Ельфи, шамани, мавки та монстри – ось такі містичні ляльки виготовляє майстриня Ірина Чик, яка живе на Прикарпатті. Творіння лялькарки мають незвичний та дещо страхітливий вигляд, проте від деталей неможливо відірвати погляд.
“Реакція різна. Багато людей спочатку кажуть, що страшні, потім придивляються і їм подобається. Але можу точно сказати одне – вони завжди збирають багато людей”, – розповідає майстриня.
Шити Ірина почала ще в дитинстві. Каже, творчою була змалечку: “Зі семи років шила на машинці, в мене бабуся шила, тож був доступ. Дуже любила лялькам шити і малювати. Я постійно була в якійсь творчості”, – пригадує дівчина.
Незвичні ляльки почала виготовляти близько шести років тому.
“Я ніколи цьому не вчилася, але коли перший раз взяла глину, просто це вміла, навіть не знаю як. Я ще люблю жартувати, що це в мене з минулого життя. Я навіть не знаю, як прийшла до таких іграшок. Вони просто з’явилися в моїй голові”, – каже Ірина Чик.
Всі її іграшки унікальні, однакових немає:
“Всі іграшки різні і всі в одному екземплярі. Мені здається, що я навіть не зможу повторити, копію зробити”.
Образи для кожної вигадує сама. Під час роботи лялькарка ніколи не малює ескізи.
“Я просто з уяви роблю її. Сама іграшка до мене приходить і все”, – розповідає Ірина.
На нові ідеї дівчину часто надихає природа.
“Я люблю дуже природу, думаю, що і з неї йде натхнення. Люблю такі містичні історії та легенди читати. Карпати люблю. Постійно в походи ходжу. Я думаю, що це надихає мене. Коли йдеш в поході, і там лежать коріння дерева, і воно нагадує якесь створіння. В природі дуже багато таких речей, які люди не помічають”, – каже майстриня.
Ірина розповідає, що часто у ляльках використовує різні природні елементи. Наприклад, у тій, над якою працює зараз, – справжнє пір’я ворони.
На виготовлення однієї ляльки витрачає 2-3 дні, а іноді – і цілий тиждень.
“Матеріал для обличчя та рук – це все ліплено з лялькової пластики. Я спочатку уявляю іграшку, випікаю. Потім тоную пастеллю, розмальовую фарбами акриловими очі, якщо треба, веснянки, а потім лакую. Коли це вже все готове – шию тіло. Для кожної іграшки – це окрема викрійка”, – описує процес Ірина.
Особливою та улюбленою лялькою мисткині є шаман. Створила її близько двох років тому.
“Як саме його придумала, не пам’ятаю, але пам’ятаю, що у задумі він полює на злих створінь. Я його не продаю, про нього багато питають, хочуть купити, але я ще не продаю, він мені такий близький, дуже його люблю. В нього багато деталей: книжечка заклять, є руни”, – показує майстриня.
Створює своїх персонажів Ірина Чик вдома, зазвичай вночі.
“Я дуже люблю працювати вночі. Взагалі ніч для мене – це такий творчий період, в тебе думки по-іншому, ти мислиш по-іншому, тебе нічого не відволікає і ти повністю занурюєшся в роботу”, – ділиться лялькарка.
Стіл, за яким працює, – особливий. Під скляною поверхнею – справжній мох з Карпат та різноманітні сувеніри з різних країн.
“Я взагалі люблю звідусіль привозити різні деталі, я їх в стіл збираю. В мене це не тільки з України. Є з Румунії, Греції, Хорватії, Сербії. Звідусіль, де я буваю, привожу різні камінчики, дерев’яшки, дуже багато незвичайних таких деталей”, – каже Ірина Чик.
Зараз, окрім іграшок, Ірина почала виготовляти брошки. Перша – це її портрет, каже лялькарка:
“Це взагалі я робила для себе, це автопортрет – брошка. Це фосфорна глина, вона світиться у темряві”.
За освітою Ірина – психолог. Родом з Черкас, має там майтерню. На Прикарпаття переїхала до чоловіка.
“Франківськ я просто обожнюю. Він мені такий творчий. Дуже люблю “стометрівку”. Гуляєш по центру, а місто просто дихає творчістю, купа деталей архітектури. Я тут живу майже п’ять років, ходжу і кожного разу щось нове помічаю”, – ділиться Ірина.