Бандерівську столицю, село Космач, ви не знайдете у шкільних підручниках. Про це пише Файна сорінка.
Під Космачем було знищено понад 400 НКВедистів каральної дивізії на чолі з генерал-майором Миколою Дергачовим.
Автори відео розшукали Мирослава Симчича , легендарного командира Кривоноса , єдиного, хто лишився живий з командирів УПА. Саме він зі своєю сотнею розгромив пів тисячну радянську дивізію, втративши лише одного свого бійця та розповів усе на камеру.
Більше подробиць в документальному фільмі “Гаряча зима 1945-го. Бій під Космачем”.
Джерело: likeme.pp.ua
Довідково:
Миросла́в Васи́льович Си́мчич (псевдо: «Кривоніс»; нар. 5 січня1923, с. Вижний Березів) — український військовий та громадський діяч, сотеннийУПА, політв’язень, який був 32 роки ув’язений радянським окупаційним режимом. Кавалер орденів «Свободи» та «За заслуги», почесний громадянин Коломиї та Львова.
Найуспішнішим боєм сотенного Симчича став Рушірський бій під Космачем, в якому, за даними Центру дослідження визвольного руху, з радянського боку, окрім дивізії НКВД, брали участь 31, 33 і 87 прикордонні загони та деякі інші радянські формування. З боку УПА — місцеві курені «Гайдамаки», «Карпатський», вірогідно, «Гуцульський» і «Перемога», а також з Калущини сюди зрейдував знаменитий курінь «Скажені» Павла Вацика-Прута (який замінив пораненого курінного Різуна).
Усього — не менше 10 сотень чисельністю понад 1200 старшин і стрільців. Очевидно, на один з таких зазначених прикордонних батальйонів по дорозі на Космач, в селі Шепіт, натрапила Березівська сотня, в якій Симчич на той час командував 3-ю чотою. Разом з сотнею Ґонти ця сотня оточила і за одну добу розгромила той батальйон. У бою Мороз був тяжко поранений і передав команду саме Симчичу, який перед тим з двома чотами успішно закрив прорив ворога, і довів бій до переможного кінця.
Сили УПА вийшли з Космача та дали можливість частинам НКВС увійти до села. Згодом партизани оточили Космач. Бій тривав три доби без перерви. Вистрілявши весь запас своєї амуніції, частини НКВС подали радіограму в Станіслав до штабу дивізії, щоб їм давали підкріплення, бо вже вони не мають чим захищатись і от-от капітулюють. Радіограму перехопила українська розвідка. Із Станіслава їм відповіли, що поміч буде. Командування УПА вирішило не допустити допомоги.
Поки основні повстанські сили зводили запеклі бої в Космачі, кілька сотень стало заставами на підступах до села зустрічати останні резерви дивізії НКВСистів. Березунам прийшов наказ відійти до потоку Рушір на засідку: дорогу з Яблунова до Космача випало перекрити їм. Новий сотенний Юрко, якого командування УПА призначило замість Мороза, не знав місцевості, тому доручив керувати боєм досвідченому Кривоносові.
Місцевість була ідеальною для удару. Повстанці розташувались на схилах над дорогою у підкову, замаскувались у снігу. Ця посилена сотня мала на озброєнні 22 легких кулемети, полковий міномет, «бронебійку», понад 20 автоматів, десь 15 напівавтоматичних рушниць, решта — карабіни (кріси) й гранати.
Колона НКВС з’явилася зранку: 12 вантажівок-студебекерів (за іншими даними — понад 15), тісно напханих солдатами, і одна легкова автомашина зупинилися перед щойно розібраним повстанцями мостом. Усі були на видноті. За 2,5 години знищили майже всіх — 405 солдатів та офіцерів НКВС. Існує версія, що в цьому бою загинув командир дивізії генерал-майор Микола Дергачов. У документах він згадується як підполковник. Більшовики, начебто, щоб применшити і приховати масштаби втрат у тій операції, заднім числом понизили його у званні.
Подальша Фальсифікація подій
Жодне джерело не підтверджує даних озвучених Симчичем. Документи опубліковані на сайті ОБД “Меморіал” свідчать про те, що за час бойових дій у села Космач 256-й полк КВ НКВД втратив 12 чоловік убитими і 23 пораненими. https://obd-memorial.ru/html/info.htm?id=9840432&p=17&p=17
Поранення
За 40 хвилин після початку бою розривна куля влучила Мирославові Симчичу в ліву руку, перебивши кістку вище ліктя. Про рану він нікому не сказав, аби не понижувати бойового духу підлеглих. Симчич перетягнув собі рукав кожуха на зап’ясті, щоб кров не стікала. Наприкінці бою він знепритомнів від втрати крові.
Почалася гангрена. Лікарі категорично радили ампутувати руку. Однак повстанець відмовився від ампутації і за порадою місцевого знавця лікарських трав почав щоденні промивання рани відваром трини — дрібних залишків сіна та насіння гірських трав.
