Дипломати майже ніколи не говорять напряму. Дипломатична мова — складна матерія, де за натяками та напівтонами криється зміст
За три тижні в Вашингтоні я провів пару десятків робочих зустрічей з представниками практично всіх інституцій, які працюють з Україною — від Пентагону до Світового банку. Головний висновок — західні партнери більше не розуміють офіційний Київ.
Мова дипломатії
В жовтні 1970 року президент США Річард Ніксон ніби прохопився в інтерв’ю «Таймс», що мріє якось побувати в Китаї – або, принаймні, щоб це могли зробити його діти. У Піднебесній натяк зрозуміли, і за деякий час між двома країнами, які тоді не мали дипломатичних відносин, почали налагоджуватися мости.
Дипломати майже ніколи не говорять напряму і тим більше не вказують іншій країні кого призначати на керівні посади в державі. Дипломатична мова — складна матерія, де за натяками та напівтонами криється зміст, який не заведено говорити напряму. Це мова сигналів та знаків і іноді навіть невелика деталь означає серйозний зсув у відносинах або, навпаки, відкат.
Ще минулого року Крісталіна Георгієва, директор-розпорядник Міжнародного валютного фонду, говорила з президентом Володимиром Зеленським російською мовою. Я брав участь у цих телефонних дзвінках і добре пам’ятаю, що такий жест з боку пані Крісталіни був проявом доброї волі. Символічно це означало: «Ми здатні знайти спільну мову». Сьогодні вони вже спілкуються англійською через перекладача. Ніби дрібниця, але за нею стоїть дуже потужний сигнал: партнерам України, здається, що їх перестали розуміти.
Фраза Жозепа Борреля, Високого представника Євросоюзу з питань зовнішньої політики та безпеки, що «ЄС не банкомат» — теж не фігура мови, а дуже сильне, як для дипломатичної мови, попередження Володимиру Зеленському, що в комунікації є серйозні проблеми. І що за «гарною картинкою у ЗМІ» з саміту Україна-ЄС, нам все ж відмовляють у макрофінансовій допомозі.
Проблем багато: невиконання обіцянок, розбіжність переговорних позицій різних органів та перекладання відповідальності один на одного. Але є засаднича. Культурна різниця між цінностями «виживання» та «розвитку», яка є основою нерозуміння між командою Зеленського та західними партнерами. Поглиблення цього нерозуміння — головна задача Кремля на найближчі пару років. Ігнорувати цю очевидну загрозу означатиме приректи себе на поразку.
Щоб зрозуміти базові установки команди президента достатньо подивитись епізод з серіалу «Слуга народу», де «кумедний» МВФ вимагає дозволити видобування сланцевого газу, скоротити сільське господарство на 50% та розширити Чорнобильську зону для заховання відходів. Звичайно, така картинка була умисно перебільшена авторами, але те, що хотіли показати, показали: якщо МВФ пропонує дешевий кредит, значить у нього є якийсь корисливий інтерес. Який?
І тут на арену виходить російська пропаганда і найманці олігархів з ідеєю про «зовнішнє управління». Вони щодня через свої ручні телеканали розхитують тези про «зовнішнє управління». Ніби це не через корупцію, олігархів та російську агресію Українська економіка зараз «пасе задніх», а існують якісь міфічні світові залаштунки, які сплять і бачать, як використати Україну у своїх корисливих інтересах.
Гра в зобов’язання
І влада сьогодні підіграє цим тезам, удає, ніби вона жертва: імітує виконання домовленостей, якщо не виходить — виконує їх формально, а паралельно постійно шукає підступ у діях партнерів.
Стратегія наступна: хочете боротьбу з корупцією — от вам Антикорупційний суд, але НАБУ будемо постійно «кошмарити» загрозою звільнення. Хочете ринок землі? От вам вихолощений закон з купою відкладальних обставин для галочки. Хочете незалежний Нацбанк? Ну що ж, формально він незалежний, але всіх членів правління з позицією ми замінимо на лояльних та підконтрольних. Повірте: західним партнерам все це «перекладають», вони це бачать і розуміють.
Можна було б повірити, що всі ці атаки на антикорупціонерів — самодіяльність окремих не далеких функціонерів та найманців, що це просто безлад, а президент кожного разу рятує ситуацію. Але кожною своєю публічною заявою Зеленський підтверджує своє лідерство і не залишає сумнівів: він все контролює і вся відповідальність на ньому. Як в таких умовах пояснювати Дубінського на чолі списку Слуги народу до Київської облради та «заповідник вовків» в судах?
А тепер згадаймо, що нова програма з МВФ була нашою ініціативою, а не обов’язком. Це ми надали Фонду план проведення реформ і попросили про його підтримку.
Тому зараз від України чекають співпраці не за формою, а по суті.
Але офіційний Київ сьогодні виглядає або як шукач приданого, який весь час говорить багатій нареченій про кохання, прикидаючи куди витратити отримані кошти, або як шахрай, який відносить в банк бізнес-план, а після отримання кредиту, забуває про його втілення в життя.
І запитання, яке ось-ось повисне в повітрі від Заходу: «Для чого ви переконували нас у світоглядній єдності, якщо вам були потрібні лише гроші?». Зрештою, щоб їх отримати — є простіші шляхи.
Відтак перехід Крісталіни Георгієвої до спілкування через перекладача свідчить, вочевидь, не так про брак слів, як про світоглядний розрив між співбесідниками. Англійська мова тут — засіб зробити діалог більш офіційним, якщо є труднощі перекладу і з відкритою, партнерською розмовою не складається.
І якщо українська влада хоче зберегти ту довіру, яка ще досі існує; довіру, яка багато в чому була видана «авансом» на основі задекларованих нею принципів, то потрібно зробити одне з двох.
Варіант перший, простіший для Банкової. Чесно зізнатися нашим партнерам, що заявлена в програмі позиція була не світоглядною, а ситуативною. Після цього задекларувати свою справжню позицію (надати справжній план), якою б вона не була. Найпростіше що можна зробити — перечитати Меморандум з МВФ, викреслити те, з чим він особисто не згодний і чесно погодитись на те що залишиться.
Є і другий, значно кращий для України, варіант. Перестати «ставити галочки в чек-листі» і почати керуватися духом домовленостей. Не шукати в корупційних скандалах ворожої змови — і водночас не закривати очі на змову частини владної команди з олігархами. Зрозуміти, що партнерство з’являється не тоді, коли ти слідуєш формалізованим вимогам. А тоді, коли твої вимоги до самого себе серйозніші за ті, що записані в офіційних документах.
Другий варіант складніший. Це, як вийти з теплої ванни і зрозуміти, що «середня температура у квартирі» вже давно перестала бути приємною. Але краще зробити це до того, як відносини з партнерами, друзями та й самою країною перетворяться на кригу.
Олексій Гончарук, Експрем’єр-міністр України