Трамп і імпічмент: хто кого? (фото)

Усе, що треба знати про те, як у США президентів позбавляють посади.Пише «Главком»

Нинішній очільник США за багатьма параметрами уже ввійшов в історію американського президентства. Серед всього іншого, Дональд Трамп є унікальним, оскільки розмови про можливий імпічмент почалися ще задовго до його появи в Білому домі як повноправного господаря. І що далі, то розмови про його усунення від влади через цей інструмент набувають більшої конкретики. Як і збільшується можливий перелік пунктів звинувачення.

Спеціальний прокурор у справі про втручання Росії у вибори в США Роберт Мюллер вже цього тижня планує допитати директора національної розвідки Деніела Коутса, главу Агентства національної безпеки Майка Роджерса і його колишнього заступника Річарда Леджета, які погодилися давати свідчення. Докази проти Трампа можуть стати підставою для розгляду питання про імпічмент.

Механізм імпічменту

Конституція США (стаття 2, розділ 4) передбачає можливість відсторонення від посади президента США, віце-президента і всіх посадових осіб шляхом імпічменту за державну зраду, хабарництво, а також інші тяжкі злочини і провини. При цьому практичне наповнення поняття «тяжкі злочини і провини» викликало і продовжує викликати великі суперечності серед експертів і політиків. Так, 1970 року тодішній конгресмен Джеральд Форд ( 1974-го стане президентом після того, як Річард Ніксон піде у відставку на фоні початку процедури імпічменту) виступав з ідеєю, що під «тяжкими злочинами і провинами» може бути будь-що, що більшість Конгресу вважатиме таким у конкретний момент. Водночас професор Йєльської школи права Чарльз Блек у книзі Impeachment: A Handbook відстоював тезу, що потрібно проводити різницю між злочинами, які хоча і порушують законодавство, однак не заслуговують на процедуру імпічменту, і такими порушеннями закону, які заслуговують на це. Така різниця у підходах є показовою і гарно відображається на конкретних історичних прикладах, які вже мали місце.

Формула, якою чи не найкраще описується процедура імпічменту в США, зводиться до тези «Палата представників висуває звинувачення, а Сенат виносить рішення».

Офіційно процедура імпічменту починається на рівні Комітету із судочинства (Judiciary Committee) Палати представників, який має схвалити рішення про початок офіційного розслідування щодо імпічменту. Хоча на розгляд питання про початок процедури імпічменту може винести окремий член Палати представників або сама Палата в особі її керівництва. У рамках цього розслідування збираються і опрацьовуються факти, на основі яких Комітет із судочинства готує нову резолюцію. В цій резолюції визначаються пункти обвинувачення (Articles of Impeachment) і дається їх обґрунтування. Після цього настає черга всієї Палати представників, яка обговорює і голосує за кожен пункт обвинувачення. Для схвалення кожного пункту необхідна лише проста більшість голосів – кількість конгресменів у Палаті представників становлять 435 осіб. Схвалення відповідних пунктів обвинувачення нижньою палатою американського Конгресу означає, що президенту офіційно висунули обвинувачення з відповідних питань. Але це не відсторонення від посади – очільник Білого дому виконуватиме свої повноваження до відповідного рішення Сенату.

Сенат США виконує, по суті, роль суду в процедурі імпічменту, працюючи зі звинуваченнями, схваленими до цього Палатою представників. Нижня палата Конгресу делегує групу своїх представників, які виступають у ролі прокурорів під час розгляду Сенатом звинувачень. Голова верховного суду США очолює ці засідання Сенату, в якому сенатори виконують роль присяжних. Верхня палата Конгресу проводить закриті засідання, на яких слухає сторону обвинувачення і юристів, які представляють президента. Після закритих слухань Сенат проводить відкрите голосування щодо пунктів обвинувачення, для схвалення якого треба 2/3 голосів від нинішніх 100 осіб, які включає Сенат. У разі схвалення саме такою більшістю президент позбавляється своєї посади.

Історичні прецеденти

Досі в історії США було три випадки, коли процедура імпічменту заходила достатньо далеко. Процес над президентом Ендрю Джонсоном у 1868 році був насамперед наслідком політичних протиріч, що виникли між очільником Білого дому і республіканським Конгресом на ґрунті політики щодо переможеного у громадянській війні Півдня.

Президент США Ендрю Джонсон
Президент США Ендрю Джонсон

Глава виконавчої влади займався обструкцією ініціатив Конгресу, що викликало бажання законодавчої гілки обмежити його повноваження. Наслідком цього став Tenure of Office Act. Відповідно до цього закону президент США мав отримувати згоду Сенату не лише на призначення, а й на звільнення урядовців. У порушення цього акту Ендрю Джонсон звільнив тодішнього міністра оборони у 1867 році, що і стало приводом для початку процедури імпічменту, хоча до цього цю процедуру намагалися запустити двічі. 11 пунктів звинувачення були схвалені Палатою представників, однак Сенат після слухань голосував лише по трьох пунктах. Верхній палаті Конгресу не вистачило лише одного голосу по кожному з них, щоб позбавити Ендрю Джонсона посади.


Дебати у Сенаті під час процедури імпічменту президента Ендрю Джонсона у 1868 році

Дебати у Сенаті під час процедури імпічменту президента Ендрю Джонсона у 1868 році

Як вважають, частина Республіканської партії, яка мала тоді конституційну більшість у Сенаті, вирішила не голосувати за імпічмент, щоб не завдавати значного удару по інституту президентства і не порушити баланс між гілками влади.

Певно, найвідоміший випадок, коли була задіяна процедура імпічменту, пов’язаний із Річардом Ніксоном. Приводом до цього кроку стало шпигування за Демократичною партією США під час президентських перегонів 1972 року за допомогою прослуховування і спроба адміністрації Річарда Ніксона завадити розслідуванню цього злочину шляхом підкупу зловмисників, тиску на ФБР і міністерство юстиції.


Президент США Річард Ніксон

Президент США Річард Ніксон

Тодішній американський президент звільнив спеціального прокурора Арчибальда Кокса після його публічної обіцянки отримати записи розмов Білого дому (тривали із 1971 року), що підтверджували б спроби Ніксона та його оточення завадити розслідуванню. Врешті 37-й президент США через рішення Верховного суду був змушений передати записи всіх розмов 24 липня 1974 року. А вже 27 липня Комітет із судочинства схвалив три пункти обвинувачення: перешкоджання розслідуванню, зловживання владою і неповага до Конгресу. Однак 9 серпня 1974 року Річард Ніксон пішов у відставку, після того, як зміст записів розмов у Білому Домі став відомий громадськості і тим самим він втратив підтримку в Конгресі. Тому справа не дійшла до голосування в Палаті представників, яка мала офіційно схвалити звинувачення. Хоча зрозуміло, що в тих умовах Річард Ніксон врешті програв би слухання в Сенаті, зважаючи на тодішні настрої.


Процедура імпічменту щодо Річарда Ніксона почалась через шпигування за Демократичною партією під час президентських перегонів 1972 року

Процедура імпічменту щодо Річарда Ніксона почалась через шпигування за Демократичною партією під час президентських перегонів 1972 року

Новий президент США Джеральд Форд помилував свого колишнього начальника від будь-яких звинувачень, хоча 25 осіб адміністрації Річарда Ніксона були пізніше засуджені за злочини, що стосувалися Уотергейтського скандалу.

Процедура імпічменту проти Вільяма (Білла) Клінтона у 1998-1999 роках теж дійшла до голосування в Сенаті. Палата представників схвалила два пункти обвинувачення: неправдиві свідчення в суді присяжних і протидія правосуддю у справі Поли Джонс (справа про сексуальні домагання з боку Клінтона у 1991 році).


Пола Джонс та Білл Клінтон

Пола Джонс та Білл Клінтон

При цьому звинувачення у протидії правосуддю спиралися на тезу про те, що помічники Клінтона підкупом змусили Моніку Левінські у грудні 1997 року дати неправдиві свідчення, які могли бути використані у справі Поли Джонс.

Хоча у серпні 1998 року Моніка Левінські заявила на суді присяжних, що ніхто не давав їй наказу говорити неправду і не намагався підкупом змусити її це робити. Під час голосування в Сенаті 12 лютого 1999 року обидва пункти звинувачень не отримали необхідних 2/3 голосів. При цьому показово, що у пункті про протидію правосуддю голоси розділилися чітко по партійній лінії – республіканці голосували «за», а демократи «проти». Клінтона не в останню чергу врятувала його популярність серед населення, яка навіть у січні 1999 року становила 70%.

Імпічмент Трампа?

Як можна зрозуміти у двох із трьох випадків, коли процедуру імпічменту вдалося запустити, діючому президентові США висували звинувачення у протидії правосуддю. І ця обставина може стати поворотною у спробі почати процедуру імпічменту проти Дональда Трампа. До травня 2017 року опоненти діючого президента виступали з ідеєю імпічменту через його можливі зв’язки із РФ – перш за все, через можливу змову, щоб вплинути на результати виборів. Тим самим мова ішла б про державну зраду. Однак на даний момент того, що відомо про телефонні розмови Майкла Флінна з послом РФ в США Сергієм Кисляком, контакти нинішнього генерального прокурора Джеффа Сешинса із цим російським дипломатом протягом кампанії 2016 року чи ідею Джареда Кушнера створити за допомогу посольства РФ у США незалежний канал комунікації команди Трампа з Кремлем, не вистачить для того, щоб звинуватити нинішнього очільника Білого Дому в державній зраді. Розслідування спеціального прокурора Роберта Мюллера щодо можливих зв’язків/змови з РФ може тривати щонайменше ще два роки. Як наслідок: до того часу не будуть представлені остаточні висновки, на основі яких можна було б переконливо говорити про імпічмент у зв’язку з державною зрадою.

