У нинішнього президента України вибір простий – або реально піти проти олігархів, які його породили, і, цілком можливо, стати їх жертвою. Або не піти – й стати їх жертвою вже напевно
Знаєте, що найскладніше, коли починаєш аналізувати дії Володимира Зеленського та його команди? Це відділяти білий шум, постійні піар-шоу та купу різноманітного, іноді відверто дебільного контенту від справді вартісних речей, які є визначальними. В цьому тексті ми якраз і спробуємо зрозуміти загальні тенденції його президенства, без зайвих емоцій та криків. А реальність така, що для пана Зеленського невблаганно наближається “година Х”. Момент, коли прийдеться робити вибір. Вибір простий – або реально піти проти олігархів, які його породили, і, цілком можливо, стати їх жертвою. Або не піти – й стати їх жертвою вже напевно. Обидва варіанти достатньо кепські, однак кращих вже немає. В першу чергу – саме через затягування вирішення чи не головної вимоги до Зеленського – реальної деолігархізації країни. Бо це затягування призводить до все більшої втрати контролю над ситуацією в цілому, пише Еспресо.
Чим більше автор цих рядків дивиться на Зеленського – тим більше впевнюється, що крики про “агента кремля” та “тупого клоуна” є абсолютною дурістю. Найцікавіше, що Зеленський справді справді вірить в свою месіанську місію повернути мир до країни та підняти український прапор над нині окупованими містами. Особливо опукло це проявилося в недавній поїздці президента до Золотого-4 та спілкуванні з добровольцями, які там знаходяться для недопущення розведення військ. Так, Зеленський вірить, що хоче добра для країни, щиро вважає, що треба перестати стріляти й що б домовитися з РФ, треба просто зустрітися нарешті з путіним віч-на-віч. У всій цій грі він очевидно забуває про внутрішні справи.
У цьому своєму прагненні та вірі він спирається на невірні вихідні дані. Я навіть не про те, що з Кремлем домовитися можна тільки тоді, коли Москва знаходиться в слабкому стані. Бо допоки псевдо-імперія відчуває свою силу, вона ніколи не відпустить те, що вважає споконвічно своїм. Тобто, Україну. Головна ж проблема, з моєї точки зору – це те, що Зеленський ніяк не хоче зрозуміти, що його головний ворог – це не ветерани, злі націоналісти, ба навіть не Петро Порошенко. Його головний ворог – це та людина, яка багато в чому зробила можливим його небачений тріумф на двох поспіль виборах. Це, як ви вже здогадалися – Ігор Коломойський. Який сприйняв перемогу Зеленського як власну і як спосіб повернути собі все втрачене в часи президенства Порошенка. Й взявся за справу з потроєною активністю. Чим одразу почав руйнувати самий фундамент гарної казки про “слугу народу”. Натомість, реалізуючи вічний український сценарій колообігу олігархів довкола державного корита.
Відверто кажучи, я особисто був впевнений, що як тільки Зеленський отримає всю повноту владу після парламентських виборів, особливо враховуючи їх приголомшливо-переможний для нього результат, він одразу перейде в жорсткий наступ проти Ігоря Валерійовича. Навіть не з точки зору якихось високих устремлінь – ні, просто для того, щоб Коломойський не почав грати в зворотну гру в стилі “Тарас Бульба”. Тобто: “я тебе породив – я тебе й вб’ю”. Але ж нічого подібного не сталося. Так, на словах Зеленський ніби не висловлює очевидної підтримки олігарху, однак на ділі ніяк не заважає тому робити все, що він хоче. Що вже дуже сильно б’є й по його рейтингу, й по міжнародній репутації.Пропустить через 10
Головне, що робить сваволя Коломойського – так це вбиває повагу та острах до Зеленського, які мали всі політичні гравці після весняно-літнього бліцкригу Зе-команди. Й не треба забувати, що в перемогу Зеленського вклався не тільки Ігор Валерійович, але й той же Пінчук. Який, звичайно, ніби закопав сокиру війни з “Бєнєю”, однак явно стривожений переможною ходою падованів Коломойського на всіх можливих напрямках. Й чиї люди в Зе-команді входять у все більш жорсткий клінч з Коломойським. Плюс Андрій Богдан, який сподівається стати головною людиною в країні, плюс ще кілька більш дрібних угрупувань, які вже почали війну одне з одним. Розриваючи єдність команди Зеленського і показуючи, що насправді нічого в країні не змінилося. Чим більше нинішній глава держави показує нерішучість щодо Коломойського, тим більше всі інші будуть намагатися урвати своє.
Однак саме Коломойський ще й немає часу чекати. Він зробив неймовірну помилку, вклавши гроші в американську нерухомість. Й, тим самим, ставши мішенню для американського правосуддя. Яке його все більш жорстко затискає. А ще ж є суд в Лондоні, який він поки що програє. Й який жорстко вдарив по ньому, наклавши заборону на використання всіх легальних коштів більше 20 тисяч фунтів на місяць. Звичайно, можна не сумніватися, що у цієї хвацької людини з грошима проблем нема, адже левову частку своїх коштів він явно зберігає не на своє прізвище. Однак йому, правда, досить сильно причавили хвоста на Заході.
Й тому в останні тижні він та його прислуга перейшли в жорсткий наступ. Черговим свідченням якого став, наприклад, брудний “наброс” екс-ляшківця Мосійчука, що особливо доставляє, який звинуватив прем’єр-міністра Гончарука в тому, що той… приставав до сина якогось там його ніби знайомого. Додамо, що кілька днів тому “балакуча дупа Коломойського” Олександр Дубинський, за влучним виразом мера Дніпра Бориса Філатова, прямо назвав Гончарука геєм. До речі, Мосійчук ймовірно співпрацює з пулом Коломойського ще з моменту парламентських виборів, де виступив на окрузі того ж таки Дубинського його технічним кандидатом, у боротьбі з кращим другом Порошенка – Ігорем Кононенком.
Подібна брудна гра – це ж фірмовий стиль медіа-обслуги Коломойського.
Прикметно, що одним з головних напрямків “мочіння” Гончарука є його
дружба з ресторатором та екс-очільником “Самопомочі” в Києві Сергієм
Гусовським. Який опонує ставленику Коломойського та екс-очільнику “1+1” –
Олександру Ткаченку, в його прагненні стати кандидатом від Зе на
майбутніх мерських виборах в столиці,
Вся коломойська медіа-система “мочить” наразі Кабмін зі страшною силою.
Адже там чимало людей, які мають непогані стосунки з конкурентами
Коломойського – Пінчуком та іншими, більш дрібними гравцями.
До цього додамо звільнення очільника Київської ОДА Бно-Айріяна, який увійшов в клінч з тим-таки Дубинським, постійні атаки на очільника митниці Макса Нефьодова, куди ІгорВалєріч теж намагається засунути свої лапи, пресинг вустами портновської кліки, яка неприховано працює з зв’язці з Коломойським, генпрокурора Рябошапки і ще багато-багато чого.
Очевидно, що Коломойському терміново потрібно все й одразу в Україні. Часу чекати нема, на півзаходами він вже не обмежиться. Про що йде мова безпосередньо, здогадатися не так складно, знаючи його modus operandi. Скоріш за все – про “Приватбанк” чи великі мільярдні відступні за нього. Та й просто доступ до великої кількості кешу. Якого Коломойському різко стало не вистачати останнім часом. В якийсь можна вийти і “обнулитися”. Грубо кажучи, якщо зовсім припече, можна взяти валізи з грошима й втекти. Питання в тому, куди. Однак – якщо є гроші, то це питання все ж вирішити набагато простіше, ніж коли їх нема.
В своєму прагненні Коломойський не буде гребувати нічим. Ось тільки
все це йде в прямий розріз з будь-якими розмовами про будь-яку ж
незалежність Зеленського. Президенту найближчим часом прийдеться або
дистанціюватися від “Бені” та почати його утискати, або остаточно лягти
під нього.
При чому, обидва рішення погані.
Якщо боротися, то це означає, що канал “1+1” на повну міць включиться проти Зе. А це – досить ефективна зброя масового ураження мозку міщан, як показує практика. Плюс своїх лояльних ЗМІ, стараннями Богдана й Юлії Мендель, не в останню чергу, у президента нема. Тож, можна дуже швидко втратити всю свою позахмарну популярність. А якщо лягти під олігарха, то досить швидко проти Зе об’єднаються всі, й так само зжеруть. Бо злякаються Коломойського.
А також, відчують слабину Зеленського. В наших умовах, це – кінець. А враховуючи, що ніякої реальної команди у Зеленського немає й приходиться призначати вже таких людей, як Сергій Сивохо, то можна зрозуміти, в наскільки складне становище себе завів Зеленський своїм небажанням вирішувати найважливіші й найболючіші питання. Додамо, що навіть якщо зараз почати догоджати Коломойському, це нічого не гарантує. Як тільки пан Коломойський вирішить свої питання, то “зіллється” й нікого захищати не буде.
Тож, Зеленський у класичному цугцвангу. І пробігти між краплинками не вийде. Бо “година Х”, коли або ти сам робиш вибір, або його зроблять за тебе – невблаганно наближається. Зеленському доведеться чітко вирішити, чи він самостійний гравець, який несе всю відповідальність за свої самостійні дії. Чи він – просто ставленик жадібного олігарха, який не підходить на роль “нового обличчя”.
