Володимир Гайдар: «В першу чергу, потрібно рятувати і зберегти те, що дійшло до нас»

Нещодавно в Україні відзначали одразу дві дати: День пам’яток історії та культури та Міжнародний день пам’яток та історичних місць. Про те, чому франківці не відчувають відповідальності за архітектурну спадщину, чи варто повернути Івано-Франківську втрачене «обличчя» і про багато іншого, читачам Правда.іф розповідає керівник КП «Простір Інноваційних Креацій «Палац» Володимир Гайдар.

Результат пошуку зображень за запитом "володимир гайдар"

– Володимире, якщо ми говоримо про таке поняття, як архітектурна спадщина Івано-Франківська, то що ми маємо на увазі під цим терміном? Наскільки архітектурна спадщина є дотичною до кожного мешканця міста?

 

– Насамперед, кожен має з’ясувати для себе,  що таке архітектурна спадщина, що таке спадщина культурна і в якому місті ми живемо. Якщо спробувати трошки пофілософствувати, то у житті є речі, які ми не вибираємо: батьків, близьких родичів, місто, в якому народилися, місце, у яке покликала доля. І все це не випадково.

Спадщина це те, що від нас не залежить, але волею долі нам належить. З точки зору історії, архітектурна спадщина є свідком історичного розвитку територій, міст, становлення, занепаду, зміни якихось епох.

Якщо говорити про будівництво церков, то храмові споруди завжди були свідченням тогочасного розвитку суспільства. Житлова забудова ж завжди була дуже ощадливою, використовувала мінімум площі. Підхід до житлової забудови був виваженим і скрупульозним. Особливо в центрі міста, де були дрібні наділи і все там щільно розміщалося. Житлова забудова була такою, яка формувала міську тканину, створювала своє середовище для комфортного співіснування мешканців міста. А от сакральна ахітектура та архітектура адміністративна – це були споруди статусні, які свідчили про те, наскільки громада могла побудувати знакові речі. В сучасному світі, зважаючи на побутуючу, на жаль, практичну мораль та споживацький спосіб мислення, досить  важко звернути увагу людей на уже існуюче середовище, в якому є певні правила, певні виважені, акцентовані та фонові моменти.

 

– Чому люди не розуміють цінності архітектурної спадщини?

 

– В сучасних  українців чомусь досить недбале, відокремлене ставлення до архітектурної спадщини, ніби спадщина – це щось таке, чого треба боятися, на що не варто звертати увагу, або що ця старовина, для мешканців є більше проблемою, ніж цінністю.

Якщо спробувати заглибитися в історію, то у нас дуже багато віх наглого обрубуваннях наших коренів, а спадщина – це те, що переходить від діда-прадіда до сучасного мешканця, до сучасного обивателя.

Ми живемо на території, яка перебувала то під однією імперією, то під іншою, а імперії нав’язували своє бачення, свої акценти. Мені здається, що наше ставлення лежить у підсвідомому розумінні, що середовище міське, спільне – воно «не моє», воно чуже, тимчасове. Завтра прийде хтось інший і все по-іншому зробить. І от зараз, коли протягом двох десятків років воно наше, так як воно й мало б бути, у людей немає відчуття причетності до коренів, бо ж їх постійно обрізали.

Якщо ще поляки, австрійці, знову поляки хоч якось прив’язували зміни до середовища, то совіти нагло повідрізували корені. Моя знайома займається ринковими площами і їхньою трансформацією в радянський період. От з її досліджень видно, наскільки в архітектурному, містобудівному плані, я вже мовчу про інші, відрізалися наші корені.

Як була побудована Площа Ринок ренесансного міста? Посередині була Ратуша, поряд акцентована площа, яка працювала, як ринок, периметральна, рядова фонова ансамблева житлова забудова і місця, де були розставлені храми, згідно того, де і які общини проживали. Це все грамотно було укладено і попередні імперії з цим рахувалися. А совіти або частково руйнували і знищували таку площу або висаджували посеред неї якусь велику споруду.

У Івано-Франківську красномовний приклад – «білий будинок», через який з північного сходу і зі сходу абсолютно закрито силует міста: не проглядаються «Голуба» (вірменська) церква, Ратуша, Катедра. Тобто візуально, планувально – це чужі речі.

Пройтися по західній Україні… У барокових або ренесансових містах архітектура або знищена, або досить планомірно деформована. Скажімо, площі нищили, роблячи їх більшими, аби трудящі приходили на 1 травня і махали прапорцями. Такий собі абсолютно тоталітарний підхід. Але ж чітко видно, як ламається масштаб, нівелюється все, що було до того. Колись були маленькі містечка, які конкурували з великими містами. Зборів, Ялівець чи Вишневець як і Єзупіль, Чернелиця, чи Маріямпіль на Франківщині – це були фантастичні потужні торговельні і резиденційні міста, які зараз занепали. В Гусятині Площа Ринок взагалі розсіяна. В Богородчанах – поруйнована до неможливості: збережений барокового періоду монастирський комплекс, разом з костелом, а впритул до нього побудовані райкомівські колишні гаражі. І таких прикладів безліч!

 

– Чи можливо змінити простір, структуру так, аби максимально повернути первісну красу?

 

– Я думаю, що уже пройдені певні точки неповернення. Якщо ми маємо якусь картографічну інформацію, іконографію, зображення і ресурс, можна відбудовувати. З іншого боку – це теж наша історія. Можна говорити про відбудову навколо Пасажу кварталу, який там був, але яка в цьому доцільність? Відновити історичну справедливість? Мабуть, уже не варто, бо місто зараз потребує інших площ. І якщо так історично уже склалося, то нехай так і буде.  Бо і Пасаж свого часу був перебудований і пристосований до тих умов. Що робити із дисгармонійною забудовою? Думаю, і в нас настане час, як це роблять в Німеччині чи Франції, коли будинки періоду соцреалізму перебудовують або руйнують і на їхньому місці зводять або прив’язані до навколишнього середовища або відновлюють в навколишньому середовищі, або формують нові відкриті громадські простори.

Але треба рахуватися із середовищем, правильно розуміти його пропорції, те, як воно має жити. Я б говорив не про будівельні, а про відновлювальні роботи, роботи з впорядкування, оживлення, реінтеграції. Треба зберегти те, що є. Зараз, в першу чергу, потрібно рятувати і зберегти те, що дійшло до нас. Зафіксувати його. Не можемо відреставрувати – консервуємо, це теж реставраційний метод, тобто фіксуємо в такому стані, аби не нищилося, створювати рятівні реставраційні, археологічні служби. Але найперше, як на мене, потрібно міняти свідомість, пробувати впливати на свідомість людей, пробувати «пришити» ті корені, які були, наладити зв’язок.

85-90% мешканців Івано-Франківська не є корінними містянами, нехай два покоління, максимум третє вони живуть тут. От їм треба відчути свою причетність до міста і історії, до отої багатостраждальної спадщини.

 

– Маєш на увазі особисту відповідальність за місто і за історію міста?

 

Власне, особисту відповідальність за середовище, в якому людина живе, в якому житимуть її діти, в якому формуються, як містяни, підростаюче покоління. У нас історично, генетично так заклалося, що все довкола постійно міняється і нарешті «маленький українець» отримав можливість мати щось своє. Тому в першу чергу він береже свою комірку: квартиру, бо уже зафіксувалася в свідомості можливість мати право власності і що житло уже не відберуть.

А решту людина не відчуває, що це – теж її. Тут інший рівень причетності, інший рівень відповідальності, інший рівень приватності.

Колись в місті співмешкали різні етнічні громади, які могли політично конфліктувати, але вони жили в одному середовищі і набували спільний простір. Вони розуміли, що від них залежить, як житиме місто, а відповідно й вони самі. Зараз якість життя – в межах внутрішнього приватного середовища: якщо це моє, то буду зубами вигризати, аби зберегти. А територія – то уже місто має доглядати, то уже хтось має нам щось дати.

Та ні: людина має відчувати причетність себе до міської спільноти. І це треба виховувати від маленького.  Якщо в сім’ях дуже  індивідуальний підхід, то виховувати має школа. Є багато цікавих промоційних, пізнавальних акцій, які мали б відбуватися в міському середовищі,  містян треба виховувати. І мова не про перевихованням містян старшого покоління, а на вихованні нового містянина. Це уже потрохи є, от фантастична спільнота «Франківськ, який треба берегти». Це молоді люди, які розуміють, що не обов’язково створювати щось нове, можна продовжити життя старому і це наша історична роль. Якщо молоді люди спробують жити по-іншому, як правдиві містяни,  старші до них підтягнуться.

 

– А що конкретно можна зробити, аби зацікавити містян історією Івано-Франківська?

 

У містобудівному,  пам’ятко-охоронному плані має бути якась масована розширена мережа ознакування втрачених споруд, споруд, залишки яких десь є по місту, тих самих оборонних споруд. Дані, де вони проходили, бо у нас багато хто нічого не знає. От знають, що був Бастіон, а що це таке, яка це оборонна система, де вона проходила – інформації немає. А все це ось тут, в самому центрі міста і у нас не має певних знаків, за якими все це можна ідентифікувати.

Важливо зрозуміти, де були ті основні споруди. Мова про систему макетів, які можна розкласти по місту, як виглядало місто в часи засування, в часи австрійської імперії, коли мури розвалили і місто розширилося. Треба максимально це застосовувати, така інформація має бути скрізь, в будь-якому вигляді. Є доступний широкий спектр способів та методів ознакування, і це не надто коштовно. Відбудувати – це дійсно дорого і виникає питання доцільності втручання у середовище. А от ознаковувати треба обов’язково. Трасування фундаментів, інформаційні таблиці, пристрої для панорамності доповненої реальності: коли дивишся у «лорнет» і бачиш, як виглядало це середовище, скажімо, як могла б виглядати в існуючому середовищі Галицька брама, Бастіон і багато іншого.

От перед Палацом Потоцьких є Тринітарська площа, ми звикли, що там базар-п’ятачок, але це площа, як завжди жила, як площа. Мало хто знає, що існував рідкісний монаший орден – тринітаріїв, які мали монастир біля Палацу Потоцьких. Ряд забудови по вул. Старозамковій і до Білого  будинку – це територія, яка мала свої відгородження, на старих картах бачимо, що там був відгороджений Палац і монастир – Тринітарський монастир. І зараз у дворах є підвалини цього монастиря. Чому б не спробувати ознакувати цю територію, завести туди своїх містян, аби люди запалилися і жили цим?

Там же ж є риночок, який виходить на Дністровську – з перепадом рельєфу. Що це? А це якраз межа містових мурів і там були рови і я, більш як впевнений, що там мусять бути залишки півбастіону. Зараз можна хоча б ознакувати, забрати частину ринку для початку і поволі забрати цю територію і відновити Тринітарську площу-сквер, зробити живий простір для міста, а не просто ринок.

На вул. Вірменській стоїть купа гаражів – мурованих, металевих. Якщо їх забрати і продовжити вул. Вірменську до Палацу Потоцьких, ознакувати втрачений Тринітарський монастир, ознакувати місця усіх бастіонів.

Варіантів багато. Була одна із студентських робіт,  де ознаковувалися межі фортеці по периметру стовпами світла. У хмарному небі міг повністю читатися контур фортеці. Це інтерактивна річ, це шоу, яке привертає увагу.

Або ефект доповненої реальності, чи ефект голографічного зображення, або накладання карт одна на другу на якомусь екрані. Це дуже дієво, воно заставляє людей зупинитися, включити уяву, уявити себе в тому середовищі, відчути свою особисту причетність до історичного міста.

 

Розмовляла Любов Загоровська

(Visited 799 times, 1 visits today)

Залишити коментар:

Щоб залишити коментар, заповніть форму нижче:



9451

загрузка...

Слідами останнього цісаря: майбутній імператор Австро-Угорщини Карл І жив у Коломиї і нагороджував героїв, які розбили росіян біля Тлумача (фоторепортаж) 18:04

Архикнязь (ерц-герцог) Карл Франц Йосиф із династії Габсбургів був останнім імператором Австро-Угорщини, королем Чехії, Угорщини, Галичини та Володимерії. Йому довелося очолити монархію у надскладний період – у розпал Першої світової...

З чим іде в президенти прикарпатець Новак: недобудована хата, отримана благодійна допомога і право на книжку 21:40 5 коментарів

46-річний український економіст Андрій Новак народився у Коломиї у сім’ї директора коломийського коледжу «Право і бізнес», вищу освіту здобув у Києві, потім навчався у бізнес-школі в Канаді, захистив кандидатську дисертацію...

зо років потому: як живуть воїни-афганці на Прикарпатті 10:25

Сьогодні відзначається  30-та річниця з дня виводу військ з Афганістану. З кожним роком ми все дальше від вогняних років афганської війни. Вона тривала довгих десять років і принесла смерть у...

"Не захоплюйтеся величезними «факелами», - прикарпатський священик про Стрітенську свічку 16:49

Завтра, 15 лютого, християни святкують Стрітення – одне з найбільших християнських свят. Традиційно, в цей день люди в храмах освячують свічки.  Чому люди вірять, що вона захищає від грому? На...

Як соціальні мережі впливають на розвиток радіо: думка редактора радіо "Західний полюс" 09:15

Сьогодні, 13 лютого, відзначається Всесвітній день радіо з ініціативи міжнародної організації ЮНЕСКО. Журналісти Правда.Іф вирішили поспілкуватися з редактором радіо "Західний полюс" Мариною Нагорняк, щоб детальніше дізнатися про роботу та розвиток...

Міжнародний день жінок та дівчат у науці 11:43

Сьогодні, 11 лютого, відзначають Міжнародний день жінок та дівчат у науці. Як зазначено в резолюції 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН від 22 грудня 2015 року, свято засновано «для того, щоб...

На що найчастіше хворіють мешканці Івано-Франківська 10:34 1 коментар

Сьогодні, 11 лютого, відзначають Всесвітній день хворого – міжнародний день, покликаний привернути увагу людей до проблем, з якими зіштовхуються хворі люди по всій планеті. Цей день є своєрідним соціальним заходом,...

Лікарі застерігають: «У наших дітей багато карієсу і проявляється він у ранньому віці» 10:03

9 лютого відзначають Міжнародний день стоматолога. Про те, як потрібно доглядати за зубами з наймолодшого віку, наскільки важливим для малюків є жування продуктів та коли дитину потрібно вперше відвести до...

Прикарпатські правоохоронці розповіли, яка небезпека може чатувати на дітей в інтернеті 09:05

Сьогодні важко знайти школяра, який не знає як користуватися інтернетом. Так, всесвітня павутина дає неймовірні можливості для здійснення відкриттів, творчості та спілкування. Зараз інтернет містить велику кількість інформації, на жаль...

На Прикарпатті 26000 людей живуть з діагнозом – рак 21:28

Сьогодні, 4 лютого, відзначається Всесвітній день боротьби проти раку. Чи багато людей на Прикарпатті мають онкологічні захворювання, скільком людям діагностували рак у 2018 році і які саме види раку зустрічаються...

Індекс борщу і вареників: як за 10 років змінилася купівельна спроможність івано-франківців 08:31 2 коментарі

Щоб приблизно визначити рівень достатку громадян, у світі давно використовують так званий «індекс гамбургера». Дослідники роблять висновки, проаналізувавши, скільки типових булочок із сосикою можна придбати на середню зарплату в тій...

З чим Шевченко йде у президенти: без власного житла, з орендованою «Тойотою» та дорогими годинниками 11:19 9 коментарів

Кандидат на пост президента України, народний депутат Олександр Шевченко наприкінці січня подав свою уточнену декларацію за 2017 рік, яка оприлюднена на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції. Відповідно до...

Півтора ста років тому в прикарпатському селі топили жінок, щоб знайти відьму 12:27 4 коментарі

Ще зовсім недавно у селах на Прикарпатті широко побутували середньовічні забобони. Винуватцями природних катаклізмів, різних пошестей та хвороб, втрати врожаю та мору серед худоби селяни вважали служителів сил зла –...

Калуські медики придбали для службових потреб новенький кросовер за понад півмільйона гривень 10:03 1 коментар

Комунальне некомерційне підприємство Калуський міський центр первинної медико-санітарної допомоги провело на сайті публічних закупівель ProzZoro тендер на придбання службового автомобіля. Йдеться, зовсім не про спецтранспорт для медпрацівників чи транспортування хворих....

110 років тому в Станіславові гастролював скрипаль-віртуоз, якому двічі довіряли зіграти на скрипці Паганіні (фото+відео) 21:16 2 коментарі

  Наприкінці січня 1909 року у театрі в Станіславові (тепер — Івано-Франківська обласна філармонія) готувалися до приїзду всесвітньо відомого скрипаля-віртуоза Броніслава Губермана. Це був єдиний на той час музикант, якому...

Релігійні війни на Прикарпатті: 110 років тому пастора Цеклера звинуватили у викраденні дитини, а греко-католицького священика Ковча - в знищенні польського крижаного хреста на Йордан 15:07 2 коментарі

На початку ХХ століття Станіславів населяли люди різних національностей та віросповідань. Більшість населення міста становили євреї (станом на 1900 рік – майже 14 тисяч), решту - поляки, українці, рештки чисельної...

Понад сто років тому на Прикарпатті масово хворіли на сифіліс: у Биткові були заражені всі селяни 19:13 7 коментарів

На початку ХХ століття на території теперішньої Івано-Франківської області захворюваність на сифіліс в деяких місцевостях майже сягнула рівня епідемії. Як повідомляла місцева газета «Кур’єр Станіславівський», хворі з цією венеричною недугою,...

Станіславівські самозванці: судовим засідателем працював шахрай без диплома, а кельнером в ресторані - перебрана жінка 21:27

Велику сенсацію у 1909 році спричинило повідомлення про те, що у повітовому суді кілька місяців поспіль працював аускультантом (засідателем без права голосу) самозваний “доктор” Ярослав Полубінський, якого скерували до Станіславова...

Волонтери проекту STAY привітали жителів геріатричного пансіонату з Новорічними та Різдвяними святами 15:05

Понад 20 волонтерів різного віку відвідали геріатричний пансіонат Івано-Франківська, аби вручити мешканцям закладу подарунки і привітати їх з Новим роком та Різдвом Христовим, інформує Правда іф. «Ми підготували подарунковий набір:...

«Не знаю чи могла б я виступати за іншу країну», - 15-річна чемпіонка Європи з Прикарпаття 13:58 3 коментарі

Мар’яна Сливінська студентка Івано-Франківського коледжу ЛНАУ. У свої 15 років  вона вже є трьохразовою чемпіонкою Європи, призеркою Світу, чемпіонкою олімпійських ігор не олімпійських видів спорту, кандидат в майстри спорту, в...
  • ріел ІФ виринаюча