У концертній діяльності будь-якої установи домовленість про організацію заходу із артистом випереджає запланований захід як мінімум на пів року. Але коли втручається карантин і перекреслює усі плани, то й про домовленості можна забути. У цьому переконує директор Івано-Франківської обласної філармонії іменні Іри Маланюк Василь Тимків.
Саме таким виявився для цього закладу культури минулий концертний сезон. Ледь почавшись, розпланований фестиваль «Прикарпатська весна» достроково закінчився після першого ж концерту. Тепер тут готуються до нового сезону, котрий планують розпочати 16 вересня. Сьогодні Василь Тимків пропонує заглянути за куліси філармонії та побачити її життя в час карантину зсередини, пише Західний кур’єр.
– Минув 80-й концертний сезон. Філармонія заявляла доволі амбітні плани на весь концертний період, котрий мав розтягнутися аж до цього літа. Але карантин перекреслив усі ваші плани і фактично пів сезону просто пропало. Як це позначилося на житті вашого закладу?
– Дійсно так. І ця ситуація із карантином буде впливати і на наступні пів сезону однозначно. Останній повноцінний концерт із обмеженням до 200 осіб у нас відбувся в рамках «Прикарпатської весни» 15 березня. Це буквально за два дні до карантину. У нас був диригент із Німеччини, концертна програма була привчена 250-річчю Бетовена. Тоді на концерті було 110 глядачів. Після цього – жодного концерту із глядачем у нас не було.
17 березня ми зачинилися на карантин повністю. Робота філармонії – це робота із глядачем, а це означає масовий захід. Артисти під час карантину працювали на вимушеному простої в режимі онлайн. Ми писали плани, готувалися, бо думали, що раптом таки вдасться завершити сезон. Тому частину концертів із нашого фестивалю «Прикарпатська весна» ми відмінили, а частину перенесли.
– І зараз ви вже напрацьовуєте нову програму, з котрою готові вийти до глядача буквально з середини вересня.
– Незважаючи ні на що, ми плануємо відкриття сезону на 16 вересня. Це не випадкова дата. Адже наш камерний оркестр «Harmonia Nobile» відзначає 35 років з часу створення. Тоді, у 1985 році, у багатьох філармоніях почали формуватися камерні оркестри. Зараз колективом керує народна артистка України Наталія Мандрика. Поставив їх на ноги і на крило вічної пам’яті Олег Ґерета. 3 червня ми відзначали 80 років від дня його народження.
Бачите, скільки вісімдесяток припадає на один рік. Маємо ще й 80 років Обласній філармонії імені Іри Маланюк. На 24 вересня плануємо цікавий концерт симфонічного оркестру. В нас планувалася французька весна із майстер-класами зірки світового рівня. Це було заплановано на квітень. Але цього не вийшло. Тепер запрошуємо саксофоніста Артема Голоднюка із Києва. Крім виступу на сцені, він ще й проведе низку майстер-класів для студентів музучилища та університету.
– Пригадую, що декілька років тому філармонійні концерти вийшли за межі вашого закладу, а колективи мандрувати районами області.
– Починаючи з 2018 року, ми пробували розширювати географію «Прикарпатської весни». Ми давали концерти не тільки в самій філармонії. «Прикарпатська весна» була представлена в Ужгороді, Житомирі. Цього року ми вже маємо амбітні плани. Наш колектив «Бревіс» із програмою «Мандри Карпатами» мав виступати у Хмельницькому, Вінниці, Кропивницькому і Черкасах. Оскільки нам не вдалося це зробити у травні, то плануємо такий тур провести на початку жовтня, зразу після відкриття сезону. Але це вже не зовсім буде «Прикарпатська весна», а швидше «Прикарпатська осінь» (сміється. – Авт.).
– Знаю, що маєте у творчому рукаві декілька цікавинок для нового сезону. Поділіться планами.
– Ми зробили унікальну програму до 80-річчя філармонії – концерт камерного оркестру «Harmonia Nobile» спільно із «Гуцулією». Це «Коронаційна меса» Моцарта.
– Моцарт і «Гуцулія»?
– А от у цьому і суть. Там прекрасний хор. Цим ми практично знову об’єднали два колективи. Погодьтеся, ніде немає такого, щоби народний колектив вийшов із філармонії і став національним.
– А як у вас складається співпраця із «Гуцулією» тепер?
– Прекрасно. По-перше, ми в одному будинку. По-друге, нам вдалося створити дуже цікавий спільний проєкт. Думаю, якщо все буде добре, то 23 серпня до Дня Прапора і Дня Незалежності у Галичі плануємо показати цю «Коронаційну месу». Це потужний твір. То була давня мрія Ярослави Собко. Ми спочатку з осторогою ставилися до такої ідеї, сумнівалися, чи зможе колектив витягнути класичний твір.
– Але не тільки цим ви будете дивувати шанувальників класики. Тепер у філармонії буде своя вистава. Що це за твір?
– Так. Виникла ідея поставити музично-драматичну річ на основі того, що з 2017 року ми носимо ім’я Іри Маланюк. Ми достойно відзначили 100-річчя від дня її народження. Івано-Франківськ має небагато людей такої величини. Авторитет у Іри Маланюк дуже сильний, її пам’ятає світ. Вона завжди гордилася тим, що вона «українка з Галичини». Вона народна артистка двох країн – Австрії та Німеччини. У нас тільки Кобзон колись міг таке мати.
30 червня вже відбувся закритий перегляд моновистави «Іра» про Іру Маланюк, яку написала Ольга Анненко. Славетна оперна співачка Іра Маланюк знову постала перед нами і розказала свою історію життя – неймовірно тяжкого, проте не менш неймовірно захоплюючого. Її зіграла наша чарівна ведуча Ольга Кожушок
Використовуючи ту ситуацію, котру маємо зараз, ми зробили відеозапис і хочемо послати матеріал на ужгородський фестиваль. Це моновистава з елементами музики. На майбутнє її можна буде зробити як мюзикл, а також її можна і треба буде ще зробити німецькою мовою. Ми це плануємо.
– Ви дуже впевнено називаєте дати концертів на вересень-жовтень, але маємо такі реалії, що невідомо, доки може затягнутися карантин.
– Біда в тому, що нам треба продавати квитки. Нам треба збирати людей. А це можна робити на певні дати. Звичайно, ми ще не почали продаж квитків. Але нам важливо, щоби люди десь зачепилися оком і знали, що такі концерти плануються. Бо ми заростаємо мохом без глядача.
– Культура стала непотрібною в часи карантину. У вас немає амбіцій зараз, посеред літа, що театри і філармонії не можуть вийти із карантину і проводити заходи із дотриманням санітарних норм? Адже усі сподівалися, що двері закладів культури відчиняться у травні-червні. Принаймні до цього готувалися.
– Травень-червень – то був золотий період для нас щороку. Ми розуміли, що до квітня ще могли щось зробити. Мабуть, багато хто не розуміє тих подій, які відбуваються. Але ми законослухняні і розуміємо, що карантину не може бути трішки. Це так само, як не можна бути трішки вагітною.
– Але карантин може затягнутися і на тривалий період.
– Виглядає так, що може бути ще щось гірше. Ми як могли, так і піарились. Під час карантину зробили гарний запис концерту нашого соліста на фортепіано Олександра Коваленка. Вистава «Іра» також є вже нашим доробком, котрий чекає свого виходу на сцену. Але музика через маску не може виходити. Я розумію, що маску одягають на рот, але вона закриває вуха. Але зараз ми надіємося, що вдасться подолати коронавірус.
– Пригадуєте, як на початку карантину світові заклади культури почали відкривати двері для відвідувачів онлайн? Ви не планували в такому режимі виходити до людей?
– Це спроба перейти у той формат, коли все буде телебачення. А далі що? Насправді ситуація із коронавірусом показала нам багато цікавих речей. Ми раптом погодилися, щоби за нами стежили. Зараз масово і добровільно відпрацьовуються дуже серйозні технології стеження. Таке раніше можна було тільки у фільмах побачити. Якщо буде закрита музика, то є загроза того, що ми замість потрапити у цифровий рай, потрапимо у цифровий концтабір.
– Погодьтеся, що у філармонію відвідувача не так просто затягнути, навіть у період, коли немає карантину і різних заборон. Як достукатися класичною музикою до молоді?
– Іншого способу, як через садочок і школу, немає. Ми багато останнім часом працювали над цим. Взагалі ми поставили собі за мету перетворити філармонію у сімейний заклад. Бо це чи не єдиний вид мистецтва, який дає можливість усім категоріям сприймати музику. Для цього у нас є точкою дотику унікальний в Україні колектив – Балетна школа-студія як структурний підрозділ Обласної філармонії. Одна вихованка займається у Києві і включена в трупу Національної опери. А друга дівчинка вступила у Балетну школу при Віденській опері.
– Першими із карантину мали виходити бібліотеки та музеї. Як ви ставилися до того, коли в інтернеті поширилися меми про філармонію у зневажливому тоні, мовляв, відкрийте ще філармонії, бо ми без них ніяк?
– Якщо ви бачили, то ми на сторінці філармонії Іру Маланюк вдягнули у маску. Дійсно, нас згадували у зневажливому тоні. Уся справа в тому, що продукт філармонії – це концерт для глядача, це не запис концерту. Питання у тому, що якщо глядач себе цінує, то він такі меми буде пропускати. У філармонії є дві головні особи – артист і глядач. Якщо артист себе цінує, то він ніколи не вийде непідготовленим до глядача.
А якщо глядач себе цінує, то відразу відреагує, коли побачить підготовленість чи непідготовленість артиста. Ми маємо дуже добрих прихильників симфонічної, народної і камерної музики. Незважаючи на те, що наше місто відносно невелике, ми маємо свого глядача. Як-то кажуть, ми його останніми роками довоювали. Наш симфонічний оркестр збирав аншлаги. «Бревіс» має чудову програму українського танго.
Сучасна симфонічна музика гармонізує людське життя. І якщо нам говорять про неякісних дітей, то скажу, що для того, аби народжувалися якісні діти, треба слухати класичну музику. Тут навіть немає значення, скільки у вас грошей. Бо у філармонії класичну музику можна послухати, грубо кажучи, за пачку масла. Повірте, що від одної пачки масла раз на місяць може відмовитися будь-яка сім’я.
– А чи можна за цю суму почути і побачити на сцені Івано-Франківської філармонії людей зі світовими іменами?
– Це вже трохи більші витрати. Може скластися така ситуація, що мені скажуть, що зал можна заповнювати тільки на 30 відсотків. Зрозумійте, що я буду змушений хоча би на 30 відсотків підняти ціну квитка. Бо усі розрахунки йдуть на наповненість залу на 250 людей. А згідно із нормативами карантину ми зможемо помістити у залі 100 глядачів.
Будемо сподіватися, що обласна рада, розуміючи ситуацію, не залишить нас, бо нам уже треба переглядати фінансові плани. За минулий рік ми заробили 1 мільйон 870 тисяч і на цю суму нас рада не дофінансувала. При цьому понад мільйон ми заробили лише на концертній діяльності. Вся культура, як і спорт, зараз не має державної підтримки і дотації. Все повністю лежить на місцевій громаді.
