pravda.if.ua
http://pravda.if.ua

Як франківчанка вийшла заміж за африканця: ніколи не кажи ніколи16 Тра, 11:13

Франківчанка Тетяна Михайлюк уже побувала у більш, ніж півсотні країн. Пізнання різних культур – це те, що її завжди вабило. Вочевидь, всесвіт максимально постарався втілити це прагнення, подарувавши коханого аж з іншого континенту. Цього року українсько-африканська сім’я святкуватиме дворічний ювілей. Небагато, але достатньо, аби зрозуміти, наскільки цікава африканська культура: тут є багато золота, не прийнято мешкати в квартирах, жінки – корисливі та чепурні, а чоловіки – неромантичні та надійні, а ще тут насправді унікальна кухня – перед тим, як скуштувати, варто уточнити, що це таке, пише ГК.

Не минуло й п’ять років

31-літня франківчанка Тетяна Михайлюк завжди була активною. В університеті багато волонтерила. Потім була міжнародна молодіжна організація AIESEC, яка займається стажуванням у різних країнах світу і соціальними проектами. З цією організацією у Тані пов’язаний значний період життя. Після університету вона переїхала в Київ і працювала на постійній основі в AIESEC. Потім франківчанка через роботу на кілька років оселилася в Нідерландах. Спершу працювала там як операційний директор світового офісу AIESEC, а в 2011-му протягом року була президентом цілої асоціації. Тобто дівчина досягла в цій організації найвищої точки. Оскільки стояти на місці – не для Тані, вона вирішила розвиватися далі в якомусь новому напрямку. Робота мала поєднувати в собі подорожі та освітню сферу. Франківчанка подавалася на різні позиції у різних країнах: від Єгипту та Індії і аж до Європи.

Так Тетяна опинилася в Дубаї, знайшовши там омріяну роботу – менеджер з продажу освітніх послуг. «Ніколи б не подумала, що житиму в ОАЕ, – сміється Таня. – Одного разу я, прямуючи на конференцію в Малайзію, робила пересадку в аеропорту Абу-Дабі. Це був серпень. Надворі плюс 50. Я вийшла надвір і одразу забігла назад у приміщення й сказала, що в цій країні жити неможливо і я ніколи більше не повернуся сюди. Мораль така: ніколи не кажи ніколи». Не минуло й п’ять років, а дівчина вже пакувала валізи у Дубаї.

Нехай донька вирішує

З Ебеном франківчанку познайомила товаришка. Хлопець приїхав із Гани, вирішив перекваліфікуватися і якраз навчався в Дубаї за бізнес-програмою. Всі втрьох повечеряли. Тані з першого погляду дуже сподобалася усмішка африканця – дуже щира і красива. А ще він поводився дуже невимушено, не намагався справити враження, багато посміхався – словом, був собою, і це найбільше зачепило дівчину.

«Колір шкіри ніколи не відігравав ролі для мене, коли йшлося про симпатію до чоловіків, – каже Таня. – Тим паче у моїй команді завжди були люди з Африки, свого часу я місяць провела у Кенії. Ми часто жартували, що після роботи в AIESEC ми більше не розрізняємо кольорів».

Але це мало значення для батьків франківчанки. Вона довго вичікувала зручного моменту, аби все розповісти. Мордувалася питанням: як сказати так, щоб вони не знепритомніли?

Поки Таня ламала собі голову, Ебен вирішив діяти, щоправда, потайки від коханої. Через спільну знайому він зателефонував по Скайпу до батьків у Івано-Франківськ і попросив згоди на одруження. Незважаючи на шок, батьки відповіли дипломатично: «Нехай донька вирішує. Все в її руках».

Поки Таня дійшла з роботи додому, в телефоні вже було 25 пропущених викликів від батьків. Вона так злякалася – подумала, що хтось помер у родині.

«У принципі, батьки певною мірою були готові, – додає дівчина. – Після моїх численних поїздок за кордон вони передбачали, що я можу одружитися не з українцем. Та я й сама не раз їм говорила, що, на жаль, в Україні не зустріла жодного чоловіка, який би торкнув моє серце».

До речі, батьки Ебена дуже зраділи українській наречені. Його мама пояснювала, що африканські жінки корисливі, тому це добре, що син обрав собі іноземку. А тато дуже переживав – якщо так станеться, що пара розлучиться, то вони ніколи не побачать своїх онуків.

Дружба чи кохання?

Ебен і Таня не кинулися одразу у вир емоцій. Спершу вони товаришували – обідали, вечеряли, гуляли. Тим паче у Дубаї дуже суворі порядки стосовно вияву почуттів. У людних місцях заборонено обійматися чи цілуватися. За таке можна отримати штраф чи навіть потрапити за ґрати. Але так було навіть краще для самої пари, бо дало можливість краще пізнати одне одного.

Дружба тривала більше місяця. Коли Таня остаточно зрозуміла, що хотіла б спробувати побудувати романтичні стосунки, то довго не тягнула: «Коли приїду з відрядження, ти маєш вирішити, чого хочеш: й надалі товаришувати чи щось робити для створення серйозних стосунків».

Коли дівчина повернулася, Ебен прийшов із квітами, сказав, що не впевнений, чи в них щось вийде, бо обоє з дуже різних культур, але хоче спробувати.

Пропозицію руки і серця Ебен зробив у новорічну ніч. Пара поїхала в неймовірно красиве місце – Сад чудес, де ростуть понад 45 мільйонів різнокольорових квітів.

Хоча африканські чоловіки не є романтиками. «Українські жінки хочуть, аби за ними красиво упадали: з квітами, подарунками… Але я до цього завжди ставилася спокійно, – розповідає Таня. – Я розуміла: якщо хочу квітів чи ще чогось, треба Ебену про це сказати прямо. Інакше нічого не буде. Так я вчилася відвертості, казати про те, що мені подобається і чого хочеться. Натомість африканські чоловіки проявляють свою турботу більш практичними методами: допомагають, підтримують у будь-якій ситуації. Вони не витрачатимуть гроші на квіти, але куплять щось із одягу для своєї жінки. Дуже люблять купувати золото».

Довелося все міняти

Різниця в менталітеті особливо гостро проявилася вже після одруження. Здебільшого це стосувалося побутових питань. Адже Таня і Ебен почали мешкати разом лише після весілля. До того для них обох це було неприпустимо – так виховані. Особливо несхвально це сприйняли би батьки африканця, він із дуже побожної родини – поки хлопець не одружився з дівчиною, вони не можуть мешкати разом. Пара не хотіла починати спільне життя з брехні батькам.

У Гані прийнято, що чоловік заробляє гроші, а жінка, звісно, теж працює, але при цьому ще й виконує всю хатню роботу. Чоловіки не сильно рвуться брати половину побутових обов’язків на себе. Франківчанка з такими порядками не була згідна. Тому довелося трохи міняти деякі усталені принципи Ебена.

Гармонійні стосунки вдалося зберегти лише завдяки постійним розмовам. «Всі люди дуже різні, – каже Таня. – Але все треба обговорювати. Почуваєшся некомфортно – поговори про це зі своїм партнером, але не з мамою чи подружками. Лише в постійних розмовах можна досягнути згоди. Не можна в собі затискати ніякі емоції, тим паче образи, невиправдані очікування і т.д. Завжди розповідати про свої відчуття й намагатися слухати кохану людину – ось справжній рецепт щасливого сімейного життя».

Всім парам Тетяна радить книгу, яка дійсно дуже помічна для стосунків – «П’ять мов любові» Гері Чепмена. У книзі йдеться про те, що кожна людина хоче отримувати любов по-різному. Всі наявні способи діляться на п’ять типів. Кожному своє. Наприклад, чоловік хоче, щоб дружина йому поспівчувала, а вона натомість готує смачну вечерю. Або ж дружині хочеться проводити з чоловіком більше часу, а розкішні букети, які коханий дарує щодня, їй не потрібні. Якщо це розуміти і прийняти, то ладнати людям у парі стає в рази легше.

Так і дійшли згоди, що Тані важливо, аби коханий часто говорив, як він її цінує і любить, а для Ебена виявом любові є допомога і підтримка.

«Перше правило в нашій сім’ї, – продовжує Таня, – це те, що ми ніколи не лягаємо спати, маючи бодай найменшу образу на серці. Розказуємо про все, що накипіло за день, навіть якщо це здається звичайною дрібничкою. Так само обговорюємо хороші речі й дякуємо за них одне одному. Повірте, це дуже важливо».

На початку кожного року пара визначає спільні цілі, на які потрібно відкладати гроші. Потім домовляються, хто яку частину може давати до складчини щомісяця. Всі решта гроші кожен витрачає, як вважає за потрібне. Спершу Ебен побоювався, що Таня поводитиметься, як багато жінок у Гані, і буде питати, чому він надсилає гроші батькам. Або ж примусить вибирати між нею і батьками. «Для мене це почути було дико, – каже франківчанка. – Це ж абсолютно різні поняття. Ебен може допомагати батькам, скільки захоче».

Заробити побільше грошей

Жінкам, які мріють вийти заміж за африканця, Тетяна радить спершу побувати в Африці. Вона вже не раз гостювала на батьківщині чоловіка. У них є гарна сімейна традиція: на Великдень вони їдуть у гості до батьків Ебена, а на Різдво – до Тетяниних батьків.

Більшість африканців не цікавляться мандрами, в пріоритеті – заробити побільше грошей, аби побудувати більше помешкання. Десь їх можна зрозуміти, бо в країні невисокий рівень життя, є дуже багаті й дуже бідні. У кожній ганській родині хоча б хтось живе в США – наслідок буму на грін-карти.

У типовій сім’ї чоловік заробляє гроші і вирішує, куди їх вкладати. Жінка більше займається вихованням дітей, із цим також дуже допомагають бабусі-дідусі. Зазвичай діти народжуються вже на дев’ятому місяці після одруження. Більшість – багатодітні сім’ї.

У Гані є таке прислів’я: батьки піклуються про дітей, поки в них не виростуть зуби, а діти піклуються про батьків, поки в тих не випадуть зуби, тобто до самої смерті. У цій країні не батьки намагаються все життя підтримувати дітей (як, наприклад, в Україні), а навпаки. Африканські батьки допоможуть своїм дітям здобути вищу освіту, але далі, коли випускники йдуть на першу роботу, мама і тато чекають постійної матеріальної підтримки. Хоча не дуже багато африканців йдуть вчитися до вишу. Якщо в сім’ї є гроші, то вони краще витратять їх, аби побудувати дім.

Майже всі жінки працюють, бо прожити лише на зарплату чоловіка доволі складно. Однак африканки не горять кар’єрними амбіціями. Головне – аби робота була стабільною.

Для африканських жінок дуже важливий одяг, бажано, щоб це було брендове вбрання. «Коли їду в Європу, беру лише джинси і кросівки, – каже франківчанка. – А коли вирушаю до Гани, то мушу взяти взуття на підборах, сукні…» Африканки люблять прикраси. Щоправда, лише золото і коштовне каміння. Багато часу і грошей приділяють своєму волоссю. Раз на кілька тижнів обов’язково йдуть у салон краси, щоб змінити зачіску.

Чоловіки в Гані більш спокійні та надійні, ніж в інших африканських країнах. Здебільшого вони не курять і не зловживають алкоголем. Для них це ознака поганого виховання. Іноді можуть випити трохи вина чи пива.

Кожної неділі всі неодмінно йдуть до церкви. До речі, у цій країні саме чоловік відповідальний за духовний розвиток сім’ї. «І мені це до вподоби, – каже Таня. – Ебен завжди ініціює молитву, похід до церкви…» Розлучень дуже мало, бо це вважається соромом.

У Гані ніхто не мешкає у квартирі, лише в приватному будиночку, навіть якщо він однокімнатний. Можливо, так історично склалося, адже Гана – колишня колонія Англії, для якої також характерні невеличкі хатинки. Та й незручно африканцям мешкати у квартирі, адже багато традиційних страв краще готувати надворі на вогні.

 

Ще такого не смакувала

«Взагалі, африканська кухня дуже цікава, – усміхається франківчанка. – Коли мені там пропонують скуштувати якусь страву, я завжди спершу перепитую, що це таке».

Жодна страва не обходиться без рису. «Тому після трьох днів перебування в Гані я зазвичай сідаю на дієту», – каже дівчина. І все подається з різними соусами: рибний, м’ясний, овочевий… З приправами, але не гострими. Таня каже, що нічого подібного ще ніде в світі не смакувала.

Ціни в Гані високі. Чимало продуктів коштують так само або навіть дорожче, ніж у Дубаї. Все, що імпортують, особливо дороге. Наприклад, овочі, більшість із яких привозять з-за кордону.

З фруктів тут немає жодного, який росте в Україні. Зате багато дешевих апельсинів, бананів, манго, авокадо, ананасів, кокосів, динь. Більшість жителів Гани ніколи в житті не їли полуниць, черешень чи груш.

Тут не люблять каву. П’ють просту воду або кокосове молоко, іноді чай. Солодощі (торти, тістечка, печиво) теж не визнають. Взагалі не розуміють, для чого це споживати. З солодощів – лише чорний шоколад. Дуже дорогий і дуже якісний. Справжній шоколад на основі какао бобів, без домішок (Гана є найбільшим у світі експортером какао). Замість морозива – заморожений йогурт.

Таня не пасла задніх і встигла привчити Ебена і до деяких українських страв. Він любить вареники з картоплею із грибним соусом, але дівчина сама їх рідко готує, оскільки це забирає дуже багато часу, а зникають вони за 15 хвилин. Тому сім’я, як правило, купує готові заморожені вареники в господинь з України, які розпочали такий кулінарний бізнес у Дубаї.

Все можливо

Ебену дуже подобається Івано-Франківськ: затишно і багато зелені, всюди можна ходити пішки, неподалік гори. Африканець каже, що це найкраще місце для проживання на пенсії. «Все можливо, – усміхається Таня. – Ніхто не знає, куди доля нас занесе до того віку. Але в разі чого завжди є рідний Франківськ».

Наталя МОСТОВА

(Visited 1 277 times, 1 visits today)