Володимир Гайдар: «В першу чергу, потрібно рятувати і зберегти те, що дійшло до нас»

Нещодавно в Україні відзначали одразу дві дати: День пам’яток історії та культури та Міжнародний день пам’яток та історичних місць. Про те, чому франківці не відчувають відповідальності за архітектурну спадщину, чи варто повернути Івано-Франківську втрачене «обличчя» і про багато іншого, читачам Правда.іф розповідає керівник КП «Простір Інноваційних Креацій «Палац» Володимир Гайдар.

Результат пошуку зображень за запитом "володимир гайдар"

– Володимире, якщо ми говоримо про таке поняття, як архітектурна спадщина Івано-Франківська, то що ми маємо на увазі під цим терміном? Наскільки архітектурна спадщина є дотичною до кожного мешканця міста?

 

– Насамперед, кожен має з’ясувати для себе,  що таке архітектурна спадщина, що таке спадщина культурна і в якому місті ми живемо. Якщо спробувати трошки пофілософствувати, то у житті є речі, які ми не вибираємо: батьків, близьких родичів, місто, в якому народилися, місце, у яке покликала доля. І все це не випадково.

Спадщина це те, що від нас не залежить, але волею долі нам належить. З точки зору історії, архітектурна спадщина є свідком історичного розвитку територій, міст, становлення, занепаду, зміни якихось епох.

Якщо говорити про будівництво церков, то храмові споруди завжди були свідченням тогочасного розвитку суспільства. Житлова забудова ж завжди була дуже ощадливою, використовувала мінімум площі. Підхід до житлової забудови був виваженим і скрупульозним. Особливо в центрі міста, де були дрібні наділи і все там щільно розміщалося. Житлова забудова була такою, яка формувала міську тканину, створювала своє середовище для комфортного співіснування мешканців міста. А от сакральна ахітектура та архітектура адміністративна – це були споруди статусні, які свідчили про те, наскільки громада могла побудувати знакові речі. В сучасному світі, зважаючи на побутуючу, на жаль, практичну мораль та споживацький спосіб мислення, досить  важко звернути увагу людей на уже існуюче середовище, в якому є певні правила, певні виважені, акцентовані та фонові моменти.

 

– Чому люди не розуміють цінності архітектурної спадщини?

 

– В сучасних  українців чомусь досить недбале, відокремлене ставлення до архітектурної спадщини, ніби спадщина – це щось таке, чого треба боятися, на що не варто звертати увагу, або що ця старовина, для мешканців є більше проблемою, ніж цінністю.

Якщо спробувати заглибитися в історію, то у нас дуже багато віх наглого обрубуваннях наших коренів, а спадщина – це те, що переходить від діда-прадіда до сучасного мешканця, до сучасного обивателя.

Ми живемо на території, яка перебувала то під однією імперією, то під іншою, а імперії нав’язували своє бачення, свої акценти. Мені здається, що наше ставлення лежить у підсвідомому розумінні, що середовище міське, спільне – воно «не моє», воно чуже, тимчасове. Завтра прийде хтось інший і все по-іншому зробить. І от зараз, коли протягом двох десятків років воно наше, так як воно й мало б бути, у людей немає відчуття причетності до коренів, бо ж їх постійно обрізали.

Якщо ще поляки, австрійці, знову поляки хоч якось прив’язували зміни до середовища, то совіти нагло повідрізували корені. Моя знайома займається ринковими площами і їхньою трансформацією в радянський період. От з її досліджень видно, наскільки в архітектурному, містобудівному плані, я вже мовчу про інші, відрізалися наші корені.

Як була побудована Площа Ринок ренесансного міста? Посередині була Ратуша, поряд акцентована площа, яка працювала, як ринок, периметральна, рядова фонова ансамблева житлова забудова і місця, де були розставлені храми, згідно того, де і які общини проживали. Це все грамотно було укладено і попередні імперії з цим рахувалися. А совіти або частково руйнували і знищували таку площу або висаджували посеред неї якусь велику споруду.

У Івано-Франківську красномовний приклад – «білий будинок», через який з північного сходу і зі сходу абсолютно закрито силует міста: не проглядаються «Голуба» (вірменська) церква, Ратуша, Катедра. Тобто візуально, планувально – це чужі речі.

Пройтися по західній Україні… У барокових або ренесансових містах архітектура або знищена, або досить планомірно деформована. Скажімо, площі нищили, роблячи їх більшими, аби трудящі приходили на 1 травня і махали прапорцями. Такий собі абсолютно тоталітарний підхід. Але ж чітко видно, як ламається масштаб, нівелюється все, що було до того. Колись були маленькі містечка, які конкурували з великими містами. Зборів, Ялівець чи Вишневець як і Єзупіль, Чернелиця, чи Маріямпіль на Франківщині – це були фантастичні потужні торговельні і резиденційні міста, які зараз занепали. В Гусятині Площа Ринок взагалі розсіяна. В Богородчанах – поруйнована до неможливості: збережений барокового періоду монастирський комплекс, разом з костелом, а впритул до нього побудовані райкомівські колишні гаражі. І таких прикладів безліч!

 

– Чи можливо змінити простір, структуру так, аби максимально повернути первісну красу?

 

– Я думаю, що уже пройдені певні точки неповернення. Якщо ми маємо якусь картографічну інформацію, іконографію, зображення і ресурс, можна відбудовувати. З іншого боку – це теж наша історія. Можна говорити про відбудову навколо Пасажу кварталу, який там був, але яка в цьому доцільність? Відновити історичну справедливість? Мабуть, уже не варто, бо місто зараз потребує інших площ. І якщо так історично уже склалося, то нехай так і буде.  Бо і Пасаж свого часу був перебудований і пристосований до тих умов. Що робити із дисгармонійною забудовою? Думаю, і в нас настане час, як це роблять в Німеччині чи Франції, коли будинки періоду соцреалізму перебудовують або руйнують і на їхньому місці зводять або прив’язані до навколишнього середовища або відновлюють в навколишньому середовищі, або формують нові відкриті громадські простори.

Але треба рахуватися із середовищем, правильно розуміти його пропорції, те, як воно має жити. Я б говорив не про будівельні, а про відновлювальні роботи, роботи з впорядкування, оживлення, реінтеграції. Треба зберегти те, що є. Зараз, в першу чергу, потрібно рятувати і зберегти те, що дійшло до нас. Зафіксувати його. Не можемо відреставрувати – консервуємо, це теж реставраційний метод, тобто фіксуємо в такому стані, аби не нищилося, створювати рятівні реставраційні, археологічні служби. Але найперше, як на мене, потрібно міняти свідомість, пробувати впливати на свідомість людей, пробувати «пришити» ті корені, які були, наладити зв’язок.

85-90% мешканців Івано-Франківська не є корінними містянами, нехай два покоління, максимум третє вони живуть тут. От їм треба відчути свою причетність до міста і історії, до отої багатостраждальної спадщини.

 

– Маєш на увазі особисту відповідальність за місто і за історію міста?

 

Власне, особисту відповідальність за середовище, в якому людина живе, в якому житимуть її діти, в якому формуються, як містяни, підростаюче покоління. У нас історично, генетично так заклалося, що все довкола постійно міняється і нарешті «маленький українець» отримав можливість мати щось своє. Тому в першу чергу він береже свою комірку: квартиру, бо уже зафіксувалася в свідомості можливість мати право власності і що житло уже не відберуть.

А решту людина не відчуває, що це – теж її. Тут інший рівень причетності, інший рівень відповідальності, інший рівень приватності.

Колись в місті співмешкали різні етнічні громади, які могли політично конфліктувати, але вони жили в одному середовищі і набували спільний простір. Вони розуміли, що від них залежить, як житиме місто, а відповідно й вони самі. Зараз якість життя – в межах внутрішнього приватного середовища: якщо це моє, то буду зубами вигризати, аби зберегти. А територія – то уже місто має доглядати, то уже хтось має нам щось дати.

Та ні: людина має відчувати причетність себе до міської спільноти. І це треба виховувати від маленького.  Якщо в сім’ях дуже  індивідуальний підхід, то виховувати має школа. Є багато цікавих промоційних, пізнавальних акцій, які мали б відбуватися в міському середовищі,  містян треба виховувати. І мова не про перевихованням містян старшого покоління, а на вихованні нового містянина. Це уже потрохи є, от фантастична спільнота «Франківськ, який треба берегти». Це молоді люди, які розуміють, що не обов’язково створювати щось нове, можна продовжити життя старому і це наша історична роль. Якщо молоді люди спробують жити по-іншому, як правдиві містяни,  старші до них підтягнуться.

 

– А що конкретно можна зробити, аби зацікавити містян історією Івано-Франківська?

 

У містобудівному,  пам’ятко-охоронному плані має бути якась масована розширена мережа ознакування втрачених споруд, споруд, залишки яких десь є по місту, тих самих оборонних споруд. Дані, де вони проходили, бо у нас багато хто нічого не знає. От знають, що був Бастіон, а що це таке, яка це оборонна система, де вона проходила – інформації немає. А все це ось тут, в самому центрі міста і у нас не має певних знаків, за якими все це можна ідентифікувати.

Важливо зрозуміти, де були ті основні споруди. Мова про систему макетів, які можна розкласти по місту, як виглядало місто в часи засування, в часи австрійської імперії, коли мури розвалили і місто розширилося. Треба максимально це застосовувати, така інформація має бути скрізь, в будь-якому вигляді. Є доступний широкий спектр способів та методів ознакування, і це не надто коштовно. Відбудувати – це дійсно дорого і виникає питання доцільності втручання у середовище. А от ознаковувати треба обов’язково. Трасування фундаментів, інформаційні таблиці, пристрої для панорамності доповненої реальності: коли дивишся у «лорнет» і бачиш, як виглядало це середовище, скажімо, як могла б виглядати в існуючому середовищі Галицька брама, Бастіон і багато іншого.

От перед Палацом Потоцьких є Тринітарська площа, ми звикли, що там базар-п’ятачок, але це площа, як завжди жила, як площа. Мало хто знає, що існував рідкісний монаший орден – тринітаріїв, які мали монастир біля Палацу Потоцьких. Ряд забудови по вул. Старозамковій і до Білого  будинку – це територія, яка мала свої відгородження, на старих картах бачимо, що там був відгороджений Палац і монастир – Тринітарський монастир. І зараз у дворах є підвалини цього монастиря. Чому б не спробувати ознакувати цю територію, завести туди своїх містян, аби люди запалилися і жили цим?

Там же ж є риночок, який виходить на Дністровську – з перепадом рельєфу. Що це? А це якраз межа містових мурів і там були рови і я, більш як впевнений, що там мусять бути залишки півбастіону. Зараз можна хоча б ознакувати, забрати частину ринку для початку і поволі забрати цю територію і відновити Тринітарську площу-сквер, зробити живий простір для міста, а не просто ринок.

На вул. Вірменській стоїть купа гаражів – мурованих, металевих. Якщо їх забрати і продовжити вул. Вірменську до Палацу Потоцьких, ознакувати втрачений Тринітарський монастир, ознакувати місця усіх бастіонів.

Варіантів багато. Була одна із студентських робіт,  де ознаковувалися межі фортеці по периметру стовпами світла. У хмарному небі міг повністю читатися контур фортеці. Це інтерактивна річ, це шоу, яке привертає увагу.

Або ефект доповненої реальності, чи ефект голографічного зображення, або накладання карт одна на другу на якомусь екрані. Це дуже дієво, воно заставляє людей зупинитися, включити уяву, уявити себе в тому середовищі, відчути свою особисту причетність до історичного міста.

 

Розмовляла Любов Загоровська

(Visited 823 times, 1 visits today)

Залишити коментар:

Щоб залишити коментар, заповніть форму нижче:



5302

загрузка...

Труднощі переговорів: чому бюджетні установи Прикарпаття ризикують залишитися без тепла 16:52

Закупівельне законодавство дозволяє в окремих випадках укладати з постачальником договір без проведення тендеру, застосувавши, так звану, переговорну процедуру. Її перевагою є мінімальна затрата часу - здебільшого процедура триває до двох...

Знайомство Європи з українцями: 110 років тому в Коломиї відбулося гучне січове свято (фотофакт) 14:32 2 коментарі

На початку червня 1909 року увагу європейської преси привернув великий національний фестиваль українців, який влаштувало недавно створене в Галичині товариство «Січ». Організатором цього пожежно-спортивного (так було записано у статуті) товариства...

Фекальний теракт. Як використовували лайно у боротьбі з політичними конкурентами понад 100 років тому 09:31

Традиція поливати одне одного нечистотами у політичній боротьбі – давня галицька традиція. Інцидент із екс-кандидатом в президенти, народним депутатом Олександром Шевченком, якого облили фекаліями в парку Військових ветеранів в Івано-Франківську,...

День батька: прикарпатський богатир розповів, яким є татом для свого сина та чи планують ще поповнення 08:53

Ми сприймаємо своїх татусів добрими, сильними та відважними. Вони завжди будуть найкращими. Для кожної доні тато – це ідеальний чоловік, котрий виконує усі забаганки, а для сина – приклад гідний...

Медики розповіли, як стати донором крові, що для цього потрібно і кому категорично заборонено здавати кров 08:34

14 червня щорічно відзначають Всесвітній день донора крові. Якою є робота обласної станції переливання крові, хто може стати донором крові або її компонентів, а кому це категорично заборонено, про це...

Де в Івано-Франківську можна здобути освіту ІТ-спеціаліста 08:46 1 коментар

Протягом останніх років стрімко розвиваються різноманітні технології і цей розвиток потребує фахівців. Саме тому професія спеціаліста з ІТ є настільки затребуваною. Які знання потрібні абітурієнту, щоб здобути таку престижну на...

Сто років тому Станіславів окупували поляки. Як у недавній столиці ЗУНР зустрічали польську армію (фоторепортаж) 08:31 1 коментар

Наприкінці травня 1919 року Українська Галицька армія відступила за Дністер, і майже вся територія колишньої Західноукраїнської народної республіки була окупована поляками. Український уряд, який перебував у Станіславові (тепер – Івано-Франківськ),...

Яким було життя в українському Станіславові сто років тому: навала переселенців зі сходу та шалена інфляція 20:01

Менш ніж півроку Станіславів (Івано-Франківськ) був столицею Західно-Української народної республіки. На початку 1919 року в теперішньому Будинку правосуддя на вулиці Грюнвальдській працював уряд, у приміщенні нинішнього готелю «Дністер» жив і...

Стали відомими подробиці проведення останнього дзвоника в Івано-Франківську 13:55

24 травня у освітніх закладах Івано-Франківська прозвучить останній дзвоник. Чи в усіх школах відбудуться традиційні лінійки, чи підтримають школярі міста заклик не купувати повітряні кульки, а посадити дерева, чи хоча...

З якими саме травмами найчастіше звертаються за допомогою до лікарів мешканці Івано-Франківська 18:48

Сьогодні, 20 травня, відзначають Всесвітній день травматолога. Журналісти Правда.іф поспілкувалися із черговим лікарем відділення невідкладної допомоги Міської клінічної лікарні №1 Ігорем Непорадним про роботу міського травмпункту, про те, скільки пацієнтів...

«За українську державність загинула величезна кількість людей». Про що розповідають експозиції Музею визвольної боротьби у Івано-Франківську 21:31

18 травня відзначали Міжнародний день музеїв. Якими є експозиції музею на вул. Тарнавського у Івано-Франківську, як триває пошук нових експонатів та яка кількість як українців, так і іноземців цікавиться історією...

"Легені - орган, який є мереживом із повітря та крові",- лікар пульмонолог про свою професію 09:08 1 коментар

Вчора, 17 травня, своє професійне свято відзначали лікарі пульмонологи. Журналісти Правда.іф поспілкувалися з лікарем пульмонологом обласного фтизіопульмонологічного центру, асистентом кафедри фтизіатрії та пульмонології Івано-Франківського медичного університету та експертом Департаменту охорони...

"Коли я їхав на Чемпіонат, то вже розраховував, що виграю",- Чемпіон Світу про свою перемогу (фото+відео) 09:04

Нещодавно, Івано-Франківська команда з джиу-джитсу у складі збірної команди України, привезла до міста 4 нагороди та один вихованець став Чемпіоном Світу. Журналісти Правда.іф поспілкувалися з тренером клубу Gerula - Михайлом...

Прикарпатська дизайнерка Ірина Гладуняк: «Вишиванка ручної роботи не може бути дешевою» 12:33

Якщо десь у світі сказати, що ти з України, то перше що згадують іноземці – це брати Кличко та співачка Руслана. Та якщо задуматися, то українців асоціюють з милозвучною піснею,...

«Я ніколи не шкодувала про свій вибір». До дня медичної сестри про свою професію розповідають медсестри Івано-Франківська 17:24 1 коментар

Щорічно, 12 травня, відзначають Міжнародний день медичної сестри. З нагоди свята, журналісти Правда.іф поспілкувалися з кількома медсестрами різних медичних закладів Івано-Франківська про особливості їхньої професії та про те, якою на...

Скажені пси Станіславова: за собаку без намордника на вулиці міста понад сто років тому карали велетенським штрафом 17:03

На початку ХХ століття у Станіславові (тепер – Івано-Франківськ) не було спасу від скажених собак. Влада запроваджувала у місті суворі обмеження для собак, з якими дозволено було гуляти тільки на...

Як працює Товариство Червоного Хреста на Прикарпатті 17:42

8 травня у всьому світі відзначається Всесвітній день Червоного Хреста. Як працює та які саме програми реалізовує Товариство Червоного Хреста на Прикарпатті, читачам Правда.іф розповідає голова Івано-Франківської обласної організації Товариства...

Божий суд: понад сто років тому поліція в Станіславові не могла зупинити масові дуелі 08:31

На початку ХХ століття у Станіславові базувався потужний військовий гарнізон: за переписом населення у 1900 році в місті з населенням близько 30 тисяч осіб перебувало 3 тисячі військових. Не дивно,...

Претенденти на прикарпатський трон: з’явилися нові імена політиків, яких Коломойський може призначити керувати Івано-Франківською ОДА 08:31 19 коментарів

Ще до офіційного оголошення Володимира Зеленського переможцем президентських виборів деякі голови ОДА поквапилися оголосити про свою відставку – зокрема, так зробили очільники Львівщини та Миколаївщини. Невдовзі, очевидно, звільниться й крісло...

Гуцульські дивовижі: як перших туристів заманювали в Карпати мандрівкою з Делятина у Ворохту (фоторепортаж) 12:48

З відкриттям у 1894 році залізниці, яка сполучила місто Станіславів (тепер – Івано-Франківськ) із гірською Воронєнкою, сотні туристів з цілої Австро-Угорщини почали відкривати для себе невідомі досі закутки Гуцульщини, безперестанно...
  • ріел ІФ виринаюча