Любовні драми старого Станиславова виглядають як готові сюжети для романів чи мелодрам. Ось один багатий юнак мало не спалив пів міста через бажання побратися з коханою. А от у популярній цукерні лунають постріли: кондитер вирішив застрелити старшу коханку, ну і себе заодно. А вечорами поважних і не дуже панів ноги несуть до Зосі, найбажанішої повії міста. Лиш недовго залишилося їй жити, бо коханий з минулого уже витягнув револьвер…
До Дня всіх закоханих журналістка МІСТА поспілкувалася з екскурсоводкою та викладачкою туристичних дисциплін Людмилою Жирак. Жінка повідала, які любовні інтриги плелись у старому Івано-Франківську. (Історії на основі краєзнавчих матеріалів О. Бучик” Станиславів буденний і святковий”, П.Гаврилишина, Р.Чорненького”Станиславів: віднайдені історії”).
Франкове друге кохання
Розповідаючи про любовні історія старого Станиславова, неможливо оминути нещасливе кохання Івана Франка до Юзі Дзвонковської.
З дівчиною поет познайомився у 1883 році, коли завітав у гості до свого товариша Владислава Дзвонковського, брата Юзефи. Сім’я шляхтичів мешкала на вулиці Сапіжинській (сучасна Незалежності).
Молода, красива, стримана, витончена, недоступна, “гордая княгиня”, – вона запала в душу Франкові. Іван був настільки закоханий в Юзефу, що пише листа мамі дівчини з прохання про руку і серце. Та відповідь розбила серце Франка.
Іван Франко
Дзвонковські, хоч і небагаті, але шляхтичі, а от Франко походив з родини селянина. Станова нерівність визначала неможливим такий шлюб. Разом з тим поет у своєму творі “Тричі мені являлась любов” пише, що Юзефа не вийшла за нього заміж через туберкульоз, не доживши і до 30-ти років:
Явилась друга – гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха і сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
“Мені не жить, тож най умру одна!”
І мовчки щезла там, де вічно темно.
Дослідники біографії Франка стверджують, що до кінця свого життя Франко беріг в серці теплі почуття до Юзі. Навіть перед смертю він постійно дивився на картину, що висіла у його кабінеті “Дівчина з маком у волоссі” Ройзнера, адже, є припущення, що саме Юзефа була зображена на картині.
Імовірний портрет Юзефи Дзвонковської
Підпал заради шлюбу
Класова нерівність змушувала закоханих йти на відчайдушні і безглузді вчинки.
У 1902 році багатий юнак Фридерик Кох закохався в Амалію, яка, за розпорядженням долі, була з бідної родини.
Та батьки змушували хлопця одружитись з гідною собі партією, тож заручився з донькою місцевих багатіїв. Але хіба можуть гроші бути сильнішими за кохання?
Юнак придумав, як позбутися заможної нареченої. Вирішив, що підпалить стодолу свого маєтку – стане бідним і зможе одружитися з коханою Амалією. Лишень відчайдух не розрахував сили…загорілась не тільки стодола, але й сусідні будівлі.
За свій вчинок хлопчина постав перед судом. Але суддя так розчулився, почувши любовну історію, що присудив мінімальне покарання. А батьки таки погодились на шлюб з Амалією…Ось такий хепі-енд.
Ревнощі, цукерня, револьвер
У 1934 році в цукерні Кровицького (сучасна вулиця Незалежності) молодий кондитер Ярослав Жеребецький закохався у свою колегу – Софію Загайкевичову. Жінка була одруженою, виховувала двох дітей, та й на додачу, була ще й старшою від коханця. Незважаючи на це, між ними закрутився роман.
Цукерня Кровицького на початку Незалежності
З часом молодий кондитер забажав, щоб кохана повністю належала йому – розлучилася з чоловіком і переїхала до нього. Чоловік навіть готовий був виховувати її дітей! В плани жінки це, очевидно, не входило. Між закоханими точилися запеклі сварки, одна з яких закінчилася трагічно. Запальний Ярослав вихопив револьвер і стрельнув з нього три рази у коханку, а потім ще два рази у себе.
Але, мабуть, кохати він вмів, на щастя, краще, ніж стріляти, бо любовники вижили. А хлопець опинився перед судом. Хлопця засудили до трьох років ув’язнення. М’який вирок винесли завдяки коханці кондитера, яка пожаліла його і не надто обвинувачувала у судовій залі.
Скандал пішов на користь закладу. Відтоді мешканці Станиславова зачастили в цукерню не лише поласувати солодощами, а й поглянути на місце любовної трагедії.
Сучасний вигляд
Вулиця розпусти
Перша згадка про повію у Станіславові датується 1719 роком. Тоді біля Ратуші стратили жінку. Буцімто, вона була чаклункою і народила потворне дитя. Дослідники припускають, що страчена могла бути повією, яку жорстоко покарала громада міста.
Імовірно, що саме із історією повії пов’язана і назва вулиці Зосина Воля (сучасна Коновальця). За легендою, у Станиславові мешкав багатий пан, у якого підростав син Янек. У родині працювала молода і вродлива покоївка сирота Зося. Між хлопцем і дівчиною виникло кохання, яке пізніше переросло у вагітність.
Проте батько і слухати не хотів про весілля, і відправив свого сина до Кракова на навчання, аби той забув свою любов. А вагітну Зосю вигнав на вулицю. Звісно, знайти роботу вагітній дівчині було нелегко, та й пан постарався, щоб її нікуди не приймали. Тож від безвиході Зося позбулася дитини і почала торгувати власним тілом.
Як виявилось, на це тіло було багато охочих, адже Зося була молодою, привабливою і буквально зводила чоловіків з розуму. Чутки про неймовірну повію дуже швидко ширились не лише містом, але й околицями. Магістрат, занепокоєний шаленою популярністю шльондри, заборонив Зосі з’являтись у місті, а займатись “бізнесом” постановив лише в межах вулиці, на якій вона мешкала.
Поворот на Зосину Волю
Тим часом Янек встиг одружитись, але покохати дружину так і не зміг. Наслухавшись про супер-повію, вирішив завітати до неї, щоб прикрасити свої сірі сімейні будні.
Підійшовши за вказаною адресою, через вікно Янек побачив те, від чого просто втратив дар мови – його кохана Зося обіймала якогось діда. У пориві гніву, змішаного з колишніми почуттями і великою кількістю алкоголю Янек вистрелив у дівчину…А вона лиш встигла промовити: “Як довго я тебе чекала”.
Вулицю, на якій жила Зося, в народі почали називати Зосиною Волею.
З цукерні – у пологовий
У Станиславові була дуже цікава поговірка, яка показувала, перебіг любовних стосунків закоханих пар. На сучасній вулиці Мазепи колись знаходилася кондитерська Володимира Скрута. Цукерня славилась на все місто, адже тут можна було скуштувати найвишуканіші смаколики, морозиво, чоколяду, неймовірну випічку з приправами, привезеними з-за кордону. А приготовлена кава не мала рівних в місті.
Кондитерська Володимира Скрута
Вважалось, що хлопець, який хотів підкорити дівчину, хоч раз, але мусив запросити даму на солодке побачення. А недалеко від кондитерської розташувалася приватна клініка доктора Яна Гутта, а при ній пологовий будинок (сучасна вулиця Франка, 17).
Тож за доброю традицією “Те, що починалось у Скрута – закінчувалось у Гутта” …Та й на правду, солодкі побачення часто завершуються появою малюка.
Приватна клініка доктора Яна Гутта
Як фліртувати наші прабабусі
Якщо зараз познайомитись на вулиці простіше простого, то сто років тому це вважалось поганим тоном і не личило порядній панянці. Місцем пошуку наречених були бали, або, як їх ще називали “венти”. До цих заходів дівчатка сумлінно готувались і підбирали сукні (і борони Боже, щоб таку саму мала подружка!), а чим більше декольте у сукні, тим більше шансів на додатковий танець з кавалером.
Та, щоб привернути увагу юнака, треба було вміти вчасно кинути поглядом на “жертву”, невинно зітхнути, випадково упустити віяло…Якщо ж чоловік уперто не помічав знаків уваги дами, залишилось одне – зомліти. “Корсетні зомління” були звичною справою, бо корсет сильно здавлював тіло. Ну, а кожен поважаючий себе жених був змушений підхопити зомлілу панянку в свої міцні обійми.
Кожна порядна сім’я регулярно ходила до церкви. Проте панянки йшли до храму не лише помолитися, а й знайти чоловіка. Після служби дівчата неспішно прогулювалися біля церкви під пильними поглядом юнаків.
Шукали собі пару і даючи оголошення у газету “Голос серця”. Схоже роблять і зараз, лишень замість газет – сайти знайомств.
25-річний українець, який служив у війську, мав за плечима 5 класів освіти й торгову школу. Цей кавалер був перспективним нареченим, бо мав 8 тисяч власного капіталу, та ще й служив при колії. Колійова робота тоді вважалася престижною, адже добре оплачувалась і давала право на різноманітні пільги. Вимоги до потенційної супутниці життя він висував досить скромні – вік до 28 років, веселий і лагідний характер, посаг від 10 тис. злотих. Національність та релігійна приналежність дами великого значення не мали.