Днями на вечорницях в американському місті Бриджпорт люди не стримували сліз. Вони дивилися, як майор української Нацгвардії Микола Левкун із села Боднарів Калуського району танцює вальс із своєю дружиною Юлею. Після тяжкого поранення, яке він отримав у березні 2017 року на Донбасі, Миколі ампутували обидві ноги. Півтора роки був у візку.
А на ноги його поставили в США за підтримки благодійного фонду Revived Soldiers Ukraine, бо вдома не бралися – важкий випадок, пише Репортер.
Багато хлопців борються
Традиційно в листопаді при парафії у Бриджпорті організовують «Вишивані вечорниці». Їх влаштовує 73 відділ Союзу українок Америки.
На святі було близько 200 українців. Серед гостей вирізнявся високий міцний чоловік у спортивному костюмі – Микола Левкун. Впевненою, але трохи кострубатою ходою він вийшов на середину залу. Вибачився за те, що без вишиванки. Далі розказав про себе й подякував за те, що українці в США не забувають військових і допомагають їм.
Микола в армії з 2003 року. Спершу строкова, потім контракт, далі навчання у військовій академії, згодом там і викладав. Перед війною перевівся у спецпідрозділ «Омега». У його складі з травня 2014 року Микола Левкун кількома ротаціями був на фронті. У березні 2017 підірвався на міні та втратив обидві ноги.
«Хотів би сказати всій українській громаді, яка тут є в Америці: «Допомагайте і не забувайте. Допомагайте фонду Revived Soldiers Ukraine та його директорці Ірині Ващук, бо їхню роботу видно, – звернувся до всіх майор. – Дев’ять місяців тому я ще сидів у візку, а зараз на ногах і ходжу без палички. Багато хлопців пройшли через фонд і стали на ноги. Багато ще борються, аби це зробити».
Міцний вальс
Того вечора звучали народні пісні, було багато танців, ставили гумористичну виставу. Лише Микола з дружиною, яка сперлась на його плече, постійно сиділи за своїм столиком і спокійно спостерігали за всіма.
До них час від часу підходили, аби познайомитись, подякувати. Хтось із чоловіків зняв свою вишиванку і подарував йому. Миколі відчутно було ніяково. Аби трохи розбавити атмосферу, волонтер фонду Revived Soldiers Ukraine Анатолій Крук заспівав для Левкунів пісню й запросив їх до танцю. В залі вальсували лише вони. Дуже повільно, міцно обійнявшись. Було дуже зворушливо.
Анатолій Крук каже, що це їхній другий танець, відколи Микола став на ноги. Вперше вальсували кілька тижнів тому у Філадельфії. Там був благодійний концерт для збору коштів для Миколи та інших військових. Тоді теж співав Анатолій. Вирішив зробити їм такий подарунок, бо Микола став йому близьким товаришем.
Того вечора на вечорницях вдалося зібрати для військових 2600 доларів. Половину для Миколи, а іншу – для Анатолія Сенища, який зараз лікується у Нью-Йорку.
Аби бігати
З «Репортером» Левкун говорив у тихій каплиці. Каже, що у США він уже втретє. Вперше приїхав у травні 2018, тоді його прооперували та зробили корекцію стегнової кістки.
«Осколки повністю її роздробили, – якось буденно розказує майор. – Не було живого місця, стояла пластина, яку неправильно зібрали. Тоді була 12-годинна операція, лікарі боролися за життя, а не за здорову кістку».
Вдруге Микола прилетів у січні цього року. Йому повиймали штирі з коліна, лікарі дали дозвіл на протезування. Протези Левкун отримав у місті Орландо у штаті Флорида.
«Ті перші протези – то були не найкращі відчуття, але нинішні – щось з чимось!» – із захопленням говорить Микола.
Сподівається, що ще раз приїде до США, аби поставити бігові протези. Дуже мріє про такі. Вони недешеві. Каже, в Україні їх ставлять лише тим, хто займається бігом і показує високі результати.
«Чому я маю відмовляти собі в бігу? Я така сама людина, як і той, хто з ногами. Я хочу жити, хочу розвиватися і нічим себе не обмежувати», – говорить чоловік.
І все буде нормально Спортом Левкун займався постійно. Навіть після поранення, на інвалідному візку, приїздив у Харкові до спортзалу й годинами там тренувався.
«Був такий момент, на третій день після операції, – з паузами згадує Микола. – Сказав дружині, що треба щось робити з цим життям, бо я без ніг. Вона відрізала, аби не заморочувався та її не морочив, мовляв, вона тут не реве переді мною, аби я теж не починав. Сказала: «Давай, зібрався – і все буде нормально». І все буде нормально!».
До поранення, зізнається, жив у своєму світі й ніколи не думав, що навколо так багато людей, які втратили кінцівки.
«Коли потрапив у харківський центр протезування, то мої рожеві окуляри спали, – говорить Левкун. – Почав ходити у спортзал, бачив, що ніхто з них не падає духом, як вони багато працюють над собою. І сам почав активно займатися спортом».
Вже через чотири місяці після поранення Микола брав участь у різних змаганнях. Долучився до проєкту «Ігри героїв».
«Там хлопці з протезами займаються кросфітом, – розказує Микола Левкун. – Приїхав перший раз і змагався серед людей на візках. Тоді взяв перше місце, це мене дуже надихнуло. Зараз я у проєкті «Сила нації».
Має шість спортивних медалей, але, каже, це не такі серйозні змагання, серйозніші – попереду. У лютому 2020 Микола готується взяти участь у чемпіонаті світу з бобслею. Бобслеєм захопився у Латвії, коли був на реабілітації. Спробував і пішло. Запропонували взяти участь, він погодився.
Каже, щоразу ставить собі якісь рекорди. От, влітку з побратимами, які теж на протезах, ходили на Говерлу. Розповідає, що це ідея Дмитра Котова. Він також військовий, також протезувався завдяки Ірині Ващук.
«Наступна вершина – Казбек. Якось друг хороший говорить: «А пішли з нами туди». Я кажу, чуваче, ти розумієш – у мене нема ніг. «Ну, колись вони в тебе будуть». От, коли будуть – тоді й підемо», – сміється Микола.
До речі, зараз у США під опікою фонду перебуває ще один прикарпатець – калушанин Олег Івахнюк. Микола з ним часто списується.
«Олег був поранений у тому місці, де я був також, – розказує Левкун. – Якраз під час засади ми були разом, але один одного не знали. Познайомилися вже на проєкті «Сила нації». Слово за слово, він каже, що з Калуша, а я з Боднарова. Розказував, що попав там і там, тоді й тоді. Кажу: «Я теж там був».
Авторка: Світлана Лелик
