http://pravda.if.ua

Як у Франківську навчають самозахисту12 січня, 22:13

Нині гуртків із бойових мистецтв багато – на всяк смак і гаманець. Дітей приймають з 4-5 років, лиш би вони хотіли, а батьки водили. А от керівник Незалежної федерації бойових мистецтв у Франківську Павло Владика переконаний, що такі знання вкрай потрібні й дорослим, а особливо жінкам – аби відчувати себе у безпеці, пише Репортер.

«Самозахист – це не заламати руку і не відбитися від нападника. Той, хто займається бойовими мистецтвами, майже ніколи не бере участі в сутичках і не потребує захисту. Парадокс, але люди займаються бойовими мистецтвами, аби ніколи їх не застосувати», – каже Павло.

Він прийшов у бойові мистецтва у 1990-х. Пройшов військову підготовку, спробував себе у джиу-джитсу, самбо, рукопашному бою.

Власну систему занять Павло Владика розробляє вже 20 років. Каже, будь-який тренер викладає бойове мистецтво по-своєму, бо двох однакових майстрів немає – у кожного свій стиль, хоч і у певному напрямку.

Нині він зовсім відмовився від занять з дітьми, бо, каже, дитячих гуртків й так є достатньо. П’ять років тому Павло Владика взявся вести дорослі групи – вирішив спростити підхід і дати можливість старшим отримати базову підготовку із самозахисту.

«Усі в школах проходять основи безпеки життєдіяльності. Там навіть навчають, як поводитися при ядерній загрозі, але про загрозу з боку людей – ні слова, – говорить тренер. – Самозахист – це така ж річ, як дієта, ходіння в спортзал чи біг від інфаркту. Але до шкіл, до людей, вихованих радянською системою, це ще не дійшло. Люди не розуміють, що жити довго можна лише, коли ти в безпеці».

Павло Владика переконаний, ті діти, які ростуть нині, будуть більш розвиненими, людяними і справедливими. Адже сьогодні фактично кожен хлопчик і кожна друга-третя дівчинка хоча б трохи займалася бойовими мистецтвами. Каже, народжені в 70-80-х, навіть на початку 90-х, не мали в дитинстві такого досвіду, а тепер їм ще й бракує часу, аби опанувати бойові мистецтва.

«У тоталітарних режимах легше керувати масою, коли люди беззахисні. І в радянські часи, і вже в 90-х у спецслужбах були навіть окремі відділи, які контролювали людей, що займалися бойовими мистецтвами, – говорить тренер. – Нині, слава Богу, в кожній школі є гуртки, де навчають різним бойовим мистецтвам, і це великий плюс».

Павло Владика радить кожному чоловіку і кожній жінці пройти курси самозахисту – місяць, два чи три позайматися, аби знати основи: як себе захистити, як не стати заблизько, як не піти куди не треба і що з того, що під руками, можна використати як зброю. Наприклад, ті ж ключі чи телефон, які ви носите в сумочці.

За словами тренера, пройшовши курс із самозахисту, достатньо буде місяць-два щороку, щоб освіжити знан­ня і в критичній ситуації убезпечити себе.

«Кожна жінка і кожен чоловік повинні зай­матися. Хто не має можливості робити це постійно, достатньо походити один чи два рази на тиждень і відчувати себе в безпеці. Це дасть розуміння того, в яких ситуаціях не варто бути, – каже Павло Владика. – Не варто самим ходити на різні заходи. Перш ніж кудись піти ввечері, треба подивитися – коли, куди і з ким. Наприклад, навіщо у новорічну ніч йти двом дівчатам до ялинки? Для чого йти в натовп? Якщо дівчата без хлопців, можна стати в освітленому місці, скраю, де неподалік є поліція чи інша охорона…».

Павло Владика розповідає, що курс із самозахисту може стати правильним рішенням і у випадку насилля в сім’ї.

«Жінку б’ють тоді, коли чоловік – скотина. Не можна бити слабшого, тим більше жінку – яка дарує щастя, життя, дітей. Жінка в Україні часто є жертвою обставин, бо не має куди піти жити, бо хата записана на чоловіка, бо її шантажують дітьми. І жінка терпить – не заради себе, а заради дітей, – говорить він. – Якщо людина лише страждає і нічого не робить, то не можна насильно змусити її стати щасливою. Але якщо жінка почала займатися, це дасть їй можливість побачити, що таке насилля один на один, що таке загрозливі пози, коли людина входить у твою інтимну зону і може завдати біль чи травму. Тоді принаймні можна убезпечитися від таких речей».

Тренер пояснює: не треба накачувати м’язи чи носити з собою зброю. Заняття із самозахисту дають впевненість у собі, змінюють сприйняття ситуації.

Каже, за кілька місяців осягнути філософію бойових мистецтв не вдасться і по суті такої цілі ніхто й не ставить:

«Ми міняємо психіку на простих речах. Я ставлюся до самозахисту як до основ безпеки життєдіяльності. Тут потрібна простота і легкість. На філософію часу нема. Коли є навички самозахисту, зникає страх отримати удар чи побої. І це непомітно міняє людину зсередини. Насправді сила жінки в її слабкості й не варто цього недооцінювати. Ніхто не очікуватиме від вас опору, якщо ви будете правильно себе поводити. Коли насильник заглядає в очі людині, яка знає, що робити, то він знічується та відступає».

Каже, жінкам достатньо два-три місяці активних тренувань. І не важливо, до якого тренера ходити – головне, аби жінки займалися, особливо старші. «І ви приходьте, обов’язково», – запрошує Павло Владика.

У сучасних українських реаліях, на жаль, насилля досі толерують і виправдовують – і до трирічної дитини на майданчику, бо мама краще знає, і до жінки, бо заслужила, і до дорослого чоловіка, бо правий той, хто сильніший. Можливо, й справді курс із самозахисту додасть впевненості, аби протистояти нахабам і захистити хоча б себе.