Ця гуцульська ґражда зведена у 1925 році і у ній досі живе сім’я, предки якої її будували. Вони й далі ведуть традиційний спосіб життя. Але тепер з типового гірського обійстя ґражда перетворилась на туристичну цікавинку, яку щороку відвідують сотні людей.
Про це пише видання “Твоє місто”.
Стародавня хата знаходиться між селами Криворівня та Буківцем. Це єдина не музейна будівля, в якій ще досі живуть люди. Нині їх там 6. Троє дітей і троє дорослих. Усім є місце і роботи, здебільшого, вдосталь. Єдине, коли негода і вітер реве та лютує, підіймаючи й закручуючи сніги довкола, у такий час усі збираються вдома, щоб просто посидіти, поговорити, подумати, чи, зрештою, просто перепочити від щоденних клопотів.
Зима, – каже господар Микола – час, коли є можливість більше побути вдома. Адже нема трав, які потрібно скосити, не треба поратись біля дому. Хоча робота є завжди. Щоправда вона різна.
В той час, коли малеча, дівчатка Олеся та Люда віком 4 і 5 рочків, розповідали про свої скарби: рожеві суконочки та босоніжки з бантиком, господиня охоче поділилася історію будівництва ґражди. “Її будувало 9 майстрів. Це були ті люди, які зводять церкви. Тут усе зроблено тільки руками. Усе йде з узорами, усе з заокругленням, нічого гострого. Це не просто квадрат. Тут є різьба, така, як в церкві”.
Усі ґражди були прямокутні. Огороджені парканом, який водночас слугував і захистом. Цю ґражду побудували в 1925 році. Складається вона з двох житлових кімнат, хоромів і трьох комор, у яких зберігаються закрутки: помідори, огірки, картопля, яфини (чорниці).
Ще однією її особливістю є те, що худоба живе окремо, в інших ґраждах – здебільшого разом. Збудували її за осінь. Спочатку вирубали ліс. Висушили його, а тоді взялись за будівництво. Всі інструменти були ручної роботи. Деякі елементи побуту збереглись ще від початків, тому всі вони зберігають історію і інформацію про тих, хто ними користувався.
Наш ранок ми починаєм з того, що називається «кутатись» – це означає худобу обійти: почистити в них, дати сіна, води, якщо за вікном така погода, що на двір їх не виженеш. Спочатку всьо з ними, а потім уже їда готується. Як в обід нема кутання, коли нема маленького телятка, то в обід нема що робити. Як є худібка: телятка маленькі, ягнятка, то в обід, година друга треба знову йти до них. А ввечері так само господарство і треба йти спати. Ну а в літі знову всьо то саме: подоїти, заготовити сіно, зробити щось з молока, – розповідають господарі.
“”Наш дід був багатим. Мав слуг. То вони на нього і робили. Знаю, що вони робили тутво всьо руками. Не тільки дома, але й городи робили руками. То всьо треба було зробити, щоб вбратися: бараболю посадити, лен, буряк. Тепер уже легше нам робити. Бо там машина нам робила”, – розказує про родину господиня.
