Під час фестивалю «Карпатський простір» значна увага мешканців і гостей Івано-Франківська була прикута до проектів ініціативи «Франківськ який треба берегти». Адже керівник ініціативи Марія Козакевич провела чимало заходів, аби привернути увагу до архітектурної спадщини міста. Про проекти фестивалю, про відродження цікавості людей до міста, в якому вони проживають, Марія Козакевич розповідає читачам Правда.іф.
– Маріє, днями закінчився Міжнародний мистецький фестиваль «Карпатський простір». Чи можеш ти підвести деякі підсумки фестивалю? Що цікавого відбувалося для ініціативи «Франківськ який треба берегти»?
– На фестивалі «Карпатський простір» було представлено декілька напрямків. Ми, як люди, які займаються збереженням архітектурної спадщини, не могли не запропонувати саме архітектурну тематику. І отримали хорошу можливість привернути увагу до пам’яток архітектури, до їхньої краси та, на жаль, їхньої занедбаності.
Було розроблено декілька напрямків роботи. Відбулося дві фотовиставки в Палаці Потоцьких: «Архітектура, музика, балет» – дуже красивий естетичний проект фотографа Йордани Дранчук, яка сфотографувала балерин і музикантів на фоні старовинних будівель, в під’їздах, на балконах.
Друга фотовиставка «Внутрішній світ Івано-Франківська» – нам хотілося познайомити франківців і гостей міста з душею міста, відкрити те, що знаходиться за стінами, за фасадами – під’їзди, внутрішні дворики, горища, дахи, цікаві архітектурні елементи. Було багато фотографій красивих гвинтових сходів, світлових ліхтарів, кольорової метласької плитки, красивих дверей, вікон, затишних двориків.
Багато фотографій людей змушували задуматися над нашим відношенням до архітектури: чимало занедбаних, недоглянутих, брудних під’їздів, дворів, вся ця павутина на ліпнині, немита плитка, віддерті шматки мармуру, обмальовані двері, де відсутнє скло і вони забиті фанерою чи навіть звичайним картоном.
Хотілося, аби люди починали думати, впізнавати, відкривати щось нове.
Також ми зробили інтерактивний кросворд, діти і дорослі могли перевірити свої знання про вулиці та площі Івано-Франківська.
На фотовиставках ми роздавали листівки. Проводили екскурсії і для містян, і для гостей фестивалю. Було багато позитивних відгуків.
– Ти розпочинала ініціативу «Франківськ який треба берегти» із реставрації старих дверей?
– Якщо згадати дворічну історію, то розпочинали ми із флешмобу – фотографували відомих людей на фоні дверей.
– Так, спочатку ви звертали увагу на старовинні двері, які нищаться і потребують реконструкції. Зараз ти цікавишся фасадами, ліпниною, під’їздами…
– Починали ми з дверей, бо мене дуже вразила одна сумна статистика: Богдан Губаль, спільно з дружиною Надією, видали книжку «Двері і брами Станиславова», де підрахували, що за останні 8 років у Івано-Франківську зникло близько 15% старовинних дверей. На жаль, така сумна статистика в більшості міст України.
Тому ми почали саме з дверей, для нас це не просто фізичний вхід у будинок, це своєрідний портал у минуле, у історію. Але побачили, що проблем дуже багато – і заміна вікон, і ліпнина, яка обсипається, і балкони, які падають. Не можна просто зробити двері і закрити очі на все інше.
Пам’ятки архітектури – дійсно є обличчям нашого міста, чимось унікальним, що ми можемо втратити, те, чого нема більше ніде. І це справа честі: той спадок, який ми отримали від наших предків, передати в належному стані нашим нащадкам.
– Як тобі самій вдається знаходити усі ці дворики, під’їзди, будинки? Традиційно люди пробігають повз і не зупиняються, не задумуються, що за тими ж дверима знаходиться. Зрештою, не в кожні двері можна просто так зайти.
– Це проста людська цікавість, допитливість. Коли я почала особисто для себе відкривати Івано-Франківськ, мені було важливо усіма цими фотографіями і враженнями поділитися з іншими. Одна справа, коли тільки ти про це знаєш і цим тішишся, інша – коли усіх навколишніх по-доброму заражаєш любов’ю до міста. Саме тому була створена група в Фейсбуці, яка уже налічує близько 5 тисяч людей. І ми усі разом мандруємо містом, придумали навіть хештег #Досліджуємо місто разом. А потім входиш в азарт, тобі цікаво зазирнути в кожен будинок, бувають різні курйози, люди дивуються, мовляв, що тут може бути гарного… Стоїть мешканець на розкішній метлаській плитці, над ним унікальна ліпнина, різьблені двері, а людина дивується, що в цьому особливого. Люди таких речей не розуміють, тому потрібно постійно проводити просвітницьку роботу.
Нам доводиться працювати не лише фізично з порятунком певних елементів, а й з головами і серцями людей. Тому навіть придумали такий салоган: ми не лише реставруємо двері, а намагаємося реставрувати ще й історичну пам’ять. Хочемо пробудити свідомість містян, відчуття власного коріння, аби з’явився запит на вивчення історії свого міста і активізувалась відповідальність за місто.
Якщо кожен з нас буде доглядати свій під’їзд, свій будинок, нам усім буде приємніше знаходитися в цьому місті, буде комфортніше, красивіше. Тому ми усі спільно маємо про це дбати. Це має бути завданням кожного містянина.
Розмовляла Любов Загоровська
Молодець!!! Побільше би таких людей в нашому місті!!!!