Часом людська доля складається так незвично, що нагадує сюжет якогось сентиментального роману. В 1930-х роках місцева преса захоплено розповідала романтичну історію, головною героїнею якої виступала мешканка Станиславова Ірена Фрідман. Вона була донькою заможного підприємця, що колись володів землями поблизу від Станиславова.
Певний час дівчина навчалася у Львові, а потім виїхала до Лондона, щоб продовжити освіту. Там вона познайомилася з Біжу Неру, внуком індійського магараджі, пише Західний кур’єр.
Магараджами в Індії називали князів, фактично це був найвищий титул, доступний індійцеві. Його можна було прийняти самостійно, отримати у спадок або отримати від британського уряду.
Біжу Неру був онуком одного з найбагатших магарадж у цілій Індії. Він зустрічав Ірену на університетських заняттях, семінарах та дискусіях, спілкувався з нею в студентських колах та під час численних вечірок. Ірена була гарною дівчиною, внук магараджі теж мав приємну зовнішність, і молоді люди закохалися одне в одного.
На канікули дівчина повернулася до Станиславова, а її індійський кавалер – до Бомбея. Між цими двома містами відбувалося активне любовне листування. І
рена розповіла батькам про свій роман, але вони поставилися до нього скептично, бо вважали, що Біжу Неру хитрий молодик, який лише називає себе внуком магараджі. У вересні 1932 року Ірена отримала від свого індійського коханого телеграму, де він просив її виїхати до Відня і там з ним зустрітися, бо мусить обговорити з нею важливу справу.
Ірена поїхала до Відня і звідти повідомила родичам радісну новину – вона заручилася з онуком магараджі й після завершення навчання виїде з ним до Індії, аби взяти шлюб. Перед шлюбною церемонією дівчині довелося прийняти буддизм, бо інакше старий магараджа не дав би згоди на шлюб.
Газета «Ранкові новини» від 21 вересня 1932 року
Олена БУЧИК
…так і до цього часу індуси їбуть “роксолян” по європейських “клубах для джентельменів”.