Івано-Франківщина має чим здивувати й підкорити туристів. Високі гори, самобутні музеї, сувенірні ринки, курорти-підйомники-спуски, трохи замків, навіть грязьовий вулкан і, звісно, кухня. Але цей перелік буде неповним без водоспадів. Їх настільки багато, що вони запросто можуть стати ще одною візитівкою області.
Репортер склав перелік найдоступніших водоспадів Прикарпаття.
Дівчата досі плачуть
Укладати будь-які рейтинги – справа невдячна й суто суб’єктивна. Водоспадів на Франківщині до кольору, до вибору, тож для описання їх усіх не вистачить цілого газетного номера. Тому основним критерієм нашої вибірки стала доступність. А також розкрученість. До водоспадів, що увійшли до переліку, не треба годинами пробиратись через непролазні хащі чи дертися на круті скелі. До більшості з них можна доїхати комфортабельним автобусом чи навіть потягом.
Найбільш відвідуваним водоспадом області без сумніву є Пробій, що на річці Прут. Він розташований посередині найбільшого сувенірного ринку Яремчі, у кількох десятках метрів від знаменитого ресторану «Гуцульщина», неподалік від траси. Відвідини водоспаду є обов’язковим пунктом для численних туристичних груп, навіть транзитних.
Найбільш повноводний водоспад регіону фактично є порогами. Висота перепаду становить вісім метрів, швидкість 50-70 км / год. Внизу вода вибила котлован 20 метрів завглибшки.
Серед місцевих гуляє легенда, що на дні лежить російський танк Т-34, який втопився тут під час війни. Але, на жаль, топляться там не лише танки. Охочі зробити ефектний кадр туристи впритул підходять до кромки води, іноді падають. Когось ловлять одразу, когось – за кілометр нижче за течією. За рівнем небезпеки Пробій можна сміливо відносити до «червоної» категорії.
Назва водоспаду пов’язана з цікавою історією. У ХІХ столітті по Пруту сплавляли деревину. В одному місці були високі пороги, плоти важко проходили, часто розбивались, бокораші калічились. Аби пробити дорогу плотам, вирішили підірвати каміння. Заклали вибухівку, запалили ґніт. А далі, як в анекдоті – хотіли як краще, а вийшло як завжди. Підірване каміння остаточно перегородило лісосплавний шлях, натомість утворився мальовничий водоспад.
Та якщо ви вже приїхали до Яремчі, то обов’язково огляньте ще один водоспад – «Дівочі сльози». Він розташований у протилежному боці – там, де музей «Карпати в мініатюрі» та вольєри з оленями. Біля них треба залишити авто й кілька кілометрів прогулятися лісом. Наприкінці маршруту побачимо, як річка Жонка розділяється на два потоки і падає з півтораметрової висоти. Незважаючи на скромні розміри, водоспад дуже симпатичний, крім того, утворює водне плесо, де можна скупатися у спекотний день. Або й не дуже спекотний, якщо маєте «моржівську» підготовку.
Чому «Дівочі сльози»? За легендою, дівчата:
• яких покинув коханий,
• в яких загинув коханий,
• яким не давали вийти за коханого заміж,
приходили сюди і плакали, плакали, плакали…
Женець і каскади Маняви
Далі за Яремче є найдовше село України – Микуличин. Якщо одразу за ним, перед Татаровом, звернути з траси праворуч, то за сім кілометрів побачимо справжнє чудо природи. Водоспад утворює потік Женець, звідси й назва – Женецький Гук.
Тут теж є сумна легенда про гуцулку Ксеню, яка довго крутила носом, відбиваючись від хлопців, що до неї сватались. У підсумку догралася – охочі втомились. Коли ж Ксеня зрозуміла, що бути їй старою дівою, то забралась у найбільш глухий куточок гір і так активно ридала, що наплакала цілий водоспад.
Насправді особиста трагедія вередливої гуцулки до його появи не має жодного стосунку. У 1969 році над Карпатами пролилися сильні дощі, що викликали повінь аж у Франківську. Потічок Женець розлився, змінив русло, утворивши чудовий водоспад. У путівниках можна зустріти різні відмітки його висоти – від 11 до 15 метрів. Виглядає, що перша цифра ближча до істини.
Напевно, красота Женецького Гуку причарувала й тодішнього українського президента Віктора Ющенка, який поруч збудував собі дачу. Щоправда, асфальтовану дорогу від траси він проклав лишень до свого маєтку, надавши туристам можливість пішки мандрувати ще 3,5 км до водоспаду і стільки ж назад. До речі, після цьогорічної повені дорогу розмило зовсім. Сподіваємось, скоро відремонтують.
Манявський водоспад є висотним рекордсменом Прикарпаття, якщо не враховувати багатокаскадні потоки. Його основний струмінь заввишки з шестиповерхівку – 18 метрів. Але це ще не все! Якщо піднятися вище, то можна побачити ще один кількаметровий каскад. У його підніжжя невеличке озерце, яке так і кличе зануритись туди. Поруч – кам’яна тераса, з якої відкривається пишний вид на масу води, що стрімко падає вниз.
За кілька метрів є альтанки, де можна чимось перекусити або щось закусити. Більшість туристів знайомство з водоспадом на цьому завершують, тому що не знають про існування третього каскаду. Аби його відшукати, треба піднятись на сотню метрів вище по течії. Він поступається першому, але удвічі більше середнього.
Народні перекази стверджують, що купання у водоспаді наділяє хлопців надзвичайною чоловічою силою, а старим просто відновлює дітородну функцію. Втім, варто пам’ятати, що вода падає вниз під величезним тиском, тому чоловіча сила під питанням, а ось синці після купання можуть з’явитися.
Зазвичай відвідини водоспаду поєднують із екскурсією до Манявського монастиря. До скиту доїхати без проблем, а ось 11 кілометрів до водоспаду є для автівок серйозним випробуванням. Тому радимо скористатись послугами місцевих перевізників, які чекають гостей із УАЗами, ГАЗами, ЗИЛами та іншими «шедеврами» радянського автопрому, що не потребують асфальтового покриття.
Гук чути здалеку
Ще за совітів туристів регулярно возили дивитись на так звані «Сріблясті водоспади». Доїхати до них можна навіть 50-місним автобусом. З траси Коломия-Косів треба звернути на село Шешори та після кількох кілометрів цілком доброї дороги зупинитись біля ресторану «Аркан», що входить до переліку ТОП-40 незвичайних споруд України. Переходимо міст через річку Пістиньку та крокуємо праворуч. За кількадесят метрів почуємо шум води, а потім нам відкриється вид на водоспад Малий Гук.
Він невеликий, скоріше це кількаметровий поріг, однак надзвичайно мальовничий. Багато прикарпатських груп доби совка та дев’яностих знімали тут свої музичні кліпи, а композитора Ярослава Барнича ці швидкі потоки надихнули на створення пісні «Гуцулка Ксеня».
Взимку водоспад майже повністю промерзає, перетворюючись на крижану казку. Літом тут теж непогано – на великих пласких каменях люди влаштовують пляж, а струмені Гуку з успіхом відіграють роль природного джакузі.
За півкілометра нижче за течією є ще один водоспад – Великий Гук. Колись тут була база відпочинку, яка давно занепала, а територію забудували котеджами місцеві князьки. Якщо не знати, де саме розташований отой Гук, то можна запросто загубитись серед особняків. Водоспад потужний, стрімкий, має два каскади з загальним перепадом висоти понад п’ять метрів. Між каскадами видається високий кам’яний уступ, звідки можна зробити красиві фото. Зрозуміло, варто дотримуватись техніки безпеки і не підходити близько до урвища, адже жодна світлина не варта незапланованого купання у холодній воді. Внизу водоспад буквально реве, через що й отримав свою назву – від дієслова «гукати».
А ще у тому ж таки Косівському районі є водоспад, про який не прочитаєш у жодних путівниках. Якби не гастрономічні тури, про нього ніхто б і не знав. У селі Яворів, що славиться традиціями ліжникарства, є форельне господарство. Туристи особисто ловлять рибу, а поки її готують, власник пропонує прогулятись до водоспаду. Фактично, це приватний водограй, адже підхід до нього лише через форельне господарство. Утворює його притік річки Рибниця, заввишки він метрів шість, має кілька каскадів. Потужним його ніяк не назвеш, втім, досить симпатичний. Місцеві з гордістю іменують водоспад Яворівською Ніагарою.
Об’єкти з перспективою
Останнім часом все більш популярним стає Бухтівецький водоспад. Це біля села Пасічна, що за Надвірною. Зараз туди почали прокладати дорогу, тож незабаром потік туристів рушить освоювати і цей цікавий маршрут. У Пасічній повертаємо на присілок Букове. Дорога там ґрунтова, але у порівнянні з Манявською видається справжнім автобаном.
Біля водоспаду працівники лісництва облаштували зону відпочинку, де можна непогано посидіти у дружній компанії. Поруч є обгороджена поручнями стежка, яка веде в долину. Спускаємось та спочатку чуємо, а потім бачимо, ціль нашої подорожі. Водоспад отримав назву від однойменної річки Бухтівець, що є притокою Бистриці-Надвірнянської.
Чимось водоспад нагадує Манявський, але менший за розміром. З ущелини між двома скелями стрімко падає вниз потужний струмінь води. Якщо вірити інформаційному стенду, його висота – вісім метрів. Своєрідним розпізнавальним знаком є стовбур смереки, що стирчить у потоці. Після дощів вода падає суцільною стіною, а в посуху чітко ділиться на два струмені.
У 1991 році режисер Вадим Іллєнко знімав тут сцену до фільму «Останній бункер», що розповідає про фінальний період боротьби УПА. Можливо, вирішальним фактором вибору місця зйомок стала відсутність туристів, адже тоді про існування водоспаду, крім місцевих, знало небагато люду.
В якості бонусу до Бухтівецького додається ще один водоспад – Крапельковий. Він зовсім поруч, одразу за річкою. Густа зелень навколо навіює асоціацію з джунглями. Водоспад має 12 метрів, але струмінь не такий потужний, як у сусіда, більше нагадує душ. До речі, деякі туристи його саме так і використовують.
Ще один водоспад став відомий завдяки… Карпатському трамваю. Потяг, що курсує вузькоколійкою від Вигоди до Нового Мізуня, давно перетворився на популярну туристичну атракцію. За селом усі пасажири виходять на кінцеву зупинку в урочище Кривуля, а трамвайчик їде розвертатися. Як раз напроти місця висадки річка Мізунка має три каскади загальною висотою понад три метри. У туристів є пів години, аби зробити фотосесію, а якщо дозволяє погода, то й скупатися.
Фото Андрія Пришляка
Наостанок ми приберегли найвищий водоспад Карпат, як по своїй висоті, так і за відміткою над рівнем моря. Кожен турист, що себе поважає, мусить хоча б раз піднятися на Говерлу. Якщо почати спускатись з вершини синім маршрутом, пройти трохи вперед, а далі йти паралельно, то можна побачити Прутецькі водоспади, які ще називають Говерлянськими. Чому у множині? Тому що водоспад налічує цілих шість каскадів загальною протяжністю 80 метрів.
Живить його річка Прут, яка бере початок у карі – ущелині, яку залишив по собі льодовик. Водоспад надзвичайно гарний, тільки сфотографувати його важкувато – через солідні розміри повністю у кадр не влазить.
Фото Андрія Пришляка
Давня гуцульська легенда каже, що злий чарівник перетворив на гору гарну дівчину Говерлу. Її наречений, хлопець Прут, не зміг перемогти магію чаклуна, у відчаї спустився до підніжжя і так там заливався сльозами, що дав початок однойменній річці. До речі, це єдиний випадок у гуцульській міфології, коли чоловік плаче. Зазвичай вони просто трохи засмучуються.
