Уродженець Івано-Франківська Юрій Гладун про життя в Новій Зеландії

Польща, Чехія, Італія, Іспанія стали вже звичними країнами новочасного розселення українців. Америка вважається дуже далекою, бо до неї аж 9 тис. км. А от уродженець Івано-Франківська Юрій Гладун опинився за 20 тисяч км від України — він уже 17 років живе і працює в Новій Зеландії.
news-image: Уродженець Івано-Франківська Юрій Гладун про життя в Новій Зеландії

Хто не дуже орієнтується в географії, легко знайде цю далеку країну за Австралією. Що потягло нашого земляка так далеко, як там почуваються українці, про це й в інтерв’ю Галичини.

— Яким чином ви опинилися в такій далекій країні?

— У 1990-му я відвідував свого дядька (материного брата), що жив в Австралії, в місті Аделаїда. Там мені стало зрозуміло, що так, як ми живемо, — ненормально, неприродно. Познайомився з багатьма членами української громади, співав у їхньому хорі «Гомін», навіть зустрів кузена Кайкана (пам’ятаєте, колишнього голови облради). За іронією долі, той служив у дивізії «Галичина». Після повернення додому я подавав документи на візу, але отримав відмову. Потім, через досить довгий час, за який в Україні анічогісінько не помінялося, мені підказали, що для Австралії я вже застарий (мені тоді було під 40), але для Нової Зеландії ще підійду — з моїм інженерним «нафтогазівським» дипломом і сяким-таким знанням англійської мови. Отак я з дружиною в листопаді 2000 року опинився в Новій Зеландії. З двома валізами, двома тисячами доларів (все, що залишилося після продажу квартири і переїзду) і неабиякою впевненістю, що через три дні я вже буду працювати. Так точно не вийшло, але після півтора місяця прибирання супермаркета у нічну зміну я таки знайшов свою першу працю.

— Як ви відважилися на ризик їхати на край світу?

— Страху не було жодного. Я знав, що тут нам померти не дадуть. Перед від’їздом через своїх австралійських друзів пощастило познайомитися з фермерами, що жили недалеко від Гамілтона. Вони люб’язно дозволили нам трошки в них пожити. В той день, коли ми знайшли свою першу роботу, купили стареньке авто за 500 доларів, подякували і пішли на власні хліби. З тими людьми ми досі час від часу зустрічаємося. і вже 17 років мешкаємо в Гамілтоні — місті, розміром з Коломию, четвертому за населенням в цій країні.

— Як проходила ваша адаптація в Новій Зеландії? У тому числі мовна…

— Адаптуватися було неважко: я був і емоційно, і психологічно готовий до нового життя. А з мовою були проблеми. Все, що я колись вчив — у школі, інституті, на приватних курсах, дало результат, який можна назвати «дуже слабеньким». Начальник на роботі каже щось, а я на нього кліпаю очима, він повторив, я далі кліпаю, він втретє… я пішов робити. Він підходить: «Ти що робиш?» Виявляється, я не вгадав. Але з часом прийшло розуміння… Багато читав, щось вічно вчився, оце торік «зробив» бакалавра з психології в місцевому університеті (он-лайн, по-нашому «без відриву від виробництва»). Взяло мені ні багато ні мало 6 років праці. Подальші плани є. Дай Боже, сил і часу на це.

Прекрасним прикладом того, чого можна досягти, якщо є бажання, є дружина Галина, теж з Sвано-Франківська. Приїхавши до Нової Зеландії без жодного знання англійської мови (в школі вивчала французьку), подолала півдесятка сходинок в професійній кар’єрі, здобула диплом з менеджменту і нині грає не останню роль у фірмі, де працює понад 7 років. Галя належить до тієї категорії людей, яких називають перфекціоністами: за що би не взялася, доведе до досконалості, чого би це не коштувало.

— Що собою являє Нова Зеландія? Наскільки багата і комфортна для своїх людей ця країна і чим особливі тамтешні англосакси?

— Ландшафт Нової Зеландії, принаймні її північної частини, звиклий і любий оку українця. Дорога змійкою поміж зеленими пагорбами, численні річки і струмки, буйна рослинність неймовірно нагадують Прикарпаття. Єдина риса, котра разюче відрізняє наші землі, це фактична відсутність доступу до цієї краси з боку шосе: всюди між пасовиськами і дорогою протягнутий дротовий парканець зі струмом, щоб розділяти цивілізацію і худобу. Фермер — єдина сполучна ланка між цими світами, непомітний, але могутній атлант, що тримає цю країну на своїх плечах.

А наріжним каменем новозеландської економіки є приватна власність на землю. Фермер міцно стоїть на ногах лише тоді, коли знає, що земля в його володінні є такою назавжди, і він з цим майном може зробити те, що вважає потрібним: поліпшувати, доглядати, залишити дітям у спадок, продати. і тому ніколи не буде каліфом на годину: вбивати землю хімікатами чи виснажувати її перевиробництвом. Факт, що країна експортує понад 85 відсотків свого молочного виробництва, одного з найпотужніших в світі, і на мільярди доларів інших сільськогосподарських продуктів, свідчить, що такий підхід правильний.

Нова Зеландія — країна, котру ми самі називаємо «іn the middle of nowhere» (по-англійськи — «посередині ніде») — найбільш віддалене місце від всілякої цивілізації. Додому треба летіти 24 години, а загалом мандрівка забирає 2-3 дні. Але тут, де дідько «на добраніч» каже, люди зуміли налагодити життя, до якого нам в Україні далеко. Кожен робить свою справу: фермер доїть корів, електрик займається електрикою, а політик керує державою. Перед виборами член НЗ парламенту в джинсиках і светрику обходить (особисто!) свою дільницю і вручає людям рекламки. Коли записуєшся до нього на прийом, то можеш бути впевнений, що тебе вислухають і постараються вирішити питання. Я був, отож знаю/ Одяг для новозеландців, звичайно ж, — предмет першої необхідності, але зовсім не найбільший пріоритет. Тому люди одягаються, як на українські мірки, часом аж занадто демократично. Мільйонера від безробітного на вулиці не відрізнити: і той, і другий — в шортах і футболці. А ходити босим тут взагалі дуже популярно — від дітей і до пенсіонерів. В ресторани люди ходять не «відриватися», а їсти. Після 7-ї вечора в будний день на вулицях порожньо: всі відпочивають вдома, набираються сил для завтрашньої праці.

Нова Зеландія побудована фермерами і тримається, як в давнину Земля, на трьох китах: молоці, м’ясі і туризмі. А звідси і національні риси: важка праця в пошані, бо лише так фермер може збудувати своє життя.  Діти часто вже з 15 років (згідно з чинним законодавством) працюють — на касах у супермаркетах, підприємствах, прибирають і таким чином підробляють собі на авто чи новий смартфон.

Водити авто тут можна з 15 років, спочатку, правда, під наглядом досвідченого водія і з обмеженнями.

Самі новозеландці називаютьсебе «ківі». Так само, як солодкий соковитий фрукт, що в першій половині минулого століття був виведений з дикого китайського агрусу і завоював любов гурманів всього світу саме завдяки новозеландським селекціонерам. Назва фрукта, правда, похідна від самоназви жителів Нової Зеландії, яка, своєю чергою, походить від пташки ківі, унікальної для цього острова. Тому коли хтось чує в розмові «ківі», то мусить зрозуміти, про що йде мова: про людину, птаха чи фрукт.

Але за останні 10 років етнічна ситуація в Новій Зеландії значною мірою змінилася і міняється далі дуже швидко. і на вулицях, і на підприємствах, і в малих бізнесах все більше і більше китайців, індійців, філіпінців. Помалу стаємо тим, чим ми мали бути від початку: однією з країн Азії.

Якщо говорити про новозеландське суспільство, не можна оминути маорі — корінного народу цієї країни. Виняткові мореплавці (перші каное з людьми прибули на цю землю десь в ХIII ст., коли в Європі ще мандрами і не пахло), чудові майстри-різьбярі, маорі створили барвисту культурну спадщину, цілком унікальну в світі. Чого лишень варта «kapa haka» (капа гака) — бойовий танець воїнів маорі, який виконували перед боєм, щоб залякати противника, а сьогодні виконують перед кожною грою новозеландської команди з регбі — легендарної «All blacks» («Всі чорні»), багаторазового і дійсного чемпіона світу.

«Аотеароа» («Довга біла хмара») — так поетично називається ця країна по маорійськи. Десятиліттями, де силою, а де хитрощами, англійська корона і нові європейські поселенці забирали їхню землю. Сьогодні уряд спам’ятався і щось по краплі віддає — лісові угіддя, озера, заповідники. Подавати до трибуналу державу стало дуже прибутковим бізнесом. Маорійські трасти і їхні боси гребуть з того гарні грошенята, але не до кожного вони доходять. Найвищий процент серед мешканців виправних закладів — маорійська молодь, як і у вживанні наркотиків, пограбуваннях, домашньому насильстві. Мимоволі напрошуються паралелі.

— Чи багато українців є в цій далекій країні?

— Українців тут небагато, і всі дуже різні. Тому, напевно, і не дуже ліпляться докупи. З огляду на те, що в цю країну фактично неможливо в’їхати нелегально, а тим більше — нелегально працювати, до Нової Зеландії приїжджають переважно молоді люди, з доброю освітою, які, відповідно, мають добру роботу. Маємо невеличку громаду в Окленді, до якої і себе зараховуємо, а також є українські групи у Веллінртоні і Крайстчорчі, трьох найбільших містах.

Похвалитися дуже великою активністю українцям, проте, важко. Поки тут був протягом двох років постійний священик від УГКЦ о. Ігор Колісник, дуже цікавий чоловік, до речі, тернополянин, регулярно відправляв служби, то і бачилися частіше. А як поїхав, то і ця можливість пропала. Оце на Різдво мали пікнік.

Українська імміграція в Новій Зеландії специфічна. На відміну від Канади, США чи навіть Австралії, тут старої еміграції не залишилося, і все треба було будувати з нуля. Ми то починали десь 15 років тому, і з тих пір воно краще чи гірше, але принаймні не вмирає. Нова еміграція тих інститутів, які були створені після Другої світової в інших країнах (церква, кредитівка, народний дім), фактично не потребує. Люди приїхали заробляти гроші і будувати своє життя, допомоги не потребують і занадто активне громадське життя часто для них просто зайве: забирає забагато часу і грошей. Загалом наша громада — малесенька копія українського суспільства. Така ж багата ресурсами, така ж різнобарвна з погляду політичних, релігійних чи культурних уподобань, і така ж роз’єднана.

Воно не завжди було так сумно. Була у нас Наталя Пошивайло, Наталка Полтавка, — природжений лідер — і справи йшли веселіше. Але вони переїхали жити до Австралії, і наше громадське життя трошки затихло. Зараз оце пробуємо щось розбудити. Мені, на жаль, звідси далекувато до Окленда (як від Івано-Франківська до Львова), не кожен тиждень приїдеш.

— Виглядає на те, що ви пильно стежите за подіями на рідній землі…

— Людина без коріння — це просто організм. Медуза. інфузорія туфелька. Коли мене запитують, звідки я (акцент видає, звичайно), відповідаю, що я українець, що мешкає в Новій Зеландії. Хлопці на роботі навіть звертаються до мене часом: hey, Ukraine. В Новій Зеландії за визначенням новин немає. Хтось когось побив, аварія на дорозі, ціна на бензин знову зросла, вчителям недоплачують — ось і всі новини. Ну хіба землетрус… Я, чесно, не заздрю місцевим журналістам: важка праця писати про новини, яких не існує. Тому газету на обідній перерві починаю читати з міжнародної сторінки. Переважно пишуть про Брекзит, Сирію і Трампа, але часом і про Україну. На жаль, не найкраще. Тому здебільшого вся інформація з інтернету: українська сторінка Бі-Бі-Сі, «Українська правда», «Фейсбук». Ось зараз дивлюся мильний водевіль «Михайло і Петро» і чекаю наступної серії драми «Битва титанів» з ВРУ, АП, ГПУ і НАБУ в головних ролях. Було б дуже весело, якби не було так сумно… Хотілося б поділитися чимось гарним, українським, з місцевими друзями, якби не було так соромно.

— Бачив ваші поезії в «Новій літературній газеті». Що означають для вас ці літературні вправи?

— Я не маю багато написаного, загалом щось півтора десятка більших чи менших «поетичних вправ», як ви правильно назвали. Дещо раніше було навіть надруковано в українській пресі. Був у мене такий період у житті, коли хотілося багато сказати, висловитися, «протрембітити» на весь світ — і кращого способу, ніж поезія, для цього придумати важко. Адже поезія, як і будь-яке мистецтво, це трохи ексгібіціонізм. Лише людина, що страждає цим, чомусь бажає, щоб інші побачили її тіло, а поет виставляє людям напоказ свою оголену душу. Фактично все, що було написано, народилося в 2010-2011 роках. Думаю, що каталізатором цих моїх настроїв стала епопея колишнього президента Януковича і його намагання затягнути зашморг на шиї України. Це боліло. В моїх поезіях небагато лірики, це швидше роздуми про минуле і майбутнє, пошук причин наших негараздів і спроби дати відповіді на вічні для України питання.

