Уродженець Івано-Франківська, а нині – 19-річний центровий “Вашингтон Стейт” Володимир Марковецький, розповів “Шо у Гравця” про свій кар’єрний шлях і оцінив подальші перспективи.
Про карантин в США…
“У мене все добре – сиджу на карантині, живу в тихому штаті. В університеті 35 000 чоловік, а в місті живе 20 000. Після карантину усі роз’їхалися і місто стало «мертвим». Дотримуватися карантинних рамок було легко, виходиш на вулицю – людей немає. В навчанні – легше, немає тренувань. Тренер по атлетиці написав для нас індивідуальну програму тренувань. У принципі, тримаю себе в ритмі”, – цитує Вестнюз.
Про свій зріст, перші кроки в баскетболі і виступі в Литві…
“Зріст у мене 216 см, в кросівках – 218 см. Коли поїхав в Литву мій зріст становив 2 метри, це було в 15 років. В дитинстві ходив на ігри батька, який виступав за” Говерлу “. Баскетболом почав займатися в 10 років в Івано-Франківську. Потім був ВЮБЛ. Я був високим, все розуміли перспективи баскетболіста. Надійшла пропозиція від “Хіміка”. Знайомий батька сказав, що є варіант спробувати себе в Литві. Мені було 13 років і ми поїхали до Литви. Нам показали умови, все сподобалося, ми їм сподобалися. “Хімік” і Литва? Вибрали Литву, тому що це Європа, є якісь перспективи з освітою, плюс це більш баскетбольна країна. Рішення з Литвою вийшло спонтанним.
Мій перший тренер – Павло Вікторович Піскарьов. Він дав мені старт. Я прийшов до нього і нічого не вмів. Без нього я б зараз, напевно, тут не грав.
У Литві кожен хлопець колись займався баскетболом. Населення країни – 3 мільйони. Це як область в Україні. У Каунасі є шкільна університетська, дитяча, аматорська ліги, є кілька дивізіонів в чемпіонаті. Баскетбол в Литві успішний, тому що розвинена система підготовки дітей. У нас є академія “Хіміка”, в Івано-Франківську розвивається, але в Литві закладений фундамент навчання дітей. У литовському чемпіонаті мало легіонерів. В НБА є пара литовців. Валанчюнас, Сабоніс-молодший, раніше Кузмінскас грав. Країна маленька, але є система підготовки дітей. Арена “Жальгіріса” заповнюється на 16 000 глядачів, неймовірна атмосфера.
В Каунас якось приїжджав Платон Хижняк. Сталася смішна історія: влітку на зборах до мене підійшов тренер і сказав пояснити йому, що і як. Сказав, що хлопець розмовляє російською мовою. Познайомилися. У нас було тренування. Виконуємо бігові вправи, він мене питає російською мовою. На четвертому колі я його питаю: “Ти звідки?”. Він сказав, що з Києва. Питаю: “Ти напевно можеш говорити українською?”. Він відповів: “Так”. Ми почали говорити українською. Тоді вже розмова пішла цікавіше і дружніше.
Їхав в Литву не по контракту. Фінансово мої батьки не потягнули б. Один агент зацікавився мною. Він вирішував фінансові питання навчання в академії Сабоніса, допомагав в побуті. Потім завів багато знайомств, знайшов українців. У перший рік до мене звернулася Каунаська газета. Хотіли дізнатися, як сюди потрапив хлопець з України. У мене взяли інтерв’ю російською мовою, зателефонували мамі та поставили їй якісь питання. Стаття була в такому світлі, що я жебрак, бабуся продала корову, щоб купити мені квиток до Литви, а сам, я живу бозна-де. Коротше, я бідний ітанещасний. Відгукнулася місцева мешканка Наташа. Коріння у неї з Росії, але живе все життя в Литві. Ми з нею познайомилися. Вона купила мені наколінники, шорти. Зробила подарунок від серця. Я їх називаю своєю литовською сім’єю. Звали на всі свята. Взимку їздив до них у баню на кожні вихідні.
У перший рік в Литві нікого не міг обіграти. Приїхав туди не через талант, а тому що був високим і перспективним, хтось мною зацікавився. Перші півроку не було ігрової практики. Була мрія «зачепитися», стати баскетболістом. Все-таки якийсь прогрес був, важко працював. Тренер хотів мене «випустити». Дограв другу половину сезону, ми стали чемпіонами в категорії 2000 р.н.. На другий рік відсіявся один з конкурентів по позиції і я заграв. Було важко поєднувати навчання і баскетбол. У мене була хороша статистика, прогресував, обігравав всіх у своїй команді. З’явився новий агент, більш перспективний. У нього були найкращі зв’язки та умови. Перейшов до нього. Агент мені знімав квартиру. У побутовому плані стало значно легше. У 15 років потрапив до дублюючого складу “Жальгіріса”. Мене покликали грати в молодіжну Євролігу. Це був хвилюючий момент. Агент забрав мене та повіз на тренування дубля “Жальгіріса”. Там були хлопці віком 20 років. Я нічого не показав на тренуваннях, але вже був якийсь прогрес. Щороку постійно прогресував. Хоча ніколи не було легко. Здатися ніколи не хотілося. Я занадто далеко зайшов, щоб просто кинути все. Багато людей доклали зусиль, щоб я грав”.
Про приїзд до молодіжної збірної України…
“Дуже хвилювався, коли був перший приїзд. Не знав, як будуть до мене ставитися. Мені дуже сподобалася збірна в плані компанії. Хлопці дуже дружні. Тільки позитивні враження від хлопців.
Про гру в молодіжній Євролізі за “Жальгіріс”…
“Якщо і був більш молодий гравець в турнірі, то він представляв іншу команду. Я народився в кінці 2000 року, 26 грудня. Там грали хлопці 1999 р.н.. І старше. В своїй команді 100% був наймолодшим. Мені подобалося грати, тренер випускав, довіряв. В одній грі набрав 100-е очко. У нас була традиція, що забив 100-е очко купує всім піцу. Я виставлявся всій команді “.
Про перспективи потрапити в НБА…
“Хотілося б вірити, що НБА не дуже далеко від мене. Литва мені дуже багато дала. Навчився правильно себе вести, триматися за правильних людей, зрозумів чого боятися чи ні. У США мені сказали, що я самий пристосований новачок в плані побуту. У мене було дві пропозиції, але я сконцентрувався на “Вашингтон Стейт”. Іноді потрібно вибирати не сильну команду, а там де на тебе розраховує тренер. У нас ведеться статистика корисності, тренер випускає тих, хто корисний. Не важливо, на якому ти курсі. Я дуже радий, що вибрав “Вашингтон Стейт” через тренера. Його система допомагає кожному ставати краще, зациклюватися чи не власних показниках, а на користь команди. Ми показали дуже сильний прогрес, в порівнянні з минулими сезонами.
Мій конкурент по позиції Джефф Поллард – старшокурсник, капітан нашої команди. Дуже хороша людина Кращого капітана і людини не бачив в житті. Дуже допоміг мені в адаптації. Конкуренція породжує прогрес. Поллард – лідер та зразок для наслідування. Пари в університеті пропускати не можна. За це штрафує тренер. Показуєш поганий результат в навчанні – не допускає до тренувань і матчів, поки не виправиш оцінки. Це необхідно. У США вважається, що не кожен після університету стане професійним спортсменом. Потрібно освіту. Некваліфіковані фахівці не затребувані, тому потрібно вчитися.
Баскетбол в Америці набагато швидший, у Європі – гра більш контактна та силова. У нас в команді наступна філософія: якшо не захищаєшся – це не гра. В останніх матчах виходив в старті, так що заслужив довіру тренера. На домашніх матчах дуже цікава атмосфера. До нас приїжджав Клей Томпсон, брав з собою Стефена Каррі. Зал заповнився на 16 000. Це була просто божевільна атмосфера. Думав, що буду сильно переживати. У мене були важливі гри в Литві та за збірну. Хвилювався, але після виходу на майданчик відразу все пропало”
Про кар’єрні цілі..
“Фінальною крапкою стане забезпечення свого життя. Коли зрозумію, що дійшов до цієї мети, тоді моя місія буде виконана. Хотілося б потрапити в НБА. Це мрія будь-якого баскетболіста. Мені по життю дуже щастить на знайомства та випадкові події. Удача все одно зіграла велику роль у моїй долі. Мені пощастило з подружкою, Катериною Майстренко. Вона з Києва і займається веслуванням. Допомогла мені оформляти візу, розповіла як проходить навчання. Дуже багато мені допомогла”.
Про важливість тренера
“У баскетболі тренер важливіший, ніж гравець. На прикладі Карла Сміта зауважив, наскільки робота тренера може вплинути на гравця, мотивувати його стати краще, розкрити потенціал. Хороший тренер з будь-якої людини може зробити хорошого гравця через природного таланту. На прикладі Сміта я зрозумів, яку роль тренер грає в команді”.
