Знайомий рятувальник якось пожартував, що взимку в Карпати ходять три категорії людей: самогубці, досвідчені туристи та гірські рятувальники, які шукають самогубців і досвідчених туристів.
Втім, Репортер ризикнув сходити на Хом’як взимку, поки не так холодно. Отримали драйв, задоволення і бажання ще десь вилізти.
Розум, чай і палиці
Зрозуміло, якщо ви не отой досвідчений турист, то не варто пхатись у кількаденний похід десь під румунський кордон. Для початку краще щось геть просте. Ми вирішили йти на Хом’як – гора відома, маршрут промаркований, підйом неважкий. Втім, взимку до будь-якої вершини треба добре підготуватись.
Головне – група не може вся складатися з «чайників». Мусить бути пристойний гід і ще хтось з досвідом зимових походів йому на підмогу.
Далі – треба дивитись прогноз погоди. Пертися в гори в хуртовину – самогубство. Але навіть якщо світить сонечко, розслаблятись не варто, бо погода у Карпатах змінюється раптово.
Також потрібно повідомити про свій маршрут рятувальників, хоч на практиці це роблять нечасто, а дарма. У будь-якому разі мати номер телефону найближчого відділення ДСНС – життєво необхідно. На жаль, наші рятівники поки що не оснащені гелікоптерами, тож їх доведеться чекати кілька годин. Відтак, хтось у групі обов’язково повинен мати аптечку.
Пару слів про екіпірування. Тут головне не переборщити з одягом. Так, у горах холодно, свистить вітер, але ви не будете стояти на місці. При підйомі буде жарко, а якщо закутатись по самі очі, швидко спітнієш, почнеш розстібатися та отримаєш нагоду застудитись.
Спеціальний одяг для активного відпочинку, який відводить піт і не пропускає вітер, не всім по кишені, а ось на якісну термобілизну таки варто витратитись. Те саме і з взуттям. Воно має бути зручне, тепле, не мокнути й мати спеціальну підошву. Недорогий і практичний варіант – зимові черевики «Талан», які поставляють в українську армію.
Не забудьте палиці. Влітку без них ще можна обійтись, а ось взимку вони стануть цінними помічниками на підйомі та незамінними при спусках.
Звісно, з собою треба щось на добрий перекус, цукерки, родзинки, шоколад у найближчій кишені, а ще – чай у термосі й бажано без цукру.
Гори помилок не пробачають
Зі спорядженням розібрались, тепер про сам Хом’як. Щодо назви є кілька версій. Нібито на схилах гори мешкало багато альпійських бабаків, тобто тих самих хом’яків. Або гора нагадує силует спинки гризуна. Ще є легенда про трьох хлопців – Явіра, Синяка і Хом’яка, які пішли здобувати чарівну квітку Червону руту, нарвались на злого чаклуна і були перетворені на гірські вершини.
Висота Хом’яка – 1542 метри. Звісно, не двотисячник, але ж ми не женемось за рекордами. Хоча, тут вони теж є.
Наприклад, це чи не найдавніший туристичний маршрут Яремчанщини. У 1876 у Станиславові була створена філія туристичного Товариства Татранського. Того ж року вісім його учасників здійснили перше кінне (!) сходження на гору. Відтак, туристи хлинули сюди потоком, а в 1897 році Мар’ян Малашинський видав карту лижних маршрутів на Говерлу і Хом’як.
На початку ХХ століття сюди, як по свячену воду, ходили станиславівські та львівські гімназисти. У 1934 році під Хом’яком відновлене Товариство Татранське здало в експлуатацію «схронісько для ночівлі туристів» на 50 місць. Притулок назвали на честь мандрівника Мечислава Орловича, який ще у 1914 році видав ілюстрований путівник по Східних Карпатах.
Цікаво, що і Орлович, і авторитетний «Географічний словник Королівства Польського та інших слов’янських теренів» подають висоту Хом’яка на два метри вищою, ніж тепер – 1544 м.
Були в історії гори і трагічні моменти. Краєзнавець Світлана Флис пише, що за Польщі у підніжжя Хом’яка збудували фабрику ефірної олії пана Манагевича. Почалась масова вирубка сосни. Втім, природа зуміла себе захистити – взимку 1930 року дах головного цеху завалився під тягарем снігу і виробництво вже не відновлювали.
Через оголення схилів через роботу фабрики почалися сходи лавин. Навіть сьогодні Хом’як вважається лавинонебезпечним.
