Володимир Гайдар: «В першу чергу, потрібно рятувати і зберегти те, що дійшло до нас»

Нещодавно в Україні відзначали одразу дві дати: День пам’яток історії та культури та Міжнародний день пам’яток та історичних місць. Про те, чому франківці не відчувають відповідальності за архітектурну спадщину, чи варто повернути Івано-Франківську втрачене «обличчя» і про багато іншого, читачам Правда.іф розповідає керівник КП «Простір Інноваційних Креацій «Палац» Володимир Гайдар.

Результат пошуку зображень за запитом "володимир гайдар"

– Володимире, якщо ми говоримо про таке поняття, як архітектурна спадщина Івано-Франківська, то що ми маємо на увазі під цим терміном? Наскільки архітектурна спадщина є дотичною до кожного мешканця міста?

 

– Насамперед, кожен має з’ясувати для себе,  що таке архітектурна спадщина, що таке спадщина культурна і в якому місті ми живемо. Якщо спробувати трошки пофілософствувати, то у житті є речі, які ми не вибираємо: батьків, близьких родичів, місто, в якому народилися, місце, у яке покликала доля. І все це не випадково.

Спадщина це те, що від нас не залежить, але волею долі нам належить. З точки зору історії, архітектурна спадщина є свідком історичного розвитку територій, міст, становлення, занепаду, зміни якихось епох.

Якщо говорити про будівництво церков, то храмові споруди завжди були свідченням тогочасного розвитку суспільства. Житлова забудова ж завжди була дуже ощадливою, використовувала мінімум площі. Підхід до житлової забудови був виваженим і скрупульозним. Особливо в центрі міста, де були дрібні наділи і все там щільно розміщалося. Житлова забудова була такою, яка формувала міську тканину, створювала своє середовище для комфортного співіснування мешканців міста. А от сакральна ахітектура та архітектура адміністративна – це були споруди статусні, які свідчили про те, наскільки громада могла побудувати знакові речі. В сучасному світі, зважаючи на побутуючу, на жаль, практичну мораль та споживацький спосіб мислення, досить  важко звернути увагу людей на уже існуюче середовище, в якому є певні правила, певні виважені, акцентовані та фонові моменти.

 

– Чому люди не розуміють цінності архітектурної спадщини?

 

– В сучасних  українців чомусь досить недбале, відокремлене ставлення до архітектурної спадщини, ніби спадщина – це щось таке, чого треба боятися, на що не варто звертати увагу, або що ця старовина, для мешканців є більше проблемою, ніж цінністю.

Якщо спробувати заглибитися в історію, то у нас дуже багато віх наглого обрубуваннях наших коренів, а спадщина – це те, що переходить від діда-прадіда до сучасного мешканця, до сучасного обивателя.

Ми живемо на території, яка перебувала то під однією імперією, то під іншою, а імперії нав’язували своє бачення, свої акценти. Мені здається, що наше ставлення лежить у підсвідомому розумінні, що середовище міське, спільне – воно «не моє», воно чуже, тимчасове. Завтра прийде хтось інший і все по-іншому зробить. І от зараз, коли протягом двох десятків років воно наше, так як воно й мало б бути, у людей немає відчуття причетності до коренів, бо ж їх постійно обрізали.

Якщо ще поляки, австрійці, знову поляки хоч якось прив’язували зміни до середовища, то совіти нагло повідрізували корені. Моя знайома займається ринковими площами і їхньою трансформацією в радянський період. От з її досліджень видно, наскільки в архітектурному, містобудівному плані, я вже мовчу про інші, відрізалися наші корені.

Як була побудована Площа Ринок ренесансного міста? Посередині була Ратуша, поряд акцентована площа, яка працювала, як ринок, периметральна, рядова фонова ансамблева житлова забудова і місця, де були розставлені храми, згідно того, де і які общини проживали. Це все грамотно було укладено і попередні імперії з цим рахувалися. А совіти або частково руйнували і знищували таку площу або висаджували посеред неї якусь велику споруду.

У Івано-Франківську красномовний приклад – «білий будинок», через який з північного сходу і зі сходу абсолютно закрито силует міста: не проглядаються «Голуба» (вірменська) церква, Ратуша, Катедра. Тобто візуально, планувально – це чужі речі.

Пройтися по західній Україні… У барокових або ренесансових містах архітектура або знищена, або досить планомірно деформована. Скажімо, площі нищили, роблячи їх більшими, аби трудящі приходили на 1 травня і махали прапорцями. Такий собі абсолютно тоталітарний підхід. Але ж чітко видно, як ламається масштаб, нівелюється все, що було до того. Колись були маленькі містечка, які конкурували з великими містами. Зборів, Ялівець чи Вишневець як і Єзупіль, Чернелиця, чи Маріямпіль на Франківщині – це були фантастичні потужні торговельні і резиденційні міста, які зараз занепали. В Гусятині Площа Ринок взагалі розсіяна. В Богородчанах – поруйнована до неможливості: збережений барокового періоду монастирський комплекс, разом з костелом, а впритул до нього побудовані райкомівські колишні гаражі. І таких прикладів безліч!

 

– Чи можливо змінити простір, структуру так, аби максимально повернути первісну красу?

 

– Я думаю, що уже пройдені певні точки неповернення. Якщо ми маємо якусь картографічну інформацію, іконографію, зображення і ресурс, можна відбудовувати. З іншого боку – це теж наша історія. Можна говорити про відбудову навколо Пасажу кварталу, який там був, але яка в цьому доцільність? Відновити історичну справедливість? Мабуть, уже не варто, бо місто зараз потребує інших площ. І якщо так історично уже склалося, то нехай так і буде.  Бо і Пасаж свого часу був перебудований і пристосований до тих умов. Що робити із дисгармонійною забудовою? Думаю, і в нас настане час, як це роблять в Німеччині чи Франції, коли будинки періоду соцреалізму перебудовують або руйнують і на їхньому місці зводять або прив’язані до навколишнього середовища або відновлюють в навколишньому середовищі, або формують нові відкриті громадські простори.

Але треба рахуватися із середовищем, правильно розуміти його пропорції, те, як воно має жити. Я б говорив не про будівельні, а про відновлювальні роботи, роботи з впорядкування, оживлення, реінтеграції. Треба зберегти те, що є. Зараз, в першу чергу, потрібно рятувати і зберегти те, що дійшло до нас. Зафіксувати його. Не можемо відреставрувати – консервуємо, це теж реставраційний метод, тобто фіксуємо в такому стані, аби не нищилося, створювати рятівні реставраційні, археологічні служби. Але найперше, як на мене, потрібно міняти свідомість, пробувати впливати на свідомість людей, пробувати «пришити» ті корені, які були, наладити зв’язок.

85-90% мешканців Івано-Франківська не є корінними містянами, нехай два покоління, максимум третє вони живуть тут. От їм треба відчути свою причетність до міста і історії, до отої багатостраждальної спадщини.

 

– Маєш на увазі особисту відповідальність за місто і за історію міста?

 

Власне, особисту відповідальність за середовище, в якому людина живе, в якому житимуть її діти, в якому формуються, як містяни, підростаюче покоління. У нас історично, генетично так заклалося, що все довкола постійно міняється і нарешті «маленький українець» отримав можливість мати щось своє. Тому в першу чергу він береже свою комірку: квартиру, бо уже зафіксувалася в свідомості можливість мати право власності і що житло уже не відберуть.

А решту людина не відчуває, що це – теж її. Тут інший рівень причетності, інший рівень відповідальності, інший рівень приватності.

Колись в місті співмешкали різні етнічні громади, які могли політично конфліктувати, але вони жили в одному середовищі і набували спільний простір. Вони розуміли, що від них залежить, як житиме місто, а відповідно й вони самі. Зараз якість життя – в межах внутрішнього приватного середовища: якщо це моє, то буду зубами вигризати, аби зберегти. А територія – то уже місто має доглядати, то уже хтось має нам щось дати.

Та ні: людина має відчувати причетність себе до міської спільноти. І це треба виховувати від маленького.  Якщо в сім’ях дуже  індивідуальний підхід, то виховувати має школа. Є багато цікавих промоційних, пізнавальних акцій, які мали б відбуватися в міському середовищі,  містян треба виховувати. І мова не про перевихованням містян старшого покоління, а на вихованні нового містянина. Це уже потрохи є, от фантастична спільнота «Франківськ, який треба берегти». Це молоді люди, які розуміють, що не обов’язково створювати щось нове, можна продовжити життя старому і це наша історична роль. Якщо молоді люди спробують жити по-іншому, як правдиві містяни,  старші до них підтягнуться.

 

– А що конкретно можна зробити, аби зацікавити містян історією Івано-Франківська?

 

У містобудівному,  пам’ятко-охоронному плані має бути якась масована розширена мережа ознакування втрачених споруд, споруд, залишки яких десь є по місту, тих самих оборонних споруд. Дані, де вони проходили, бо у нас багато хто нічого не знає. От знають, що був Бастіон, а що це таке, яка це оборонна система, де вона проходила – інформації немає. А все це ось тут, в самому центрі міста і у нас не має певних знаків, за якими все це можна ідентифікувати.

Важливо зрозуміти, де були ті основні споруди. Мова про систему макетів, які можна розкласти по місту, як виглядало місто в часи засування, в часи австрійської імперії, коли мури розвалили і місто розширилося. Треба максимально це застосовувати, така інформація має бути скрізь, в будь-якому вигляді. Є доступний широкий спектр способів та методів ознакування, і це не надто коштовно. Відбудувати – це дійсно дорого і виникає питання доцільності втручання у середовище. А от ознаковувати треба обов’язково. Трасування фундаментів, інформаційні таблиці, пристрої для панорамності доповненої реальності: коли дивишся у «лорнет» і бачиш, як виглядало це середовище, скажімо, як могла б виглядати в існуючому середовищі Галицька брама, Бастіон і багато іншого.

От перед Палацом Потоцьких є Тринітарська площа, ми звикли, що там базар-п’ятачок, але це площа, як завжди жила, як площа. Мало хто знає, що існував рідкісний монаший орден – тринітаріїв, які мали монастир біля Палацу Потоцьких. Ряд забудови по вул. Старозамковій і до Білого  будинку – це територія, яка мала свої відгородження, на старих картах бачимо, що там був відгороджений Палац і монастир – Тринітарський монастир. І зараз у дворах є підвалини цього монастиря. Чому б не спробувати ознакувати цю територію, завести туди своїх містян, аби люди запалилися і жили цим?

Там же ж є риночок, який виходить на Дністровську – з перепадом рельєфу. Що це? А це якраз межа містових мурів і там були рови і я, більш як впевнений, що там мусять бути залишки півбастіону. Зараз можна хоча б ознакувати, забрати частину ринку для початку і поволі забрати цю територію і відновити Тринітарську площу-сквер, зробити живий простір для міста, а не просто ринок.

На вул. Вірменській стоїть купа гаражів – мурованих, металевих. Якщо їх забрати і продовжити вул. Вірменську до Палацу Потоцьких, ознакувати втрачений Тринітарський монастир, ознакувати місця усіх бастіонів.

Варіантів багато. Була одна із студентських робіт,  де ознаковувалися межі фортеці по периметру стовпами світла. У хмарному небі міг повністю читатися контур фортеці. Це інтерактивна річ, це шоу, яке привертає увагу.

Або ефект доповненої реальності, чи ефект голографічного зображення, або накладання карт одна на другу на якомусь екрані. Це дуже дієво, воно заставляє людей зупинитися, включити уяву, уявити себе в тому середовищі, відчути свою особисту причетність до історичного міста.

 

Розмовляла Любов Загоровська

(Visited 786 times, 1 visits today)

Залишити коментар:

Щоб залишити коментар, заповніть форму нижче:



5903

Нові обличчя та безліч ідей: як змінювалося франківське радіо та телебачення 09:10 2 коментарі

16 листопада в Україні відзначають День працівників радіо, телебачення і зв'язку. Це свято започаткували ще 24 роки тому. Як змінюється обласне телебачення та радіо, що потрібно для удосконалення медіа-ресурсів франківські...

Скільки мешканців Івано-Франківська живуть із діагнозом «цукровий діабет»? 17:18

Сьогодні, 14 листопада, відзначають Всесвітній День боротьби проти діабету. Про те, скільки мешканців Івано-Франківська живуть із таким діагнозом, чи багато в місті дітей, хворих на цукровий діабет, та чи можна...

У Надвірній колишнього атошника засудили за дезертирство 22:14 6 коментарів

Надвірнянський районний суд виніс вирок у справі за звинуваченням у дезертирстві колишнього бійця АТО, який упродовж двох років не з’являвся у військову частину. Ще 30 вересня 2016 року уродженець Луганщини,...

Сільського голову на Рогатинщині засудили до ув'язнення за невиконання судового рішення 08:32 8 коментарів

Рогатинський районний суд Івано-Франківської області виніс вирок у справі княгиницького сільського голови Леоніда Байди. Війт був звинувачений в тому, що умисно не виконав постанову суду, яка набрала законної сили і...

У листопадові поминальні дні в старому Станіславові відганяли від цвинтаря жебраків 10:06 2 коментарі

Понад сто років тому в поминальні дні на початку листопада старий станіславівський цвинтар «оживав». Сюди сходилися  велелюдні натовпи мешканців міста, щоб запалити лампадки на могилах рідних, прибрати місця їхнього останнього...

Яку заробітну платню, у зв’язку з реформою, отримуватимуть з 1 листопада медики Івано-Франківська 12:44 4 коментарі

Медична реформа, яку запроваджують в Україні, передбачає введення ряду змін, які стосуються не лише пацієнтів, але й медичних працівників. Значні зміни відбудуться, зокрема, в оплаті праці медиків. Чи чекають лікарняні...

Знаменита станіславівська кава: війна за бренд і нечесна конкуренція 11:55

На початку ХХ століття, у 1902 році, в селі Княгинині-Гірці біля Станіславова (тепер – район вулиць Миру та Вовчинецької в Івано-Франківську)почала працювати перша на Прикарпатті фабрика кави. Станіславівська кава була...

«У нас все дозволено людям на дорогих автомобілях», - прикарпатський автоінструктор 10:54 16 коментарів

Євген Слюсар працює автоінструктором уже 12 років. Він співзасновник однієї з перших приватних автошкіл у Івано-Франківську. Напередодні свого професійного свята чоловік розповів читачам Правда.іф. про курйози на роботі, чому більше...

Прикарпатську поліцію «взує» у зимову гуму фірма екс-регіонала Васадзе 20:56 2 коментарі

Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області провело тендер на закупівлю зимових, всесезонних автомобільних шин для свого автопарку. Як свідчать дані сайту публічних закупівель Prozorro, переможцем тендеру стала львівська філія...

«Танго у нас не буде!». Як понад сто років тому в Станіславові боролися із брудним танцем невгамовної похоті 21:07

У 1910-х роках емоційно-еротичний латиноамериканський танець під назвою танго почав поширюватися у Європі. Восени 1913 року мода на пристрасне танго докотилася до Галичини і викликала переполох та обурення консервативних мешканців...

Понад сто років тому поляки пропонували запровадити обов’язкове вивчення української мови у школах Галичини 08:33 4 коментарі

На тлі недавніх міжнародних скандалів стосовно запровадження в усіх школах України обов’язкового вивчення української мови, в яких особливо активні наші угорські сусіди, досить цікавою виглядає позиція представників польської громади Станіславова...

Третє відкриття Косівщині: в Середньому Березові відкрили садочок, який чекали довгих шістнадцять років 12:14

14 жовтня, на Свято Покрови Пресвятої Богородиці відкрили новий дитячий садок у селі Середній Березів, що на Косівщині, інформує Правда.іф.     Довгі роки в селі не було дошкільного закладу,...

Костянтин Кучеренко: Рак молочної залози – не вирок, це тільки діагноз! 10:23

15 жовтня відзначають Всесвітній день боротьби з раком молочної залози. Як часто мешканкам Івано-Франківська ставлять такий діагноз, що може прискорити розвиток пухлини та чи обов’язково така хвороба завершується операцією читачам...

Скільки людей на Прикарпатті потребує паліативної допомоги 17:06 3 коментарі

13 жовтня відзначають Всесвітній День хоспісної і паліативної допомоги. Про те, як діє така допомога на Прикарпатті, чи багато мешканців області потребують паліативної допомоги та які зміни є для нас...

Прикарпатський спецпризначенець: «Я не міг так просто вистрелити в людину» 11:41 2 коментарі

Володимир у свої 30 років добре знає, що таке війна. Чотири роки тому, після полону, він дивом повернувся додому живим. Тепер уже спокійно розповідає про перший день на війні, ночі...

Залізничне прокляття Букачівців: на початку століття на невеликій ділянці колії сталося аж дві великі катастрофи 22:11

На початку ХХ століття невеличке містечко Букачівці (тепер – селище в Рогатинському районі) сумно прославилося на всю Галичину. Двічі поспіль тут ставалися залізничні катастрофи з пасажирськими та вантажними потягами, які...

«Вголос ніхто не говорив про війну, але ми знали куди їдемо», - прикарпатський військовослужбовець Михайло Чертков 12:20 3 коментарі

У неділю, 14 жовтня відзначають День захисника України. Ми вирішили дізнатися, як живуть сучасні захисники нашої держави. Ті, хто знає про війну не з книжок чи історій, а чули постріли...

Мені потрібна бабуся! У Івано-Франківську стартував унікальний соціальний проект, щоб знайти «онуків» для самотніх перестарілих 09:41 2 коментарі

Ясного жовтневого дня невеличка група людей збирається на одній з парковок Івано-Франківська. Це – фотографи, які зголосилися у Фейсбуці поїхати до геріатричного пансіонату міста і пофотографувати його мешканців. Спільно сідаємо...

Мені сказали, що я нерідний. Про маму знаю лише, що звали її – Машка 11:49 2 коментарі

Останні кілька років Володимир Будай живе на дачах, уже декілька зим він перебув у маленькому дерев’яному будиночку, куди його впустили небайдужі. Там і малює, і деколи продає свої картини, а...

Володимир Гайдар: «Потрібен відеонагляд, аби бачити, що відбувається на території Палацу Потоцьких вдень і вночі» 11:24 2 коментарі

Декілька місяців тому в Івано-Франківську було створено КП «Простір Інноваційних Креацій «Палац». Протягом останніх півроку на території Палацу Потоцьких тривали певні роботи. Отож, що саме тут робили, якими цікавими знахідками...
  • ріел ІФ виринаюча