Міністр з Прикарпаття: як працюється в Міненерго Ігорю Насалику

 Попереду осінь і перед урядом у цю літню політичну паузу стоїть безліч важливих завдань — від розробки проекту бюджету до підготовки до опалювального сезону.

Результат пошуку зображень за запитом "насалик івано-франківськ"

 

Тому, аналітики порталу «Слово і Діло» проаналізували, як працюють окремі відомства й міністри, що з обіцяного виконується, а що вже втратило перспективи на реалізацію, і, як наслідок, чи є в чинного Кабміну право на черговий кредит довіри від суспільства.

Цього разу аналітики детально проаналізували обіцянки ще одного високопосадовця, від якого напряму залежать життя пересічних українців — міністра енергетики Ігоря Насалика.

Трохи передісторії. Політичне становлення Насалика відбулося на Івано-Франківщині. Там він відомий передусім як великий бізнесмен (більшість його активів, звісно, офіційно йому не належить, проте міністр не приховує, що він — людина фінансово забезпечена), а також як екс-міський голова Калуша. Серед підприємств, приписуваних політику ЗМІ в різний час, компанії «Галпласт», «Галторф», «Нафтоенерго інвест», «Укрмедэкспорт». Три з них, як зрозуміло з назви, — це підприємства енергетичної сфери, тож не дивно, що після того, як Насалик двічі побув народним депутатом, попрацював мером Калуша й зазнав поразки на виборах мера Києва, він втретє потрапив до Верховної Ради й увійшов до комітету з питань паливно-енергетичного комплексу. Звідти, після того, як в уряді було ухвалено рішення про звільнення Демчишина, він уже попрямував до міністерського кабінету. Відбулося це 14 квітня 2016 року.

Треба відзначити, що Насалик є доволі активною політичною фігурою з непоганим багажем підтримки в Івано-Франківській області: на додачу до того, що його рейтинг як міського голови Калуша сягав понад 90%, на останніх місцевих виборах його «Українська партія» в обласній та районних радах отримала солідне представництво.

Тож не дивно, що й на посаді міністра енергетики Насалик не соромиться роздавати обіцянки. Загалом за період з квітня 2016 року аналітики «Слово і Діло» зафіксували 25 його зобов’язань, лише 5 із яких він поки спромігся виконати. Загальна ж кількість обіцянок політика — 31 (разом із тими, які він дав у статусі народного депутата). Але сконцентруємося саме на його міністерських зобов’язаннях.

То що ж такого важливого вдалося зробити на посаді Ігорю Насалику? Аналітики порталу  виділили три найголовніші виконані обіцянки. Перша — щодо того, що в Україні не буде масового відключення електроенергії. Її міністр озвучив 27 червня минулого року, коментуючи ситуацію в електроенергетичній галузі. «Два місяці ми працюємо, а не соплі жуємо», — відповів міністр на закиди злостивців, що передрікали Україні блекаут за результатами роботи Демчишина. В лютому 2017 року уряд схвалив розпорядження «Про вжиття тимчасових надзвичайних заходів на ринку електричної енергії» і масових відключень світла в країні таки справді вдалося уникнути.

Так само відносно безпроблемно (і тут ми, звісно, маємо бути вдячні перш за все матінці-природі, а вже потім столичним чиновникам) пройшов і опалювальний сезон 2016/2017. Варто сказати, що над виконанням цієї обіцянки, озвученої Насаликом у серпні минулого року, працювала ледь не половина Кабінету міністрів. Ще б пак, надто сувора зима могла обернутися катастрофою національного масштабу. Тож прем’єр-міністр Гройсман особисто очолював Антикризовий штаб, свої дії з ним та профільним міністерством координували Мінекономіки, Мінфін, Мінрегіон і навіть «Укрзалізниця»… Спільними зусиллями енергосистему країни тоді вдалося підготувати до зимового сезону, а відносно м’яка зима спростила завдання уряду.

А коли календарна зима вже була позаду, Насалик зробив іще одну заяву, яку аналітики порталу зарахували до важливих – щодо заборони на ввезення вугілля антрацитної групи з Російської Федерації. Ініціювати таку заборону мало саме міністерство. Поки що про рішення Кабміну щодо цієї ініціативи нічого не відомо, але проект рішення відомство Насалика на розгляду уряду направило ще в середині квітня, тож обіцянку вважаємо виконаною.

Тепер до обіцянок, за які Насалика похвалити важко. Тобто до невиконаних. Таких теж не бракує – вже 9 за час роботи на міністерській посаді — і серед них «Слово і Діло» виділило такі. Міністр, зокрема, не дотримав слова про те, що до завершення Стокгольмського арбітражного суду газових переговорів із Росією не буде. Проте вже в червні того ж року, коли суд проти РФ іще тривав, формально підзвітна Насалику організація, НАК «Нафтогаз України», звернулася до «Газпрому» з пропозицією підписати доповнення до контракту, що дозволило б російській компанії повернутися до кола потенційних постачальників «Нафтогазу» та врегулювати питання постачання блакитного палива на найближчі кілька кварталів. Інформація про ведення таких переговорів підтвердилась і в листопаді того ж року — цього разу з російського боку. А остаточне рішення Стокгольмського арбітражу в спорі «Нафтогаз»-«Гапром» (як ми пам’ятаємо, на користь першого) було винесено лише 31 травня 2017 року. Словом, два газових монополісти підставили Насалика, але що поробиш: якщо в міністра не було змоги вплинути на переговірників, то не треба було й давати таку обіцянку…

Цікава з точки зору особливостей реалізації обіцянка — щодо виставлення на продаж до кінця березня 2017 року беззбиткових шахт. Її Насалик озвучив у травні 2016-го. Коли ми перевірили її виконання навесні цього року, в нас виникло логічне запитання: а які ж шахти міністр зібрався виставляти на продаж, якщо в Україні є лише одна беззбиткова державна шахта? Відповідно до інформації, наданої «Слову і Ділу» самим енергетичним відомством, беззбитковою на той момент була лише ПАТ «Шахта «Надія». Решта — працювали собі на збиток. Тож і шанси на те, що на копальні, які увійшли до приватизаційного списку Кабміну, знайдуться покупці, були, м’яко кажучи, невеликими. Втім, історія отримала продовження. У травні цього року Насалик запевнив, що до кінця 2017-го 50% українських державних шахт стануть прибутковими, а до осені 2018-го не залишиться вже жодної збиткової копальні. Ці дві обіцянки поки що «в процесі». Ми були б раді розділити оптимізм міністра, але мусимо оперувати фактами. А їх поки що немає. Що ж, почекаємо!

Ще одна важлива й, на жаль, провалена обіцянка Насалика — про експорт із жовтня 2016 року електроенергії в Молдову та Білорусь. Продаж електрики за кордон пов’язувався передусім із добудовою двох енергоблоків Хмельницької АЕС, а відповідна програма мала бути презентована 10 жовтня. Проте в середині листопада портал отримав інформацію про те що строк виконання цієї обіцянки міністр енергетики провалив. Причому з двох джерел. Спочатку голова НАЕК «Енергоатом» повідомив, що компанія лише веде підготовчу роботу щодо відновлення екпспорту елетроенергії до Республіки Білорусь, а потім і в Мінекономіки Молдови зазначили, що Україна лише заявила про готовність відновити постачання електроенергії до країни на підставі контрактів, підписаних із молдовськими компаніями.

Наостанок пропонуємо поговорити про те, виконання яких важливих зобов’язань слід чекати від міністра в перспективі. Перший такий пункт зафіксований «Словом і Ділом» із програми діяльності уряду. Вона покладає на голову Міненерго обов’язок здійснити приватизацію вугледобувних підприємств. При цьому ті підприємства, які продати не вдасться, відповідно до документа, мають бути ліквідовані або законсервовані, а їхні працівники — соціально забезпечені. Про те, як ідуть справи з приватизацією державних шахт, ми вже згадували вище.

Ще одна амбітна мета — до 2020 року повністю відмовитися від імпорту газу. На думку, Насалика, шлях до неї складається лише з двох кроків — збільшення власного видобутку вуглеводнів та енергоефективність. Таким чином країна може позбавитися принаймні газової залежності. «Я не можу сказати на сьогодні про нафту, тому що там більш глибокі й більш широкі проблеми», — уточнив при цьому чиновник.

Ну і ще обіцянка, варта згадки: позбавитися до 2019 року залежності від антрацитового вугілля. За суттю вона схожа на попередню: і газ, і антрацитове вугілля є стратегічними компонентами вітчизняної енергосистеми, постачання і того, і іншого пов’язане з політичною залежністю: газу — від Росії, вугілля — від окупованих територій Донбасу.

 



Якщо ви помітили помилку виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Додати новий коментар




Останні новини з категорії Політика: