Франківськ чимось теплим і добрим розтікається по мені всередині, – франківська госпітальєрка

Госпітальєрка з Івано-Франківська Наталя Долик повернулася із чергової поїздки зі сходу країни та написала зворушливий допис про добро, яке побачила у місті.

Франківськ чимось теплим і добрим розтікається по мені всередині, – франківська госпітальєрка

Пропонуємо прочитати та зарядитися позитивом. Про це пишуть Версії з посиланням на Галку.

«Коли довго перебуваєш в східній частині України, по приїзду в рідне місто, доводиться заново вчитися помічати прекрасне. Чомусь звідти завжди приїжджаєш з таким перекошеним обличчям, ніби лимон без цукру їси. Сьогодні змусили справи виїхати до центру.

Йде чоловік по вулиці. Одягнений в військову форму, шеврон не розгледіла. Брутальний такий бородань, нагороди на кітелі. Око зачепилося, бо дивлюся – на плечах рюкзак з рожевими лямками. Зупинився, чекає когось… А наплічник смішний, дівчачий , з якимись принцесками. Мимоволі розглядаю бороданя. А тут: «Татку, чекай, ще півбулочки лишилося!»,- добігає дівчатко років семи. У бантиках, вишита сорочечка, білі колготочки. А за нею ціла купа голубів. Дівчинка потрошки відщипує булочку і кормить їх. А голубів – ціла хмара. Тато терпеливо чекає, посміхається до малої, і явно йому наплювати, що перехожі розглядають тих казкових фей з наплічника на його мужній спині в камуфляжі…

Стою в черзі в магазині. Працює одна каса, вишикувалась ціла шеренга з покупців. А на касі купка школярок десь віком до десяти років. Рахують гроші, одна в одної допозичають копійки. «Ой, Марічка, даш мені 25 копійок, бо мені на жуйку не стає», «Ой-ой, почекайте, я піду поміняю це печеня на дешевше», «А давайте разом скинемось на лимонад, тоді нам ще на цукерки вистачить»… Черга все більшає, хтось ззаду вже сварливим голосом збирається кликати менеджера… Хлопець з напіввибритою головою і з чубом, весь в татухах, з батоном і молоком до продавчині: «Порахуйте все те їхнє добро на мій чек. Дівчатка, у вас 2 хвилини, аби ви добрали все, що хотіли!» Усі в черзі раптом починають добрішати, ніби ті феї з наплічника чарівними палочками доторкнулися до кожного…

Школяр з портфеликом більшим за нього говорить по телефону, певно з сестричкою: «Алінка, чого ж ти не дочекалася на мене після уроків? У нас перед хатою калюжа по коліна, а ти в нових босоніжках! Постій трохи, чекай на мене, я вже підходжу, перенесу тебе!»

Франківськ чимось теплим і добрим розтікається по мені всередині. Нарешті я вдома…», – йдеться у Фейсбуці.

 



Якщо ви помітили помилку виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Додати новий коментар




Останні новини з категорії Суспільство: