордоном, не маючи досвіду та знань іноземної мови, практично нереально. Тому, власне, я і вирішив починати свій закордонний досвід зі студентства в Німеччині. Технічний університет в Дрездені (TU Dresden) має прекрасну репутацію не тільки в Німеччині, а й у цілому світі. І навчатися в такому вузі тоді я не міг не мріяти.

Але умовою вступу до вузу було знання німецької мови на рівні С1. Оскільки на той час моя німецька була мізерною, то довелося спочатку вчитися в спеціальному коледжі для іноземців в мальовничому німецькому містечку Ціттау (Східна Німеччина). Півтора року зусиль та неспаних ночей – і сертифікат С1 був у моїх руках. Дорога в університет була відкритою!

– У той час в Україні ще не було так поширене навчання за кордоном. Якими були твої кроки, які мав перешкоди? І що б ти порадив теперішнім молодим людям, котрі хочуть отримати освіту в Європі?

– Маєш рацію, тоді з України за кордоном вчилися одиниці. Зі Східної Європи загалом були поляки та чехи. Вже пізніше побільшало й українців, в основному завдяки різним програмам з обміну студентами (наприклад, Тернопільський національний економічний університет). Добре пам’ятаю, як потрапив до Дрездена в 2001 році, то нас було лише 11 студентів з України, а вже в 2006 р. – близько трьохсот.

Навіть після проходження інтенсивних курсів навчання на іноземній мові потребує додаткових зусиль. Потрібен був час, щоб звикнути та адаптуватися. Навчання в німецьких університетах відрізняється від такого ж навчання в українських вузах. Там студент має набагато більше свободи і вибору. Середній вік студентів є вищим і переважно вони навчаються довше, ніж передбачено (6 років). Велика перевага німецької освіти для іноземних студентів – це її ціна. У свій час я платив 30 євро за семестр, такого немає майже ніде у світі. Умови для навчання (бібліотеки, читальні зали і т. д.) просто ідеальні.

Тепер державні університети Німеччини взагалі є безкоштовними для іноземців. Зараз для українців є чимало можливостей навчатися в Європі, але потрібне велике бажання та натхнення. Молоді люди мусять бути готовими до тяжкої праці й не розраховувати на якісь поблажки чи “халяву”. Загалом студентське життя в Європі є дуже цікавим і різноманітним. Я певен, що отриманий досвід буде надзвичайно цінним та корисним для майбутнього життя.

– Тобі пощастило одразу після навчання отримати роботу у Швайцарії. Як це сталося?

– Все було дуже просто і непередбачувано… 8-й семестр навчання, переважно – це практика на підприємстві чи фірмі. Я дістався на практику в французьку енергетичну фірму “АРЕВА”, один з офісів якої знаходиться в Дрездені. Це був прекрасний досвід попрацювати з німецькими інженерами.

Практика тривала півроку, і під кінець мені запропонували два місця роботи в “АРЕВІ”: перше – залишатися в Дрездені, або, як альтернатива, спробувати себе на заводі КРПЕ, де якраз шукали людину зі знанням східно-європейських мов. Мій вибір випав на Швайцарію.

– Чи пам’ятаєш свої перші враження від Швейцарії? Якими вони були?

– Пам’ятаю дуже добре! Проживши п’ять років в прекрасному, великому та гамірному Дрездені, надто спокійне швайцарське життя зовсім не припало мені до душі. Після двох тижнів перебування в маленькому містечку Аарау хотілося тікати якомога далі, бо було відчуття, що життя проходить десь повз мене.

Загалом перший рік був важким, щоб звикнути. Найгірше було на вихідні, хоча рятували Альпи, де можна було їздити на лижах. Для тих, хто не був у Швайцарії, хотів би додати, що життя тут дуже своєрідне і надзвичайно спокійне.

Тінейджерам тут просто немає що робити, тому вони здебільшого виїжджають за кордон в такому віці. Держава пристосована більш для сімейного життя та пенсіонерів.

– Як сприймали тебе, українця, на роботі? Чи довелось відчувати на собі мобінґ, якусь несправедливість і як давав собі раду з тим?

– Завод фірми “АРЕВА”, на який я потрапив, виявився дуже інтернаціональним. У нашому відділі тендерінгу працювало 25 людей 18-ти різних національностей, тому про жодну дискримінацію не могло бути й мови. Деколи жартували над швайцарськими колегами, що вони в меншості.

– Завдяки праці ти відві­дуєш багато країн. У скількох країнах вже встиг побувати?

– Це правда. Я їх не рахую, але якщо не брати до уваги країни Європейського Союзу, я б відмітив Казахстан, Азербайджан, Узбекістан, Турцію, Туркменістан, Індію, Китай, США, Дубай. Приблизно 40% робочого часу я проводжу у відрядженнях.

– Швейцарія – чотиримовна країна, так історично склалося. А що ти думаєш про накидання двомовності в Україні і “какая разніца на каком язикє”? Скількома мовами ти володієш?

– Гарне запитання. Я думаю, кожен знає, що Україна та Швайцарія в мовному питанні не підлягають жодному порівнянню. Швайцарія – це федерація, яка була об’єднана понад 700 років тому з метою оборони своїх земель. Всі об’єднані кантони мали змогу зберегти свою мову і культуру, ніхто їм ніколи і нічого чужого не нав’язував.

Дуже часто спостерігаю ситуацію, коли обидва швайцарці розмовляють між собою англійською.

Україна ж є унітарною державою, тому про якісь додаткові державні мови, окрім української, годі й говорити. Тут нас можна порівняти з поляками, німцями тощо. Я часто буваю в Україні і бачу прогрес в мовному питанні (судячи по Києву). Ситуація краща, ніж була 15 років тому, але ще далека від бажаної. Думаю, нам потрібно ще 25 – 30 років, щоб позбутися совєтських мовних звичок.

Окрім української та російської, я володію ще трьома мовами: німецькою, англійською та польською. Дуже часто бувають дні, коли я застосовую всі свої мовні навики.

– За стільки років життя в німецькомовному кантоні чи розмовляєш швайцарським діалектом?

– За більш ніж 10 років я так і не навчився розмовляти на швайцарському діалекті швітцедюч, це – надзвичайно важко. Розумію досить непогано, за винятком вимови кантону Валіс. Деколи тільки для жарту в розмові зі швайцарцями вставляю їхні слова.

– У німецькій Швайцарії є чисельна українська громада. Чи маєш ти контакти з українцями, чи відвідуєш українські Богослужіння, свята?

– Так, звичайно, українська громада стає з кожним роком все більшою в Швайцарії, і це дуже тішить. Ми з сім’єю найчастіше відвідуємо Богослужіння в Цюріху, часами в Берні або Базель.

– Чи думаєш колись повертатись на Батьківщину?

– Я із задоволенням повернуся в Україну. Прекрасна держава з величезним потенціалом, яку я дуже люблю. Вдома мені подобається все: мова, люди, страви тощо.

Єдине, що мені бракує там, це цікава робота, де були б можливості для самореалізації.



Якщо ви помітили помилку виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Додати новий коментар



Погода, Новости, загрузка...

Погода, Новости, загрузка...



Останні новини з категорії Суспільство: