Щороку напередодні зимових свят у соцмережах розгораються дискусії щодо дати святкування народження Христа.
Одні вважають, що українці мають відзначати Різдво «з усім цивілізованим світом» – 25 грудня. Інші ж опираються «реформі», бо тоді доведеться переносити й такі церковні свята, як Стрітення, Благовіщення, Преображення, Успіння… Але, що цікаво, жодна із сторін й гадки не має, коли саме народився Ісус, пише Репортер.
Плутанина з календарями
Насправді абсолютно всі християни, незалежно від того, до якої церкви вони ходять, святкують Різдво в один день – 25 грудня. Однак роблять вони це за різними календарями. На Заході – за григоріанським, а, наприклад, у Росії, Грузії, Сербії та Україні – за юліанським календарем.
Колись давно римський імператор Гай Юлій Цезар запровадив календар, який назвали на його честь – юліанським. Він був практично такий самий, як той, яким ми користуємось сьогодні, але не дуже точним. В результаті Різдво почало помалу наближатися до весни, а Великдень – до літа.
«Неподобство», – подумав Папа Римський Григорій XIII і затіяв реформу юліанського календаря. Він наказав деякі роки, які раніше були високосними, «вважати» невисокосними. А щоб компенсувати відставання, наказав навіть пропустити 10 днів, за які на 1500 років відстав юліанський календар. І у 1582 одразу за четвертим настало 15 жовтня. Реформований календар назвали григоріанським.
Втім, не всі країни перейшли на новий варіант. Зокрема, в Російській імперії, у складі якої були українські землі, вважали, що католик православному не брат.
На новий григоріанський календар Українська Народна Республіка перейшла під час революції у 1918 році. Більшовики теж його запровадили. Але не церква, яка трималася традиції та не хотіла підтримувати комуністів.
Тож звичайні люди почали жити за новим стилем – григоріанським календарем, а церква продовжувала за старим – юліанським.
За роки неточність церковного календаря навіть поглибилася. Відтак зараз різниця між юліанським та григоріанським календарем становить 13 днів.
Різдво – зовсім не Різдво
25 грудня – умовна дата народження Ісуса. Але в жодному документі насправді не вказано, що Христос народився саме взимку. Натомість, у Біблії згадується, що у полях паслися отари овець і ночували вони там же, під охороною пастухів. Навряд чи це було можливо грудневої чи січневої ночі.
Також відомо, що в той час, коли народився Ісус, тривав «перепис усієї населеної землі». Всі жителі Римської імперії у своїх рідних містах мали засвідчити власну особу. Щоб виконати наказ імператора, деяким людям потрібно було витратити на дорогу кілька тижнів. Тож перепис назначили на теплу пору року.
Справа в тому, що 25 грудня в Римській імперії традиційно відзначали одне із найважливіших свят ‒ «Непереможного Сонця», тобто зимового сонцестояння. Саме тоді темрява помітно відступала, а світловий день ставав довшим. А коли Церква вирішила популяризувати серед язичників християнство, в цей день почали відзначати день народження «Правдивого сонця» – Ісуса.
Рішення за церквою?
Сьогодні день святкування Різдва, радше, питання традицій. Адже, за словами історика Мирослава Кошика, були часи, коли у Станиславові християни святкували Різдво 25 грудня. Йдеться про період з 1916 по 1920 рік.
«У моїй сім’ї святкують так, як це робить греко-католицька церква, тобто 7 січня, – розповідає Мирослав Кошик. – Я не проти святкувати разом з усім цивілізованим світом 25 грудня, але перенесення свята є виключною прерогативою церкви».
Каже, є певні традиції, яких у родині суворо дотримуються. Наприклад, 12 страв на Святвечір, серед яких мусять бути пампухи. Сіно під скатертиною, яке символізує ясла, де Христос народився. Колядки. А ще – це єдиний день в році, коли Мирослав Кошик одягає вишиванку.
«Якщо церква вирішить, що будемо святкувати 25 грудня, то 7 січня стане звичайним днем. Зараз же що головне? Піти до церкви на Різдво, правда? От піду я до храму 25 грудня і що з того? Хіба перейти в римо-католицизм», – каже Кошик.
Церква, насправді, теж ніби не проти святкувати Різдво 25 грудня. Глава Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук вже неодноразово казав, що потрібно святкувати Різдво та інші «нерухомі» свята за точнішим григоріанським календарем, як і більшість православних церков світу. З подібними заявами виступав і предстоятель Православної церкви України Епіфаній. Втім, переносити Різдво поки що ніхто з них не поспішає. Спирають усе на те, що вирішальною в цій справі має бути думка парафіян.
Бабусині традиції
А от у сім’ї журналістки Наталії Кушніренко Різдво 25 грудня святкують вже понад п’ять років. Жінка розповідає, що це рішення прийняли на великій сімейній раді.
«Велика рада – це і ми, молоді батьки з дітьми, і наші батьки з обох сторін, – каже Наталія. – Головна причина – святкувати з усім світом. А ще – зробити Різдво святом нашої сім’ї, нашого подружжя, сучасним і цікавим нашим дітям. Це якось дуже добре припасувалося до потреб батьків – дідусів і бабусь, які звикли святкувати 7 січня. Крім того, що важливо, після 2014 року ми зрозуміли, що наше рішення має виразний політичний підтекст. І тепер міцно дотримуємося саме цього – святкуємо 25 грудня українське Різдво, адже в такий спосіб Україна відривається від ворожої Росії».
Вагомим аргументом перенесення святкування на 25 грудня стала й родинна історія. Бабуся Наталії по маминій лінії з сестрами і братами була виселена на Вінниччину у 1930 роках з Литви. Депортація, на жаль, обірвала всі зв’язки з близькими, але пам’ять залишилася.
«Моя бабуся Фелікса, вчителька в радянській школі, зберігала ружанєц (вервичку), молилася до Матки Боски і тішилася народженню Христа з першою зіркою 24 грудня, – розповідає Кушніренко. – Тішилися дуже тихо, бо дід був директором комбікормового пункту при великому цукровому заводі, звісно, партійним. І тому 6 січня проходило ще тихіше – просто зі свічкою й кутею у макітрі».
У спадок від бабусі Наталчина сім’я також отримала стародавні колядки, рецепти 12 обов’язкових страв, молитву й тарілочку з ложкою куті для «всіх своїх», що злітаються з неба на вечерю. І хоч усі головні приготування припадають на 24 грудня, 6 січня кутя також є на столі.
«6 січня ми готуємо кутю і засвічуємо свічку, – говорить Наталія Кушніренко. – Вечеряти їздимо до родини. Готуємо одну-дві страви до родичів на стіл. Як правило, це те, що у нас вдається найліпше – риба з горіхами та підлива із сушених білих грибів. З рідними ми колядуємо, а 7 і 8 січня вдома приймаємо колядників місцевої церкви і вертеп – пожертви йдуть на храм».
Від правильності шкоди немає
Потроху святкувати Різдво 25 грудня починають і в родині інформаційного аналітика Ігоря Ткача. Він розповідає, що спершу сім’я відмовилась від будь-якої роботи в цей день. Мовляв, з поваги до християн світу. Зараз же Ткачі слухають Літургію і колядують, як і належиться на Різдво.
«Єдине, що Святвечора ще не перенесли», – каже Ігор Ткач.
На його думку, люди готові до святкувань 25 грудня, в містах – так точно. Але часто неготові клірики, бо не хочуть розколу.
«В цьому є певний сенс, бо люди наші темні, а де темно – там незгода, – говорить Ткач. – З іншого боку, я й не бачу особливої просвітницької роботи. Два-три роки, максимум п’ять – можна мати перехідний період, але треба перейти нарешті на нормальний точний календар. Не може бути Різдво після настання Нового року. Трохи незвично? Так, але нічого. Коли Папа Григорій XIII запроваджував новий точний календар, теж було незвично, бо зникло десять днів. Треба – значить треба. Від правильності й точності шкоди немає. А незручності за два роки забудуться».
А почати перехідний період, вважає Ігор, варто із Різдвяної літургії 25 грудня. Адже нині люди, які хочуть відвідати Службу в цей день, не мають такої можливості. І це стосується як православних, так і греко-католиків. Зрештою, хтось мусить запропонувати розумне рішення.