А почалося все з… гостей. У травні 2010-го нас у Новій Зеландії відвідав владика УГКЦ в Австралії Петро Стасюк. Провівши кілька днів в Окленді, владика з о. Феліксом Фігуреком, українцем, народженим у Боснії, вирушили на південь, до Веллінртона, і дорогою зупинилися переночувати в нашій оселі. Повечеряли, а потім довго розмовляли. Про Україну, українців, Голодомор, Януковича, боснійську бійню. Отець Фелікс особисто пережив ті страшні дні, коли сусіди за одну ніч ставали затятими ворогами і вривалися з автоматами до осель, вбивали, рвалтували. Наступного дня я відпросився з праці, щоб провести дорогих гостей, а в голові все крутилася фраза: «Старенький священик мені розповів… Старенький священик мені розповів…» До обіду вірш був написаний, а по кількох днях склалася і… мелодія. Пісню можна знайти тут: https://youtu.be/zlVa3UqYkII. Отак почалася моя поетична епопея. Але після якогось часу невірна муза мене покинула і потяг до писання пропав. Напевно, сказав все, що хотів.

— А що у вас буде далі? Залишитеся там чи повернетеся додому?

— Запитання не з легких, і просто на нього не відповісти. Тут у мене робота, якісь професійні плани, влаштоване, комфортабельне життя, яке дає мені можливість займатися речами, які приносять радість. А в Україні — коріння і любов до людей, котрим дуже хочеться допомогти, але це фактично неможливо. Повернутися і жити життям мандрівного кобзаря? Поки що не готовий… А їсти, пити і співати після чарки «Ой чий то кінь стоїть» я і тут можу. Тому і захотілося показати вам, що емігранти не втікачі, не запроданці, не безсердечні манкурти, а люди зі своїми щастям і болем, любов’ю і ненавистю. Абсолютна більшість із нас дуже добре відчуває, що велика частина їхньої особистості залишилася там, на відстані 20 тисяч кілометрів.

 

(Visited 455 times, 1 visits today)

Залишити коментар:

Щоб залишити коментар, заповніть форму нижче:



Небайдужих закликають придбати атрибутику “Прикарпаття”, щоб допомогти сину футболіста 01:07

П’ятимісячний син футболіста “Прикарпаття” Максимко Бочкур бореться з раком печінки. Малюк зараз проходить у столиці курс хіміотерапії. Лікування дуже дороге, тож у клубі вирішили допомогти сім’ї гравця і 50% коштів…

Неадекватний франківець відкрив стрілянину по пожежниках, які гасили вогонь у його будинку (фото) 23:228 коментарів

Як раніше повідомляли ЗМІ, у Франківську на одній із вулиць горіла квартира, рятувальники евакуйовали людей. Внаслідок пожежі чоловіку, який проживає поверхом нижче, залило квартиру та він почав стріляти із “воздушки”…

В Івано-Франківську відзначили учасницю Олімпійських ігор (фото) 23:09

У понеділок, 19 лютого, міський голова Івано-Франківська відзначив подякою учасницю зимових Олімпійських Ігор Тетяну Петрову. Нагадаємо, першою з українських спортсменів свої змагання на ХХІІІ зимових Олімпійських іграх в Пхьончхані розпочала…

У Франківську на одній із вулиць горіла квартира, рятувальники евакуйовували людей (фото) 21:444 коментарі

Близько 18:00 в Івано-Франківську на вулиці Вороного трапилася пожежа. Як стало відомо WestNews з власних джерел, пожежа трапилася у квартирі на другому поверсі. Наразі рятувальники евакуйовують людей. На місці події…

В мережу виклали унікальну кінохроніку 1941 року з окупованого Станиславова (відео) 20:039 коментарів

«Оцифрований Франківськ» програма про наше з Вами місто, яке збереглось на кіноплівці.   Впродовж вже 6 років у всіх можливих архівах Європи ми шукаємо кінохроніку міста за часів австрійської, польської…

В Івано-Франківську вшанували пам’ять героїв Революції Гідності (фоторепортаж) 19:271 коментар

У понеділок 19 лютого в Музеї Небесної Сотні вшанували полеглих учасників Євромайдану. До організації заходу долучилися діти з центру дитячої творчості, учні Івано-Франківського коледжу ім. С. Граната та університету ім….

Поліція просить упізнати пішохода, який загинув неподалік Івано-Франківська (фото 18+) 18:532 коментарі

Тисменицьким ВП ГУНП Івано-Франківський області встановлюється особа невпізнаного трупа чоловіка. Чоловік загинув у ДТП близько 23:00 години 18 лютого в селі Угринів, Тисменицького району. Особливі прикмети: вік приблизно 45-50 років,…

Неподалік Івано-Франківська трапилася масштабна ДТП (фото) 18:031 коментар

Пообіді 19 лютого на трасі між Івано-Франківськом та Тисменицею сталася ДТП.  Про це інформують в телеграм-каналі спільноті Autolife IF. У секторі комунікацій ГУНП в області “Галці” повідомили, що повідомлення про…

В передмісті Івано-Франківська трапилася смертельна ДТП (фото) 17:47

Дорожньо-транспортна пригода із смертельним наслідком трапилася, 18 лютого в 23 год. 20 хв., у с. Угринів Тисменицького району. Як попередньо встановлено правоохоронцями, 22-річний мешканець одного із сіл району, керуючи автомобілем…

У Івано-Франківському парку культури та відпочинку імені Тараса Шевченка відкрили кімнату матері та дитини (фоторепортаж) 16:41

Сьогодні, 19 грудня, в парку культури та відпочинку імені Тараса Шевченка в Івано-Франківську відкрили кімнату матері та дитини, повідомляє Правда іф.  “В першу чергу ми дбаємо про комфорт наших відвідувачів….

Як лісова охорона Прикарпаття допомагає вижити тваринам взимку? 16:23

Івано-Франківське обласне управління лісового та мисливського господарювання повідомляє, що лісова охорона та єгерська служба в мисливських угіддях Делятинського ЛГ облаштували та підтримують у належному стані понад 70 годівниць. Диким тваринам…

Помста князя Кантеміра. Як під Станиславовом “заблукали” чергові москалі 15:44

Станиславівська фортеця існувала півтора століття – з 1662 до 1812 року. На її спорудження, модернізацію, утримання пішли страшні гроші. Втім, вороги здобували її аж сім разів, а відбилась вона лише…

Кличко з дружиною й донечкою відпочивають на острові в Карибському морі: фото 15:054 коментарі

Екс-чемпіон світу з боксу Володимир Кличко з дружиною Хайден Панеттьєрі та їхньою трирічною донькою Кайєю Євдокією проводять канікули на Барбадосі. Фото опублікувало британське видання Daily Mail. Сім’ю Кличків було помічено на…

ДТП на Прикарпатті: місцеві жителі запевняють – за кермом був посадовець (фоторепортаж) 14:4811 коментарів

Про аварію написав у спільноті «Рідне Прикарпаття» Володимир Шпег, повідомляє Правда іф. «Чомусь про це ДТП не пишуть жодні ЗМІ… ДТП трапилось 18.02.2018 року в м.Делятин на вул Шевелівка де…

У Городенці роздали мільйони “своїм підприємцям” на харчування школярів 14:262 коментарі

Районний відділ освіти у Городенці всупереч Закону “Про публічні закупівлі” цього року без проведення тендерів уклав договори на постачання продуктів у школи на 3 млн грн. У січні 2018 року…

Білий борщ, ліжники, весілля: Чим здивує Гуцульщина (відео) 13:431 коментар

Село Яворів  — це мальовниче гуцульське село зі славною історією та відомими мистецькими традиціями. Тут збереглися здорові корені самобутнього народного мистецтва, історична спадщина, гуцульський побут, словесний і музичний фольклор, звичаї…

На “Голос країни” прийшов колишній хлопець відомої франківчанки Тіни Кароль (відео) 13:112 коментарі

Юрій Мамедов з Івано-Франківська. Він добре пам’ятає часи навчання в музичному училищі з Тіною Кароль. Чоловік зізнався, що колись співачка більше була зосереджена на власній музичній освіті, а не на…

Непересічна подія: до Івано-Франківська завітав посол Литовської Республіки (фото) 12:28

Вчора, 18 лютого, до Івано-Франківська завітав посол Литовської Республіки та державний Вільнюський струнний квартет. Про це повідомив Руслан Марцінків у соцмережі Фейсбук. “Маю за честь привітати усіх литовців зі 100-річчям…

Зимові розваги: прикарпатський фотограф оприлюднив світлини, які заставляють ностальгувати за дитинством (фоторепортаж) 11:41

Фотограф з Долини вирішив нагадати усім, що таке безтурботне дитинство. Світлинами поділився фотограф Roman Shymkovych на своїй сторінці у Facebook, інформує WestNews. “А Ви пам`ятаєте, як колись у дитинстві брали свої санчата та…

Прикарпатський фермер переміг у програмі “Громада на мільйон” (відео) 09:39

Звана вечеря з Послом Австрії в Україні та ранкові обливання в стилі “ice bucket challenge” – були лише першими несподіванками для команд чотирьох ОТГ.   Далі, спроби правильно підготувати загін…