Карцер для вчителя: 80-річний прикарпатець благає про допомогу

Без зміни ставлення держави в особі її представників на місцях до сільського вчителя, зокрема його соціального захисту, всі реформи в освіті приречені на балаканину і популізм.
 
news-image: Карцер для вчителя:  80-річний прикарпатець благає про допомогу

Уже понад 40 років вчитель-пенсіонер із села Лісної Тарновиці Надвірнянського району Богдан Кашівський мешкає, як він пише у благальному листі до «Галичини», «у квартирі-карцері»: «Прошу, молю — допоможіть своєю роботою-словом врятувати хоч би моє життя як прояв Божого християнського милосердя і гуманізму».

Десять років байдужості

Як доказ Богдан Кашівський наводить акти обстеження своїх побутових умов проживання комісіями за 1971, 1993, 1996, 2006 і 2008 роки, листи-відповіді із Секретаріату Президента України, прокуратури області, ОДА, від депутатів і чиновників різного штибу і т. д. Як приклад, наведемо відповідь вчителеві-пенсіонерові начальника управління житлово-комунального господарства ОДА майже десятирічної давності: «Повідомляємо, що 13.02.08 р. проведено комісійне обстеження будинку та встановлено, що житловий будинок, який є власністю Ліснотарновицької сільської ради, потребує ремонту — підсилення конструкції фундаменту, утеплення зовнішніх стін, фарбування металевої покрівлі тощо. За інформацією Надвірнянської райдержадміністрації, за рахунок коштів районного бюджету відповідно до розробленого кошторису планується виконати ремонт будинку до 15 жовтня 2008 року».

— Таких документів, — зазначає Богдан КАШІВСЬКИЙ, — є кілограми. Але домогтись коштів на облаштування житла і доведення його до нормального санітарного стану не вдалося. Вище вже не було куди звертатися, хіба до Бога. Я втратив віру у справедливість і Закон «Про освіту». Такі умови проживання призвели до загострення у мене хронічних захворювань. Двічі пройшов курс лікування у відділенні хірургії Надвірнянської центральної районної лікарні з діагнозом «облітеруючий атеросклероз обох ніг» — у 2002 і 2004 рр. А 2012 року невідкладна допомога забрала мене у відділ неврології через остеохондроз спинного мозку і т. д. А тепер нависла смертельна загроза: з 17 березня 2017-го моя квартира — без опалення через аварійний стан печі. із 22 серпня житло від’єднали від газопостачання через не мої борги, а мене прирекли на голодну смерть. Бо власник житла — сільська рада. Квартира не пристосована до опалення дровами. Живу на хлібі і чаї, який мені заварює сусідка. 

Їдемо у Лісну Тарновицю, яка цього року відзначає своє 850-річчя, щоб знайти відповідь на стрижневе запитання: чи є надія, що вчитель-пенсіонер Богдан Кашівський бодай на старості зігріється увагою місцевої влади?

Наодинці зі старістю

Чи й міг подумати син репресованого червоною мітлою 1944 року селянина з Добринова на Рогатинщині, що у вільній Україні його старість буде схожою на каторгу? Богданові Кашівському було лише шість років, коли батька, який навіть не був пов’язаний з ОУН чи УПА, знайшли у хатній криївці, заарештували. Знущалися у підвалах Рогатина й Станіслава, а відтак у вагоні-товарняку етапували у Воркуту...

Майже десять років тому — у березні 2008-го — умови проживання Богдана Кашівського обстежила комісія з участю представників Надвірнянських РДА і райради. А у листопаді того ж року заступник прокурора області інформував пенсіонера про наступне: «Комісія зобов’язала Надвірнянську райдержадміністрацію в строк до 1 березня 2009 року виготовити кошторис на проведення будівельних робіт з укріплення конструкції фундаменту, утеплення зовнішніх стін та оздоблення фасаду будинку, фарбування металічної покрівлі даху, а також вирішити питання фінансування зазначених робіт. Сільському голові с. Лісна Тарновиця доручено підготувати звернення до Надвірнянських райради та райдержадміністрації з приводу виділення коштів для ремонту даного будинку та забезпечити проведення ремонтно-будівельних робіт». А відтак були велика липнева повінь, великі державні субвенції для ліквідації її наслідків і порушення кримінальних справ щодо службових осіб Ліснотарновицької сільської ради. Тож чиновникам різних рівнів було не до проблем вчителя-пенсіонера Богдана Кашівського — трясли штанами з переляку.

...Богдан Кашівський, який понад 25 років пропрацював учителем початкових класів у різних селах області, сьогодні живе у старезній, очевидно, ще довоєнної забудови, хатчині з 1971 року. З усіх побутових зручностей — лише світло. У кімнаті — холод, жах і антисанітарія, а сам чоловік занедбаний і немічний.

— Прийшла старість, тепла нема, — бідкається Богдан Кашівський. — Хата є власністю сільської ради, бо я її не приватизував. За комунальні послуги я розраховувався завдяки субсидії. Останній борг за газопостачання — понад 1 800 грн. Попереджали газовики мене не один раз, а з десять. Я доказував, що винна сільрада, бо дала мені житло, в якому температурний режим був непридатний для проживання і спонукав до перевитрати газу. Замість допомоги деякі депутати сільради дорікали мені, чому мій син, який живе в обласному центрі, не відремонтував моє житло. Цю мою фортецю, чи карцер, як я називаю свою хату, повинні були капітально відремонтувати ще 2009 року. Є відповідні документи, що підтверджують чиновницькі обіцянки. Але кошти не були виділені ні тоді, ні тепер.

...Наші відвідини сільської ради і зустріч з адміністрацією вселили в нас надію, що про старенького вчителя до зими подбають.

Марія МАРКОВЕЦЬКА, голова Ліснотарновицької сільради:

— Так, хатинка, в якій багато років мешкає Богдан Кашівський, є на балансі сільради. Але з 1971 року вже можна було б трохи постаратися, щоб її підремонтувати. Чи викупити. Питання виносили на сесію. Але депутати не розуміють: як можна прожити все життя і нічого не зробити? Ми знаємо про  проблеми Богдана Григоровича і намагаємося їх вирішити. Вже перемурували піч. інша справа — під’єднання до газопостачання. Ми пропонували на час холодів оформити його в лікарню — не хоче, а самовільно ми не маємо права таке робити — є ж син. Відтак радили Богданові Григоровичу написати заяву про матеріальну допомогу — каже, що не старець і на бандитів не буде витрачати бюджетні кошти. А соціальних працівників, щоб допомагали йому в побуті, на жаль, у селі нема. Але ж борг за газ треба заплатити. Комісія була у нього. Я вже веду перемовини із газовиками, надіюся, що віднайдемо кошти, щоб до холодів допомогти вчителеві-пенсіонерові.

...1 жовтня — День працівників освіти. Було б добре, щоб чиновники-освітяни різних рівнів почали виправляти помилки десятилітньої давності своїх недолугих і байдужих попередників і нарешті звернули увагу і на тих освітян краю, чиє життя через їх самотню і немічну старість стало карцером. А «Галичина», своєю чергою, також не стоятиме осторонь.



Якщо ви помітили помилку виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.



Коментарі:
Гість, 02 жовтня, 9:28
встид для влади сільським вчителям пенсіонерам компослуги на газ становлять 150 кубів а було 340 до чого йдемо
Відповісти

Додати новий коментар




Останні новини з категорії Фоторепортаж: