Із сім`єю, біля новорічної ялинки, на корпоративі чи з домашніми тваринами. Руслан Марцінків, Наталія Когут, Віталіна Маслова, Володимир Пиндус та Володимир Єшкілєв розповіли Суспільному, як і де зустрічатимуть Новий рік, і поділилися своїми традиціями та історіями зі святкування.
Голова благодійної організації “Дім Сірка” Наталія Когут
– Як завжди – вдома зі своїми тваринами. Нічого ексклюзивного, нічого нового. Можливо, буде якийсь мінімальний передноворічний корпоратив з нашим волонтерами і все. Нічого ексклюзивного.
У мене вдома більше десяти тварин і кожен має свою миску, і свій подаруночок, кожен сідає поряд з мамою – так і відбувається святкування, так би мовити, у колі близьких тварин. А потім збираємося з друзями і продовжуємо святкувати.
В сім`ї я майже не відзначаю, тому що мама за кордоном. Важко зібрати всіх докупи. Переважно, це завжди корпоратив з волонтерами. Десь, три чи чотири року тому, близько опівночі (люди в нас вважають, що волонтери, це як швидка допомога), зателефонували і нам повідомили, що є збита собака. Ми відреагували, встали з-за столу, одразу приїхали рятувати тварину – забрали її з вулиці, повезли в клініку. Це було таке ексклюзивне святкування Нового року.
Наш телефон ніколи не замовкає, а саме на свята – найбільше ДТП із тваринами, і волонтери завжди на пульсі.
Керівниця благодійного фонду “Творча Криївка” Віталіна Маслова
– У нас такий стиль життя з чоловіком, що ми завжди спонтанно вирішуємо, в останній момент. Бо якщо будуємо плани, продумуємо все, то стається так, що плани треба змінювати. Наприклад, минулого року ми хотіли кудись поїхати, але залишилися вдома, і нам так добре.
Якщо говорити про якусь традицію, то це просто легке ставлення до свят. Немає такого, що треба вилізти зі штанів, порвати всі свої жили, щоб зробити так як треба. Це абсолютно не наш стиль. Натомість, ми щось проговорюємо, плани можуть змінюватися, але як би там не було, нам завжди добре у колі родини – я, чоловік і наші діти. Потім ми вже ходимо в гості, спілкуємося з друзями.
Цього року ми ще не вирішили, бо є варіанти, куди можна поїхати. Найголовніше – це відчуття свята, відчуття того, що ми разом, де б не були і що б не відбувалося навколо.
То було два роки тому. У мене день народження 29-го грудня. Новий рік у мене плавно починається із дня народження. Сталося так, що тоді я була в Києві і увечері на день народження їхала потягом. 30-го всі зустрілися, а 31-го святкували Новий рік. Чому це було так особливо? Мабуть, тому, що уся сім`я дуже прагнула бути разом у цей день, не зважаючи на обставини.
У дитинстві була традиція. Кожного року 31-го грудня з`являлася ялинка, ми її разом прикрашали, і був оцей момент дива, коли під нею можна було знайти подарунки. Ми, вже у старшому віці, чатували біля святкового дерева і чекали на них. Наші батьки створювали для нас таке диво досить довго. Я досі не розумію, в який момент вони підкладали подарунки.
Шестиразова найсильніша людина Прикарпаття, рекордсмен України Володимир Пиндус
– На 99 відсотків буду святкувати вдома, без чогось особливого. Нікуди цього року не їду, нічого не планую. Найімовірніше, відзначатимемо в сім’ї, буду смажити шашлик біля будинку. Так я святкую майже кожного року. Виходжу о 21-22 годині у двір, розводжу багаття, смажу м`ясо – завжди так орієнтуюся, аби до 24-ї було готове. І тоді вже з шашликом приходжу додому, ми вечеряємо і святкуємо.
У дитинстві… У мене була дуже бідна сім`я, і будь-яке свято – чи Миколая, чи Новий рік – я чекав з великим нетерпінням. Бабця і мама могли придбати для мене якісь цукерки, і це вже було величезне свято. Тоді справді це все цінувалося, дуже очікувалося. Зараз, коли подорослішав, то вже не так сприймається. Стараюся більше для дітей гарне свято створити, придбати багато подарунків, щоб хоч би мої діти були щасливими і не відчували того, що пережив я у дитинстві.
Міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків
В народі кажуть – як зустрінеш Новий рік, так його і проведеш. Але я не вірю в цю приказку. Для мене особисто зустріч Нового року – це звичайне свято, а от Різдво – справді сімейне і традиційне.