=

Однак ситуація радикально змінилася, коли президент США 9 травня 2017 року звільнив керівника ФБР Джеймса Комі з посади. Як виявилося, ця організація ще з літа 2016-го почала розслідувати можливі зв’язки представників команди Трампа з РФ. Після звільнення стало відомо, що очільник Білого дому просив Джеймса Комі припинити розслідування проти Майкла Флінна, а також вимагав вірності. В таких умовах рішення президента звільнити з посади керівника ФБР виглядає як спроба створити перешкоди розслідуванню щодо можливих зв’язків чи змови його команди з РФ. Хоча, скоріше за все, мало місце імпульсивне рішення людини, в уяві якої накази і примхи президента США мають виконуватися так само, як і рішення керівника корпорації. В таких умовах поворотним моментом мали стати слуханняза участю Джеймса Комі у Сенатському комітеті з розвідки 8 червня 2017 року. Саме на основі його свідчень можна буде говорити про протидію розслідуванню з боку Білого дому.

 

Слухання 8 червня показали, що Джеймс Комі сприймав слова Дональда Трампа про необхідність припинити розслідування проти Майкла Флінна як настанову. Також, на його думку, якби президент міг отримати все, що він хотів, то розслідування щодо можливих зв’язків його команди із РФ уже б припинилося. Окрім того Джеймс Комі заявив, що передав усі власні записи про зустрічі з Трампом спеціальному прокурору Роберту Міллеру. Це, в свою чергу, означає можливість переключитися з розслідування щодо звязків/змови з РФ на питання наявності протидії правосуддю через звільнення Джеймса Комі.

Однак навіть у випадку, якщо таки запанує консенсус, що протидія правосуддю мала місце, початок процедури імпічменту не гарантований. Адже як показує історія із Ендрю Джонсоном і Вільямом Клінтоном, початок процедури є більше продуктом політичної боротьби і менше - серйозності злочину, який вимагає такого крайнього заходу, як відсторонення від посади президента. В обох випадках за процедурою імпічменту стояла опозиція до президента з боку партії, яка контролювала Конгрес і тому могла почати цю процедуру. В таких умовах критично важливою є позиція Республіканської партії, яка контролює на сьогодні обидві палати в Конгресі. Однак керівництво цієї політсили не має жодного наміру приносити в жертву «свого президента». Гарним підтвердженням цьому стала спочатку відмова створити спеціальну комісію для розслідування втручання РФ у вибори 2016 року і можливих зв’язків/змови команди Трампа з РФ, потім спроба спрямувати розслідування у комітетах Конгресу з можливих зв’язків/змови із РФ до необхідності протидії витокам інформації. Тепер же спікер Палати представників Пол Раян захищає Дональда Трампа у частині можливих наказів Джеймсу Комі припинити розслідування ФБР, наголошуючи, що президент «новачок у таких справах і не знає всіх тонкощів». А без підтримки Республіканської партії демократам годі мріяти про можливість початку процедури імпічменту. Ситуація може лише змінитися, коли продовження підтримки Дональда Трампа може обернутися реальними втратами рейтингу представників Республіканської партії на фоні якісно нових обґрунтованих звинувачень або щодо зв’язків/змови з РФ, або щодо протидії розслідуванню, подібно тому, як це робили Річард Ніксон і його команда. Поки що про таку радикальну зміну ситуації говорити важко, навіть зважаючи на свідчення Джейса Комі перед комітетом Сенату з розвідки.

Певно тому лідер демократів у Палаті представників Ненсі Пелосі закликала однопартійців заспокоїтися щодо початку процедури імпічменту проти Дональда Трампа, незважаючи на ініціативи окремих конгресменів-демократів. Однак, як показує практика, Дональд Трамп своїми нерозважливим кроками лише погіршує ситуацію. Тому не можна заперечувати, що своїми наступними кроками він не залишить Республіканській партії іншого вибору, як підтримати щонайменше початок процедури імпічменту.

Микола Бєлєсков,

Інститут світової політики, для «Главкому»



Якщо ви помітили помилку виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Додати новий коментар




Останні новини з категорії Політика: