У селі Криворівня Верховинського району, що на Прикарпатті, розташована колиба-музей, в якій Параджанов знімав фільм “Тіні забутих предків”. Доглядає за нею подружжя Василя та Василини Зеленчуків, яких ще називають хранителями гуцульських традицій.
Якщо у житті щось пішло криво, то в цьому селі воно вирівняється, – жартував письменник Іван Драч. І мав на увазі карпатське село Криворівню.
А ще – це місце-магніт: тут завжди відпочивали найвідоміші письменники, історики, драматурги. Навіть Параджанов свого часу з вірменина став справжнім гуцулом. Ходив у сорочках з дрібного полотна і любив місцеві страви.
До подружжя Зеленчуків з Криворівні у гості приїздять звідусіль, аби побачити справжніх гуцулів.
“До нас хочуть їхати, послухати, подивитися, що воно дійсно так є!”, – каже Василь.
Перше, що впадає в очі – колорит. Він – в архітектурі, в говірці і в одязі. Крисаня, сардак, постоли – все ручної роботи, бо ж кожна ґаздиня дбала для родини.
Гуцули завжди ходили в кептариках. Лише святкові були вигаптувані, а буденний одяг – більш простий. Колись гуцули не знали ні спідниці, ні сукні. Це була сорочка, запаска, фартух.
Так було не завжди – за радянської влади з одягу та звичаїв гуцулів кепкували. Василина каже:
“Був ще такий анекдот складений: “Куме, куме, продамо кожухи, купимо си костюми!”.
“Але…гуцули, то твердюхи”, – каже Василина.
Василь Зеленчук розповідає, що батько також у традиційному гуцульському одязі ходив увесь час. До речі, сам майстрував постоли.
Його дружина додає:
“Тут жила прабабуся мого чоловіка Василя – Параска Харук. Вона мала 103 роки, 13 дітей, не знала ні доктора, ні пігулки, зате добре знала свої звичаї і обряди. Нею захоплювався Франко. Не йняв віри, як неграмотна жінка могла так багато знати”.
Пан Василь згадує і своїх предків. Частенько до його прадіда на мед заходив Франко. І Коцюбинський теж гостював тут.
Все, що пов’язано з історією, Зеленчуки хочуть зберегти. Василь за професією вчитель математики, але в серці – історик. Він вирішив під старість написати книжку про історію села.
“Шкодую, що в діда всього не випитав. Але, якщо хтось знайдеться ще, є на що опертися”, – показує книгу Василь Зеленчук.
Трембіта й роги досі сповіщають про радість чи сум гуцулів. А на свято – гамірно, збирається уся родина. За столом почуєш і столітню колядку, і коломийки як “Пан Біг світ сотворив”. Тут “Тіні предків” оживають.