Кожен може згадати щось цікаве про святкування Нового року, адже в кожного він особливий. Змалку до певного віку я святкував із батьками, а з класу дев’ятого вже окремо, але не менш цікаво. Я ще тоді мешкав у Надвірній. Ми збиралися з друзями і десь о 2-3 годині ночі йшли до ялинки. Тоді було багато пригод і було весело! Хоча найбільше запам’яталися мені студентські роки, коли ми святкували у Верховині. А на Різдво завжди був із родиною, адже це більш сімейне свято, а Новий рік – більш компанійський. Це були ті часи, коли грошей не було, але атмосфера була завжди!
У дорослому віці я щороку зустрічаю Новий рік із сім’єю вдома, та й цей рік – не виняток. А першого січня традиційно в місті відзначатимемо річницю від дня народження Степана Бандери, і я завжди беру участь в заходах.
Письменник, поет, есеїст, публіцист Володимир Єшкілєв
– Святкувати Новий рік буду традиційно вдома, з дружиною, і очікуємо гостей – найближчих друзів, бо з огляду на карантин збирати великі компанії, мабуть, недоречно. Однак, якщо прийде пара добрих друзів, то це буде ідеальний Новий рік, як на мене.
Спеціальної сімейної традиції святкування немає – завжди ставимо ялинку, накриваємо на стіл. Останніми роками з’явилася вже традиційна страва на новорічному столі, яку готує моя дружина Надія – запечені креветки під соєвим соусом. Тепер це новорічна страва, як-от колись було олів`є.
У дитинстві були радянські свята, так само була ялинка, застілля – родина була велика, запрошували багато гостей, розкладали величезний стіл, шампанське, олів`є, квашені огірки – звичайний совок. Із тих часів запам`яталося, що на ялинку тоді вішали цукерки – для дитини це було дуже принципово. Ялинка була висока – до стелі. Найсмачніші цукерки висіли високо – “Спартак”, “Каракум”, а якісь такі карамельки, “Рачки”, висіли на нижніх гілочках. “Рачки” дістати було легко, а за дорогими цукерками треба було лізти, зірвати якусь іграшку, з ризиком розбити її і отримати по носі. Напевно, так батьки виховували розуміння ієрархії життя – найсмачніші цукерки висять високо. Це була така наочна демонстрація, як влаштоване наше життя, як піраміда – зверху жруть смачні цукерки, а ми тут, внизу, жуємо “ракові шийки”. Загалом, найбільше запам`ятався смак цукерок і запах свіжої, принесеної з лісу ялини. Це було прикольно – запах і смак Нового року.
Пам`ятаю одну новорічну історію. То був 2005 рік. Ми святкували у колибі за Франківськом – в одному із приміських сіл. Біля траси була колиба. Там працював телевізор і Кучма виступав із останнім зверненням. Пам`ятаю, як вже досить підпилий зал кричав: “Кучму геть!”. Я був зі знайомою. Ми одягнулися доволі святково – я був у костюмі, а вона – у такій вечірній сукні і в хутровому манто, а за сусідніми столиками сиділи здебільшого люди у светрах, кацавейках. І ми виглядали за тим окремим столиком, як якісь білі ворони, які залетіли в ту колибу випадково. Ми пили рожеве шампанське, а вони горілку, тому був якийсь дисонанс. Потім подругу стали запрошувати до танцю, почалися дискомфортні моменти. Я подумав, що це все дуже погано закінчиться, але все якось втихомирилося.
Кульмінацією цього всього було те, що викликати звідти таксі було неможливо. Хоч вже і була епоха мобільних телефонів, але зв`язок на Новий рік “падав”, тому таксі було недосяжним. До міста – кілометрів 12 чи 14, і ми просто вийшли – вона в туфлях, а я в ботах – вийшли на трасу і почали голосувати. Десь за годину цих смішних вправ, зупинився камаз – здоровенний такий самоскид. Його шоферу я буду вдячний до кінця життя. Він нас запросив у кабіну, і ми такі задубілі сіли і доїхали до Франківська. Вийшли у центрі, за 300 метрів від дому, і в такому “літньому строї” пішли. Довелося таки пити горілку після того всього, бо рожеве шампанське якось випарувалося. У мене в хаті було ще три чверті якоїсь пляшки горілки. Спершу ми випили цю горілку, а потім запили гарячим бульйоном, приготованим із кубиків. Ось така абсолютно жахлива суміш, але ми зігрілися і полізли спати.