Гірський рятувальник Василь Марчук розповідав, що на початку дев’яностих лавина накрила табір старшокласників, що відпочивали між полониною Хом’яків і водоспадом Женецький Гук. Тоді загинули сім людей.
14 березня 2010 при під лавину потрапили п’ять туристів із Чернівців. Четверо змогли вибратись самостійно, а п’ятого, 25-річного Євгена Жукова, через п’ять годин відкопали рятувальники – вже без ознак життя.
23 грудня 2017 року зник мешканець Івано-Франківська, який вирішив самостійно сходити на гору. Дві пошукові групи прочесали маршрут, але марно. Наступного дня туристи з Молдови виявили його тіло у гірському потічку біля підніжжя Хом’яка. Смерть наступила в результаті переохолодження, але обставини загибелі й досі не з’ясовані.
Вершина, яку ні з чим не сплутаєш
Найлегше йти на Хом’як з дороги до села Паляниця, за пару кілометрів після повороту з траси. Орієнтиром є хатинка від Карпатського національного парку, де беруть гроші за вхід. Взимку туристів не так багато, контроль знімають.
На будці розміщений інформаційний стенд, який повідомляє, що протяжність маршруту становить 5,4 км, тривалість – три години. Зауважимо – це в один бік. Стежка маркована біло-зеленими позначками, так що заблукати тут важко.
Шлях умовно можна розбити на чотири ділянки. Спочатку лісова стежка буде йти дугою, плавно набираючи висоту. Цей етап нагадуватиме легку прогулянку у парку Шевченка. Потім нам зустрінеться потічок Верединський, після форсування якого треба різко повернути ліворуч.
Наступний етап ми прозвали «кардіограмою», адже стежка йде численними зиґзаґами, нагадуючи ЕКГ. Тут теж нічого складного, інколи можна навіть трохи зрізати напряму.
Після десятка стрімких поворотів виходимо на широку стежку, яку так і хочеться назвати «фінішною прямою». Втім, це ще не кінець. Десь за кілометр вона виведе нас на галявину, що має горду назву полонина Бараня.
Краєвиди на ній так собі – все оточено лісом, проте немає вітру. Тут можна зробити привал і зібратися з силами до останнього ривку на вершину. До речі, маркування тут змінює колір і надалі орієнтуємось за червоно-білими позначками.
Остання ділянка найскладніша, бо найстрімкіша. Лізти доводиться по великих каменюках, які місцеві називають «горгами». Звідси й походить назва гірського масиву – Ґорґани. Зарослі альпійської сосни по боках, каміння під ногами, позаду краєвиди, але тобі не до них, бо треба лізти вгору.
На щастя, снігу небагато, тож видно, куди ставити ногу. На відміну від Говерли, ти не бачиш вершини, стежка петляє і важко сказати, в якій точці ти зараз перебуваєш.
Раптом попереду з’являється велика статуя Діви Марії. Вітання – ми на Хом’яку!
Вершина гори є найкращим оглядовим майданчиком Гуцульщини, що створила природа. З одного боку видно Говерлу, Петрос, трохи далі – Свидовецький хребет. Прямо навпроти Хом’яка завмер Синяк (1665 м), праворуч тягнеться хребет Явірник, за яким ховається Яремче. Пам’ятаєте легенду про Явора, Хом’яка і Синяка? Тут вони й зібралися докупи. Також із вершини добре проглядається Буковель і кавалок Микуличина.
Візитівкою Хом’яка є триметрова статуя Діви Марії, яку тут поставили ще у 2006 році. Ідея належить Ігорю Ляхівському з Червонограда, скульптором став львів’янин Любомир Яремчук.
Рятувальник Василь Марчук згадує, що їх активно залучали до спорудження кількаметрового постаменту. Каміння, цемент і воду завозили УАЗом на полонину Хом’яків, а потім хлопці вручну усе це перли на вершину. Саму статую доправили вертольотом. Богородиця спрямована із заходу на схід – на знак єдності України.
Одночасно поруч встановили сонячні батареї та ліхтарі, які мали підсвічувати статую вночі. Але сяяла вона недовго. За однією з версій, буревій розкидав панелі, після чого їх розтягнули по хатах місцеві. За іншою – їх просто хтось поцупив.
У вересні 2018 року завдяки проєкту яремчанського Центру соціальних і ділових ініціатив тут заново встановили сонячні панелі та змонтували освітлення. Окрім того, туристи мають змогу підзарядити свої гаджети через спеціальні USB-порти. Точніше мали, адже там знову щось вкрали, система не працює, статуя не освітлюється.
