Стало відоме ім’я загиблого на Донбасі бійця з Прикарпаття

У неділю, 6 вересня на Донбасі загинув житель села Вільхівці Городенківського району Івано-Франківської області Тарас Кубійович.

Коли почалася війна Тарас пішов захищати Україну у перші ж місяці. Воював, отримав поранення, знову повернувся до бойових побратимів. У загиблого героя залишилась дружина, донечка, мама, брат і сестра. 

За даними пресцентру ООС, Кубійович загинув унаслідок прицільного ворожого вогню зі стрілецької зброї по українських захисниках неподалік від Причепилівки на Луганщині.

Прикарпатець – 1970 року народження, служив у 14 окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого.

“6 вересня внаслідок цинічного і підлого зриву перемир’я збройними формуваннями Російської Федерації ворожа куля обірвала життя нашого побратима молодшого сержанта Кубійовича Тараса Степановича… Війна, попри думку багатьох, триває… Безжальна, брудна, безчесна… Брате, допомагай нам із небес… Допоможи знищити російську гниль, що отруїла українську землю, що ніколи не мала і не має честі, помститися за кожного загиблого українського воїна… Спочивай із миром, побратиме… Пам’ять про тебе світлим променем освітлюватиме наш шлях… Командування та особовий склад 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого висловлюють співчуття рідним та близьким молодшого сержанта Тараса Кубійовича… Тужимо разом із вами… Вічна пам’ять…”, – написали на сторінці бригади. 

Про Тараса Кубійовича пише і його вчителька Maria Pavlikovska. 

“Україна втратила ще одного свого героя, мама сина, рідні брата, а донечка тата. Дуже добре знала цього хлопця. Це мій учень з Вільхівців Тарас Кубійович. Пам’ятаю його,коли він ще був у четвертому класі.Гарненький білявий хлопчик,завжди дуже акуратний. Жили ми по сусідству, тому Тарас часто приходив до мене просто поговорити, грався з моїми дітьми. Був дуже балакучим, з усіма умів завести цікаву розмову. Мені завжди було цікаво говорити з ним.
Минули роки. Тарас виріс, отримав освіту, відслужив у армії, одружився. А потім почалася війна. Він пішов захищати Україну у перші ж місяці. Воював,отримав поранення,знову повернувся до бойових побратимів.
Минулого літа приїздив до мене. Ті два дні, коли Тарас був у мене, минули, як дві години. Згадували про спільних знайомих, про рідних і друзів. Потім сказав, що хоче вернутися до війська. Я не могла його у цьому ні підтримати, ні заперечити, бо це мав бути тільки його вибір. З фронту телефонував мені. Але це були дуже короткі розмови, просто ця добра дитина знаходила хвилинку, щоб запевнити мене, що у нього усе добре. Останній дзвінок був чотири дні тому. А сьогодні зателефонувала сестра Руслана, щоб сповістити мені цю страшну новину. Просила нікому не говорити, бо не хотіла, щоб мама довідалася про це проти ночі. Правда, журналісти виявилися жвавішими: у газеті “Край” уже є повідомлення,бо як це їм першість втрачати? Краще уже людяність.

Я щиро співчуваю мамі Христині, бо бачила, як важко вона працювала, щоб поставити на ноги трьох дітей, бо чоловіка рідні діти не цікавили. Сестрі Руслані і братові Іванові, бо знаю, що вони усі дуже любили одне одного. Най Бог дасть усім вам сили і витримки пережити це тяжке горе. Пам’ятайте про Вашу маму, допомагайте їй і підтримуйте у всьому.

Шкода Тарасе, що у цьому житті ми уже не побачимось. Ти залишив по собі добру пам’ять, як люблячий син, що завжди допомагав мамі, ласкавий брат, який дбав про Івана і Руслану, вірний і щирий друг. Хай буде легкою тобі земля, яку ти скропив своєю кров’ю задля того, щоб ми не втратили нашу незалежність. Знаю, що Бог прийме тебе у своє Світле Царство, де нема ні болю, ні сліз, ні скорботи. Спочивай з Богом, мій добрий хлопчику”, – написала Марія Павліковська.