-РЕКЛАМА-

РЕКЛАМА

Актуально зараз

-Реклама-spot_img

Про діда Иванчика, який у Верховині понад 60 років воду продає

-Реклама-spot_img
spot_img
84-річного Івана Пітеляка у Верховині знає кожен. Чоловік понад 60 років продає газовану воду з сиропом у старенькому біло-блакитному кіоску в центрі селища. Свій бізнес започаткував, коли йому було 20 років, і досі торгує.

Для місцевих, то вже якась традиція – «попити води в Иванчика». Пробував і Репортер.

Три покоління

У вікні кіоска з написом «Вода» сидить усміхнений Іван Пітеляк. Підпирає голову рукою, мружиться від сонця й посміхається всім, хто з ним вітається. Чоловік вбраний у білу сорочку, штани на кант. Зверху має ще робочий білий жакет з вишивкою на рукавах і на комірі. На бороді маска.

«Слава Ісусу Христу! Ивасику, води, – до кіоска підходить невисокий міцний чоловік з дорослим сином. – Але мені наполовину того сиропу, бо то дуже солодке. Синові давайте солодкий».

Про діда Иванчика, який у Верховині понад 60 років воду продає

Пан Іван дістає якийсь рух. Бере одноразовий стаканчик, наливає туди газованої води, а далі підносить до іншого краника і додає золотистого сиропу. Віддає чоловікам. Ті залпом випивають, зминають «посуд», вкидають у смітник під будкою та йдуть.

- РЕКЛАМА-

Людей нема, то чоловік знову спер голову на руку. Розказує, що торгує у цьому кіоску вже понад 60 років.

«У жовтні буду відзначати свої 85, – говорить дідусь. – Мої однокласники минулого року послідні повмирали. Я вже спілкуюся з молодьожжю. Ті діти, що колись з інтернату бігали по воду, то нині вже їхні онуки прибігають. Я тут, можна сказати, вже три покоління».

Ще розказує за туристів, які приїздять на відпочинок, і теж заходять за водою. Так колись їхні батьки приїжджали та смакували газовану воду з сиропом від Пітеляка.

«А поляки як тішаться, як видіт ту мою воду, той кран, – сміється пан Іван. – То навіть у газету польську писали».

Цей кіоск – то, направду, якась машина часу. Старий кран, давній пристрій для миття. Але воду продає лише з одноразових.

Жодної хімії

А торгувати водою пан Іван почав, як прийшов з армії – у 1956 році. З того часу щодня влітку частує верховинців прохолодною газованою водою. Потім той кіоск приватизував.

Про діда Иванчика, який у Верховині понад 60 років воду продає

«Я тут кожного дня – з ранку й до п’ятої вечора, – говорить дідусь. – Хіба, як дощ, то вдома сиджу, бо людей буде мало. Цей рік дуже холодний. У нас люди куфайки поскидали 1 липня. Рано тут доста холодно по 5-7 градусів тепла було. То я десь три місяці не торгував».

Кривдується, що два роки його точка була у самісінькому центрі – біля пошти, а потім кіоск «переселили». Ніби теж при центрі, але людей менше.

«Тут автобус стає, то люди виходять і повертають по воду, – каже чоловік. – А є, що спеціально приїздять з пляшками, аби набрати додому на сіно чи просто собі пити. Це все натуральне, не то що та хімія магазинна».

Про діда Иванчика, який у Верховині понад 60 років воду продає

«Дядя Ваня сам сиропи варить. Додає яблучного соку. Тут у нього натурпродукт, того всі люблять цю воду», – до кіоска заходить його родичка Оксана Сорохан. Жінка йде з базару і ще має якісь справи, тому прийшла, аби лишити у нього свої торби із закупами.

«Рецепт простий, – говорить дідусь не відриваючись від роботи, бо знову прийшли по воду. – Цукор, вода, сік, лимонна кислота й есенція – таке, що в торти дається. То треба варити до певної консистенції».

Воду дідусь привозить з джерела. Під кіоском має возик блакитного кольору. Вміщує два великі бідони. Говорить, колись сто літрів продавав за день, а тепер за два-три дні.

«При вас кілько було? Зо штири-п’ять чоловік? А раніше я б з вами не мав часу й словом перекинутися, – говорить дідусь. – Вже би там черга була і кричєв хтось ззаду: «Йване, ківайси». Та й зараз у мене рух уже не такий. Чого люблять воду? Бо я чесно роблю. Не халтурю. Ми з-за води жиємо. Якби не вода – повмирали би. А ще солоденький сироп і тримає».

Сядеш, то і втрухнеш

«Дяді Вані 3 жовтня буде 85 років! – говорить Оксана Сорохан, яка повернулася забирати свої пакунки. – Він до 82 років платив податок як підприємець. А два роки тому наша влада звільнила його від податку й дозволила торгувати так, мовляв, він уже старенький і для району воду добру робить».

Підходить маленька дівчинка з пляшкою від «Живчика». Протягує чоловіку 15 гривень. Пан Іван вертає дитині 10. Бере кухоль від пива, змиває його, набирає туди пів кухля газованої води, далі відкручує краник з сиропом і трішки наливає солодкого. Потім знову до того доливає газованої води. Бере лійку й переливає дитині у пляшку.

За роботою розповідає, що контролює температуру, аби вода не була зимна, аби у дітей горло не заболіло.

«Слава Йсу. Дайте два стаканчики. Одне солодке, а одне так собі. Мені фист солодке, а жінці не дуже», – замовляє молодий чоловік і кладе на прилавок десятку. Жінка збоку шепоче, аби ще п’ять гривень доклав. П’ють воду і йдуть.

Про діда Иванчика, який у Верховині понад 60 років воду продає

«Ті, що тут в інтернат діти ходили, то я з них грошей не брав. Де вони візьмуть? – посміхається дідусь. – Але диви, які гонорові повиростали».

«Я у дяді Вані постійний клієнт. Такої води ніде не найдете, – каже круглий рудий чоловік й простягує п’ять гривень на прилавок. – Ми ще зі школи бігали колис. Знаєте, як він у мене в телефоні записаний? «Дядя Ваня газвода».

Чоловіки собі щось сміються, говорять про погоду, про сіно, хто зараз встигне похапати, то матиме щастя, бо далі знову дощі передають.

За словами дідуся, він за сезон вторговує зо п’ять-шість тисяч гривень. Каже, біля пошти в день продавав по 300-400 стаканів води, а нині вулиця гола.

«То ще може через то, що всі на сіні, бо погода добра, – говорить чоловік. – Я нині буду швидше закривати, бо теж маю помочи родичам. Нема коли сидіти. Сядеш, то і втрухнеш».

За вікном кіоска сигналить червона «Лада». Родичі приїхали забрати Пітеляка на сіно. Дідусь швидко закриває вікно кіоска спеціальними гачками, прибирає на столику. Вішає свій вишиваний жакет біля балонів, закриває двері на колодку й біжить (!) до машини.

До кіоску підходять ще двоє чоловіків. Без слів розвертаються і йдуть геть. Певно, прийдуть завтра, бо то традиція.

Авторка: Cвітлана Лелик

НОВИНИ НА ЦЮ ТЕМУ

Ігор Василик
Ігор Василик
Журналіст, фрілансер. Закінчив факультет журналістики ЛНУ в 2008 році журналістка, власкор регіональних та центральних ЗМІ. Закінчила Києво-Могилянську академію у 2019 році.
-Реклама-

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

Квартири Івано-Франківськ

РЕКЛАМА

купити iphone 15 Pro у Львові, ціни в Україні