Марія Шевчук із села Назавизів Надвірнянського району більшу частину свого життя займається пасічництвом. Свій біологічний вік жінка тримає в секреті, каже – то пусте, мовляв, залишатися молодою у всіх сенсах їй допомагають саме бджоли.
Марія змалку любила тварин – кроликів, коней, тому після школи вирішила вступити у Рогатинський радгосп-технікум, де остаточно визначилася з фахом – «бджолярство», пише Репортер.
«Ми проходили практику на пасіці, всі боялися, тікали, а мені навіть не важливо було, яка в мене маска – бігла заглядати у вулики, – пригадує жінка. – Тоді я вперше витягнула рамку без рукавиць – це неймовірне відчуття! Нам пояснювали, де трутень, де відкладені яєчка, а де бджоломатка – королева між бджілками. Я навіть випалила, що хочу бути такою ж. Так воно і сталося, бо постійно в чоловічому колективі».
У 1985 році Марія Шевчук закінчила Львівський зооветеринарного інституту, а за рік переїхала до Калуша та одразу зайняла посаду районного зоотехніка по бджільництву.
«Я відповідала за всі колгоспні пасіки, робила ревізії, але своєї не мала, хоч і дуже хотіла, – розповідає бджолярка. – Мені голови колгоспів офіційно дозволили мати по кілька своїх сімей у Сівці-Войнилівській, Бабині Зарічному й Верхні. Я їхала по роботі й заодно біля своїх вуликів ходила».
Каже, тоді через роботу не змогла поїхати на зустріч випускників. Коли вона разом з іншими пасічниками вночі вантажила пакети бджіл на Польщу, то неякісний костюм прорвався і її в обличчя вкусило близько 40 бджіл.
«Я настільки запухла, що ледь очі відкривала, – хапається за лице пані Марія. – Тоді зрозуміла, що точно переношу бджоли, бо люди від того й помирають. Я зі схожої ситуації ветлікаря рятувала, але то зовсім інша історія».
Коли колгоспи розпалися, їй довелося починати все з нуля. Її кликали викладати бджільництво до Львова, Києва, але вона відмовилась – вирішила остаточно залишитися в Калуші. Відкрила свій магазин, заснувала ГО «Калуське міжрайонне товариство бджолярів-любителів».
Нині наголошує, що у справі пасічника, як і в будь-якій іншій галузі, прогрес – перш за все. Тому вона завжди намагається їхати на всеукраїнські та міжнародні конференції бджолярів, аби привозити до Калуша інноваційні методики. Так, два роки тому їздила до Туреччини, а цьогоріч, якщо до вересня знімуть карантин, планує поїхати на конгрес до Чехії.
«Раніше після повернення я одразу збирала пасічників і проводила консультації, – розповідає жінка. – Зараз простіше, бо все в інтернеті є, а тоді доводилось вишукувати, виписувати всі періодичні видання про бджіл. Колись навіть від кліща чи гнильця препаратів не було, могла вся пасіка загинути. Я гуртувала пасічників, якщо у когось була біда – передзвонювала всім, аби дали по кілька бджолопакетів – так рятували одне одного. Я навіть збільшила норму видачі цукру з семи до десяти кілограмів, бо дістати без талону було нереально».
Дійсно, за час інтерв’ю в магазин заходили не тільки за медом, а й за порадою – чим лікувати бджіл, яку вощину краще брати.
Пані Марія дуже пишається, що у 2002 році удостоїлась звання «Почесний пасічник України», вітав її особисто Віктор Ющенко. Світлину з ним жінка скромно ховає на одній із полиць між книжками і цілою колекцією різноманітних бджілок – м’яких, керамічних, магнітів.
Зараз пасіка пані Марії налічує 60 вуликів. Вона «на колесах», аби було зручніше вивозити до медоносних полів, але сама біля них жінка вже не справляється – більшість часу проводить у магазині, бо немає продавця.
«Навчила свого двоюрідного брата біля вуликів ходити, інколи сина з сім’єю залучаю, а так я більше потрібна тут. Буває навіть, як поїду на день-два, то вже видзвонюють і кажуть, що треба консультації».
До речі, світлин з роботи у неї нема, каже, зазвичай зовсім не до того, зате демонструвати результат праці пані Марія любить.
«Моя пасіка повністю забезпечує магазин медом, інколи, звісно, міняюсь з бджолярами, але все перевірене, натуральне, – наголошує вона. – Також намагаюся їхати на всі виставки, прикрашаю намет, бо ж представляю честь району».
Улюблений мед пані Марії – з акації. Хоч готувати жінка не дуже любить, та з меду – саме задоволення – пече медівники, печиво. Крім того, ексклюзивно для свого магазину готує різні лікувальні препарати. Особливо популярною є суміш «для чоловічої сили».
«У мене клієнти навіть з Києва є. Як їдуть на Буковель відпочивати, то обов’язково заїжджають, аби я прямо при них заколотила, потім лиш дякують», – сміється пані Марія.
Замість кремів для обличчя жінка вже багато років користується спеціальним бальзамом на основі маточного молочка. Не розголошує імені професора, який винайшов формулу, каже, його можна знайти лише в кількох магазинах в Україні, зокрема і в її. А про дієвість бальзаму обличчя жінки говорить саме за себе. Пані Марія стверджує, що під час карантину не захворіла головним чином тому, що підтримувала імунітет настоями прополісу та воскової молі, а от запалення суглобів і м’язів уже багато років лікує апітерапією, до речі, теж у спеціаліста-жінки.
«Люди тільки під час таких періодів, як ця епідемія, розуміють, наскільки мед – корисна річ, а бджілки – геніальні істоти», – додає наостанок.
Знайти спеціалізовану крамницю “Бджільництво” у Калуші легко – вулиця Грушевського, 45.
Бочонок мёда от президента Ющенко на аукционе в Харькове ушёл за 1 миллион .
за такую же сумму ушёл и один из бочонков мёда — 1 млн 1 грн за мед из президентской пасеки выложил харьковский меценат Юрий Сапронов
Якщо бджіл годує цукром то користі від меду ноль.