Станіславів вчора і сьогодні: як виглядала вулиця Лепкого 100 років тому (фоторепортаж)

Перша назва вулиці — імені Я. Кілінсь­ко­го. Цей чоловік, швець за про­фесією, був спод­вижни­ком Т. Кос­цюшка в поль­сько­му ан­ти­росій­сько­му повс­танні 1794 року. В часи Західно-Української На­род­ної Рес­публіки (ЗУНР) наз­ва­на ім’ям геть­ма­на До­рошен­ка. Ра­дянські гос­по­дарі міста в 1940 році наз­ва­ли ву­лицю ім’ям комуністич­но­го вождя В. Леніна. Німці під час оку­пації дали вулиці ім’я свого іде­оло­га — А. Ро­зен­берга.

Після здо­бут­тя не­залеж­ності, в лю­тому 1991 року ву­лиця одер­жа­ла ім’я Бог­да­на Леп­ко­го (1872–1942) — українсь­ко­го пись­мен­ни­ка і літе­рату­роз­навця.

Цікаві будівлі

Після ут­во­рен­ня ву­лиця була за­будо­вана майже блис­ка­вич­но. До 1910 року вже сфор­му­вав­ся її виг­ляд. За­будо­вана особ­ня­ками і дво­повер­хо­вими бу­дин­ка­ми, що несли на собі відби­ток сецесії — панівного на той час стилю. В поль­ський і ра­дянсь­кий періоди там спо­руд­же­но не більше ніж три-чо­тири бу­дин­ки.

Найбільшою спо­рудою вулиці є три­повер­хо­вий бу­динок уп­равління бо­роть­би з організо­ваною зло­чинністю (№ 28). А збу­дова­ний він 1904 року як школа де­рево­об­робно­го про­мис­лу (архітек­тор А. Ка­меноб­родсь­кий). Її в 1931 му закінчив скуль­птор світової слави Г. Крук (1911–1988), який, не виз­на­ючи біль­шо­виць­кої влади, жив і пра­цював у Мюн­хені, де й помер.

Бу­динок № 9 — тепер один із кор­пусів за­галь­но-освітньої школи № 11, збу­дова­ний 1905 року як німець­ка школа, що за української влади 1919-го стала гімназією. Її зас­новни­ком був лідер німець­кої гро­мади пас­тор Т. Цек­лер (1867–1949), на честь якого вста­нов­ле­на меморіальна дошка на фасаді.

На бу­дин­ку № 24 вста­нов­ле­на меморіальна дошка Д. Сос­но­вому (1923–1995) — зас­лу­жено­му архітек­то­ру України, ла­уреатові Дер­жавної премії України імені Та­раса Шев­ченка.

У бу­дин­ку № 27 — літе­ратур­ний музей При­кар­паття.

Нап­рикінці вулиці поб­ли­зу вок­за­лу роз­та­шова­ний меморіаль­ний цвин­тар ра­дянсь­ких воїнів, по­лег­лих при виз­во­ленні міста в 1944 році (403 воїни, серед них — чо­тири Герої Ра­дянсь­ко­го Союзу). Відкри­тий 1946 року, він заз­нав двох ре­конс­трукцій — 1967-го (скуль­пто­ри А. Лендьєл, А. Мацієвсь­кий, архітек­тор Я. Про­цак) та 1985-го (архітек­тор Г. Буд­зик).

Підготував Андрій МЕНІВ