Мандруємо куточками Прикарпаття. Єзупіль, який раніше називався Чешибіси

На правому березі Дністра, при усті Бистриці Солотвинської, розташований один із найдавніших населених пунктів Галицького Придністров’я. Нині це Єзупіль, названий на честь Господа – Ісуса Христа. Але так було не завжди…

 


У радянські часи у палаці Дідушицьких спершу був райком, а потім обласний психоневрологічний санаторій

«Бісівське» коріння

На жаль, хто й коли заснував поселення, історія замовчує. Перша згадка про містечко датується 1435 роком, тоді воно називалось Чешибіси. І є безліч легенд, які намагаються пояснити походження цієї поганської назви. Ось одна з них. Про це пишуть Версії з посиланням на  Репортер.

«Давним давно, в ті часи, коли на нашій землі жили велети, а були вони людьми спокійними, побожними і чесними, чорти далеко оминали їхні околиці. Але з того часу, як не стало останнього велета, в ці краї все частіше почали навідуватись чорти. І так стало їх тут багато, що люди вже оминали їхні околиці, як раніше чорти оминали велетів. Народ боявся тут осідати, тому не було тут міст і сіл. Аж через сотні літ зайшли сюди двоє відчайдухів, які заповіли свої душі чортам. Оглянувши околицю, відчайдухи намовляли інших людей тут заселятись, бо тут і земля врожайна, і в лісах повно всякого добра. А в Дністрі і в обох Бистрицях аж кишіло рибою. І люди, заманені сюди багатством цієї землі, зачали тут поселятися, і утворилось тут два поселення. А щоб чортів не дразнити, назвали їх – Чортопіль і Чешибіси».

Тепер ці дві назви вже історичні, вони проіснували до польських часів. А оскільки тоді села були власністю панів, які часто змінювали назви населених пунктів, тож у другій половині XVI століття Чортопіль став Маринополем, а Чешибіси – Єзуполем.

Професор Володимир Грабовецький у «Нарисах історії Прикарпаття» пише: «Від назви чується відлуння давньоісторичного, давньослов’янського і княжого походження». Назва Чешибіси – дуже давня, і за переказом спершу стосувалася лісистої гори на Буйному, де ще досі височить скеля з печерами.

Історик Михайло Худаш писав, що первісна назва поселення була не Чешибіси, а Тішибіс.

«Особова назва Тішибіс могла виникнути як іронічно-зневажливе прізвисько за професією чи заняттям, скоріше за все, в давнину скоморохів, яких церква переслідувала, їх заняття вважали бісівським, а самих їх слугами біса, – вважає Худаш. – Оскільки заняття скоморохів було переважно розважальним, світським, за оцінкою церкви – бісівським, то до них у певній місцевості сповна могло «прилипнути» прізвисько тішибіс – той, що виконує бісівські розваги і цим тішить біса».

І друге його припущення такого змісту:

«Тішибіс – це не що інше, як сполучення двох окремих імен, мабуть, імен братів – Тіш і Біс. Отже, назва цього населеного пункту Тіш-и-Біси мала первісне значення – рід (піддані) Тіша і Біса».

Цікаву версію походження назви розповідав і місцевий мешканець Антон Чеверда. За його словами, коли Галич був містом, де судили людей, у Тязеві їх страчували, а в Чешибіси засилали тих, хто мав відбути покарання, тобто «прочесати дурня». Їх привозили в Чешибіси, де у певному місці у два ряди стояли вояки з палицями. Засуджений змушений був пройти через цей ряд і отримати від кожного вояка певну кількість палиць. Таким чином виганяли біса – чесали його.

Крім того, можна пригадати що в IX столітті в північному підніжжі Карпат проживав народ бессів-біссенів. Це їх пізніше назвали печенігами. Чорний ліс між Луквою і Бистрицею у VI столітті називався лісом Печенігів. Вони були розбійниками і жили там, де Покуття сходиться з Підгір’ям. Це власне околиця – Чеши-Біси. А «чесати» могло означати місце втечі або розбиття біссів-печенігів. Можливо, що від цього пішла назва села, тим більше, що гуцули і досі згадують якийсь дикий народ бесси-осини.

