В Україні сьомий рік триває війна з російськими окупантами. Вона забрала не одне життя. Зламала тисячі доль, змінила світогляд сотень тисяч людей.
За цей короткий час українська армія стала доволі боєздатною і професійною. Важливу роль у цьому зіграли й навчальні заклади, які готують молодших офіцерів запасу, що готові очолити військові підрозділи. Напередодні Дня Збройних Сил України запрошуємо до знайомства із викладачами, а також студентами і випускниками кафедри військової підготовки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, пише сайт вишу.
– В дитинстві я любив фільми про війну. Всі ці постріли, спецефекти з вибухами, танки, вертольоти…
Реальна війна для нього почалася, коли на його очах було збито два українських вертольоти, і треба було тримати оборону, пробиватися через засідку і рятувати своїх. Це було під Слов’янськом…
Знайомтесь – Ростислав Капнін, студент 1 курсу кафедри військової підготовки ПНУ. Йому 28 років. З них три з половиною Ростислав у складі 80-ї ДШБ Львова провів на війні з російськими окупантами. Служити вирішив ще 16-літнім хлопцем, навчаючись у коледжі. Мріяв про еліту: повітрянодесантні війська, морську піхоту або ССО. Після навчання одразу подав документи до ЗСУ за контрактом.
Це сталося восени 2013. А вже за кілька місяців почався Майдан.
– Нас почали лякати, що поїдемо розганяти Майдан. Однак цього не трапилося – відправили на навчальний полігон. Вже там ми дізналися, що Крим більше не наш.
Вже на початку березня у складі свого підрозділу Ростислав потрапляє на схід України, на лінію розмежування, за якою Донеччина і Луганщина, окуповані росіянами і підконтрольними їм сепаратистами. У квітні того ж року його підрозділ потрапив у засідку під час зустрічі ЗСУ із формуваннями Гіркіна. Тоді було поранено і вбито кількох «альфівців». Це було перше бойове зіткнення. Тоді ж дізнався, що в Україні стартує АТО.
У нього на грудях бойові медалі. Не всі. Лише ті, що помістилися у перший ряд. Загалом їх близько десятка. Ростислав готується до інтерв’ю-чіпає нагороди до куртки. Віталій Вольський, один із викладачів кафедри, торкається до них, наче хоче поправити. Складно пояснити це відчуття, але виглядає все дуже тепло, по-батьківськи.
Після повернення з війни Ростислав Капнін вирішив продовжити службу, але вже офіцером. Від товариша, який навчається на кафедрі військової підготовки ПНУ, дізнався, що вона працює у закладі вже два роки. Коли в 2013 році навчався в університеті, кафедри ще не було. Якби була, каже, поступив би ще тоді. Зараз Ростислав вчиться на спеціальності «математичне та програмне забезпечення функціонування автоматизованих систем».
Серед нагород – медаль за оборону Луганського аеропорту. Поряд – за бойову звитягу і військову доблесть.
Далі – за участь в параді до Дня Незалежності. Ростислав каже, відзначати День Незалежності в країні, яка воює і ще не перемогла, не зовсім правильно. Треба вшановувати загиблих і віддавати шану їхнім родинам. Все інше – після перемоги.
Юрист за фахом, працівник приватної фірми, Святослав Тепак, випускник кафедри військової підготовки, каже:
-Навчання на військовій кафедрі дозволяє поєднувати і військовий фах, і основну цивільну спеціальність. Крім того, навчання військової справи ще й допомагає в житті цивільному. І в особистому, і в роботі. Є ситуації, коли потрібно чітко приймати рішення. І цей досвід, знання – безцінні, допомагають в роботі. Вміння спілкуватися з людьми в різних нестандартних ситуаціях – дуже важливе. Кожен громадянин має бути готовий, що в будь-який момент треба буде стати на захист держави.
Батько Святослава багато років пропрацював у органах внутрішніх справ. Тому, закінчивши Юридичний інститут Прикарпатського університету, хлопець вирішив здобути ще один фах – військовий. А оскільки в Прикарпатському університеті на той час вже працювала кафедра військової підготовки, то не став шукати її в інших закладах. І дома, і якість освіти – з досвіду навчання на юриста – висока, каже Святослав.
-Під час навчання на кафедрі ми отримали глибокі і ґрунтовні теоретичні знання з усіх військових спеціальностей. Крім того, було багато практичних занять на полігонах. Нам ставили завдання, яке ми мали виконувати в польових умовах.
Згоден зі Святославом і Дмитро Бойканюк. Він ще студент, навчається на 2 курсі військової кафедри. Хлопець каже, кафедра дає додаткові знання з військової галузі, які знадобляться у побудові військової кар’єри. Дмитро має намір піти на службу до армії.
За першим фахом Дмитро Бойканюк – політолог. А війна, каже він, це, на жаль, політика. Хоча, не завжди політика – це війна. Однак, у теперішній ситуації в Україні бути готовим до захисту держави і розумітися на військовій справі, вважає Дмитро, важливо.
– Сьогодні країна в стадії війни, тому важливо знати, як правильно тримати зброю, що з нею робити і як керувати військовим підрозділом, щоб не розгубитися і прийняти правильні і важливі рішення.
Кафедру військової підготовки Прикарпатського університету імені Василя Стефаника було створено 3 червня 2016 року, на другий рік війни, яку тоді офіційно називали АТО, а пізніше перейменували у ООС. Однак і суспільство, і військові люди розуміли, що відбувається насправді. І до цього готували і продовжують готувати своїх студентів.
Анатолій Пономаренко, завідувач кафедри військової підготовки Прикарпатського університету, полковник запасу розповідає, сьогодні у них навчається 145 студентів. 75 на першому і 70 на другому курсах. Є і хлопці і дівчата. Дівчат наразі небагато – 25.
Студенти вивчають військову справу за чотирма спеціальностями:
-застосування автомобільних з’єднань, військових частин і підрозділів;
-соціальна психологія (готують офіцерів по роботі з особовим складом і психологів);
-математичне та програмне забезпечення функціонування автоматизованих систем (випускники цієї спеціальності є офіцерами зв’язку та кібербезпеки. Деякі з них, хвалиться Анатолій Пономаренко, вже служать в ЗСУ, в центрах Генштабу);
-експлуатація та ремонт автомобільної техніки та гусеничних машин.
Термін навчання 2 роки. Студенти працюють за методом військового дня – один раз на тиждень. Після 1 курсу всі обов’язково проходять комплексні практичні заняття. Закінчивши два роки навчання, випускники складають військову присягу і отримують первинне військове звання «молодший лейтенант запасу».
Після 2 курсу, перш, ніж скласти присягу і отримати звання, всі випускники їдуть на 30 діб на полігон, де відбувається навчальний збір. Там уже майбутні випускники в умовах, наближених до бойових можуть пізнати суть військової справи.
Наказу про присвоєння військового звання з дня на день очікує студентка Ірина Турчин. Дівчина планує пов’язати свою роботу із Національною Гвардією України: військовою структурою, яка, на її переконання, розвивається, рухається вперед і досягає європейського рівня. Крім того, Ірину вразили зміни, які відбулися в Нацгвардії впродовж останніх 5 років.
Ще дитиною, пригадує дівчина, вона гралася не ляльками, а пістолетиками. Що трохи дивувало оточення. Можливо, каже вона, давалося взнаки те, що батько був військовим. Однак, вчителі в родині переконали, – Ірина вступила до Прикарпатського на вчителя початкових класів. Закінчила навчання, і тут прийшло розуміння – школа не те, чим би вона хотіла займатися. Тож різко змінила напрям і подала документи на військову кафедру. Та ще й на таку, здавалося б, нежіночу спеціальність як застосування автомобільних з’єднань, військових частин і підрозділів.
-Я довго не вагалася, де саме поступати на військову кафедру. Прикарпатський університет був моєю першою любов’ю. А ще якось ректор мені сказав: тобі пасувало б вчитися на військовій кафедрі. Можливо, це й було вирішальним, – каже Ірина Турчин.
Дівчина так захопилася навчанням на військовій спеціальності, що навіть рекламний ролик про престиж військової служби зробила. Сама придумала сценарій, попросила сестру допомогти. Каже, бути військовослужбовцем сьогодні – це приклад, взірець мужності і патріотизму.
Стелла Козаренко, цього року тільки почала навчання на кафедрі військової підготовки. Коли закінчувала педфак, вже на 5 курсі вирішила продовжити навчання на військовій кафедрі.
Стелла каже, її завжди приваблювала професія військового, бо це професія сильних людей, які готові випробовувати себе, не бояться змін. А військова кафедра виховує дисциплінованість, силу волі, сміливість, багато іншого.
Дівчина хоче бути військовим психологом. На педфаку вивчала практичну психологію і має намір застосовувати її в дії. Адже психологічна реабілітація бійців, які повертаються з бойових дій в місця дислокації чи додому, до цивільного життя, потребують психологічного відновлення, яке сьогодні в Україні розвивається, можна сказати, в бойових умовах.
–Дівчата сьогодні більш активні. Не знаю, чи то хлопці якісь не такі, чи то батьки намагаються вберегти їх від війська, але більше заняттями із захисту України цікавляться чомусь саме дівчата, – говорить випускник військової кафедри Прикарпатського університету, вчитель предмету «Захист України» у кількох міських ліцеях, Роман Андрусяк.
З початком війни Роман Андрусяк долучився до волонтерського руху в якості пластового виховника. Одночасно підписав контракт із 78-м окремим батальйоном територіальної оборони. Там він потрапив під керівництво майора Михайла Черткова, також пластуна. Той намагався сформувати ядро батальйону із пластунів.
Дуже швидко Роман зрозумів, що йому бракує необхідних військових знань, тому вирішив здобувати їх на військовій кафедрі. А що був випускником ПНУ – здобув тут юридичну і педагогічну освіти, близько 10 років викладав у Юридичному інституті ПНУ, – то коли вирішив здобути спеціальну вищу військову освіту, подав документи саме сюди.
Поки знайомимось, керівник кафедри, Анатолій Пономаренко, плескає колишнього студента по плечу і каже, що їм на кафедрі потрібні такі люди. Але з ліцеїв не відпускають.
Може, й добре роблять, адже там, викладаючи «Захист України», Роман Андрусяк на власному прикладі намагається донести до учнів важливість завдання захисника держави. Адже переконаний – те, що у ІІІ тисячолітті в Україні, у центрі Європи, почалася війна, показало, що українське суспільство недооцінювало професію військового. Якби військових шанували, українська армія була б значно боєздатною, переконаний Роман. І війна, можливо, взагалі б не почалася: адже жоден ворог не хоче мати справу із сильною армією. Тому, вважає він, таких зустрічей і розмов про ЗСУ з нагоди різних дат: Дня захисника України, днів окремих видів, родів військ має бути більше:
-Україна перебуває у стані гібридної війни, в якій левову частку займає інформаційна війна. І чим більше буде позитивної інформації щодо престижу ЗСУ, військовослужбовця, пам’яті загиблих, ролі добровольців і волонтерів для успішного ведення бойових дій, тим сильнішими в інформаційному плані ми будемо. І тим швидше така небезпечна в інформаційному плані гібридна війна завершиться.
“Прежде чем тратить огромние деньги на оборону, нужно создать для Людей тот уровень жизни, которий они захотят защищать”.-Карл Густав Маннергейм. Слава Україні!
А я дитинстві любив фільми про шпигунів . Всі ці постріли, спецефекти з вибухами, викриття ворогів, слідкування , доноси ….
Хотів стати секретним агєнтом , але вчився в школі поганенько на “трійки” , тому на юридичний не поступив і пішов вчитися на “модельєра-взуттєвика ” в ПТУ .
В армію звісно не хотів йти, бо мене з моїм зором взяли тільки би в стройбат , тому користуючись родинними зв’язками – закосив від армії…
Мрія моя стати агєнтом 007 не вщухла і тепер . Звісно , що з таким військовим квитком -дорога в спецслужби мені закрита , але я всьо одно став агєнтом … Правда сексотом , але це теж престижно ! Виконав безліч завданнь про які не можу розказати , бо це державна таємниця… Маю грамоти і нагороди, навіть льготи як у тих , хто воював на фронті з окупантами.