Католицький костел Успіння Діви Марії

Jezu daj pole!

Та це лиш легенди, а істина десь посередині. Натомість історичні дані свідчать, що у 1594 році містечко обступили татари. Шансів на порятунок майже не було. Саме тоді власник Чешибісів Якуб Потоцький вигукнув «Jezu daj pole!» (Ісусе, дай перемогу!) – і, рушивши на ворога, пробився до Дністра, переплив його і врятувався. Тоді ж перед образом Марії Панни у монастирі львівських домініканців шляхтич дав обітницю, що за дивовижний рятунок від ординців фондує монастир для цього ордену.

Згодом Якуб Потоцький відбудував містечко і назвав його Єзупіль (Місто Ісуса). У 1598 році воєвода запросив до Єзуполя відомого львівського зодчого, автора Успенської церкви Павла Доміні, якого звали – Римлянин. Він спорудив спершу дерев’яний костел, а при ньому монастир, а пізніше перебудував його, використавши для цього мармур та алебастр. У цьому костелі спочив його фундатор – Якуб Потоцький.

Єзупільський монастир, був головним осередком домініканців на Покутті, проіснував до 1675 року. Отці проповідники виїхали звідси лише під загрозою польсько-турецької війни. Через рік монастир зруйнували турки. Відбудова костелу йшла повільно і тривала від початку XVIII аж до кінця ХІХ століття.

Зберігся в містечку, хоча і в перебудованому стані, маєток графів Дідушицьких. Його збудували на місці старого замку, там і досі простежуються сліди оборонних мурів. Це давня шляхетна українська родина, і Владислав Дідушицький зробив великий внесок у розвиток Єзуполя. Головну увагу приділяв відгодівлі коней, чим прославився в Австрійській імперії. Він схрещував англійських коней з арабськими і вивів 24 нових цінних породи.

У 1851 році граф став членом Галицького товариства господарського, мав там великий авторитет. У 1863-му Владислав Дідушицький – уже окружний начальник Станиславівщини і має мандат до Крайового сейму. Помер він у 1868 році у Відні, після себе залишив двох дітей: Марію і Войцеха. І саме Войцех був найбільш відомим із Дідушицьких, мав великий вплив на своє покоління як політик, філософ, науковець, людина енциклопедичних знань. Його бурхливий темперамент виявився в інтенсивній громадській діяльності. Войцех Дідушицький займався політикою, був міністром справ Галичини в уряді Австро-Угорщини.

У радянські часи у палаці спершу був райком, а з 1957 року – обласний психоневрологічний санаторій.

Свята вода

Сьогодні Єзупіль має понад 3000 населення, є дитячий садочок, школа, лікарня, будинок культури, селищна рада. Неподалік розташована криниця Духа Святого, відома ще з ХІІІ століття, вона теж має свою історію. Тут ще з княжих часів існував Іванівський монастир. Водою з цього джерела освячували свої щити воїни Ярослава Осмомисла та короля Данила Романовича. Монахи цього монастиря, коли його зруйнували татари, за одною з версій, заснували Манявський Скит. У 1878 році тут збудували каплицю і до 1944-го сюди ходили багато прочан. Прощі вдалося відновити лише з 1990 року, тепер вони відбуваються щороку – на свято Івана Хрестителя.

З Єзуполя походить відомий український енциклопедист, мовознавець Памво Беринда. Також звідси український живописець, графік Євген Кавка та письменник, перекладач, громадсько-культурний діяч української діаспори у США – Іван Петрушевич.

 



Якщо ви помітили помилку виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Додати новий коментар




Останні новини з категорії Фоторепортаж: