У своїх 15 років Вікторія Вістовська з Калущини бореться з раком мозку уже вчетверте. Ця боротьба триває майже пів її життя. Дівчинка змордована, але не падає духом. Більше не шкодує за своїм гарним волоссям, каже, що головне – нарешті одужати, тим більше вже вимріяла собі вивчитися на повара. Зараз потрібен препарат, який руйнує живлення пухлини. Рятівні ліки дорогі – сім’ї потрібна допомога.
«Кажіть, як є!»
Вікторії тоді було вісім років. Після того, як вона впала з велосипеда, десь із місяць дівчинку часто боліли голова і спина, вона стала розсіяна. Лікарі до останнього думали, що то струс мозку. Аж поки дитині не стало зовсім погано: Вікторія почала блювати, шкіра посиніла, вона не мала сили навіть сидіти. Дівчинка опинилася в реанімації, але рентген ніяких особливих змін не показав.
«Віка весь час ховалася від світла, просила затулити штори – світло різало їй очі, – згадує мама Тетяна Вістовська. – Та коли одного ранку доньці різко скосило очі докупи, я відчула – насувається якась біда, це точно не наслідки струсу».
Все з’ясувалося після комп’ютерної томографії – злоякісна пухлина центральної структури головного мозку. Остання стадія.
«Я ще не знала результату обстеження, але бачила, як до мене змінилося ставлення всього медперсоналу, – розповідає мама. – Вони дивилися зовсім по-іншому. Зразу здогадалася – щось недобре. У кабінеті кілька лікарів обступили знімок моєї доньки і час від часу якось дивно переглядалися між собою. Потім усі вийшли, лишився тільки один лікар. Розпитував про нашу сім’ю, чи є ще діти… Мене це злило, бо я розуміла, що він намагається сказати щось важливе, але ніяк не наважується». «Кажіть, як є!» – не витримала Тетяна. «Вашій доньці потрібне лікування в Києві. У неї рак».
Знову буде випадати волосся
За дівчинку взялися столичні нейрохірурги. Вікторія мужньо трималася і навіть заспокоювала маму, бо та часто плакала – сльози самі котилися. Посивіла за одну ніч.
Пухлину успішно видалили, але дівчинка була квола, дуже повільно одужувала. Потім і шунт у голові забився, терміново мусили знову оперувати. На додачу ще й апендицит тріснув. Маленький організм не витримав – Віка впала в кому аж на півтора місяці.
«Я все одно говорила до неї, – ділиться Тетяна. – Читала їй дитячі книжечки. Гладила. Я впевнена, що вона чула, просто дуже глибоко всередині себе. Я цілодобово була поруч. Жінки, які були з нами в палаті, вже майже виганяли мене, аби хоч трохи вийшла надвір провітрилася. І коли я таки вирішила піти на годинку до церкви, Віка якраз тоді й прийшла до тями. Уявляєте?».
Пухлина встигла дати метастази. Хіміотерапія допомогла, проте ненадовго. Через три місяці стався рецидив. Маленька Вікторія дуже плакала – знову буде випадати волосся.
«Я зразу відчувала, що то не кінець, – каже мама. – Родичі навіть трохи сварили мене за це, казали, що даремно накручую себе. А я не мала внутрішнього спокою, і все».
Після чергового лікування, через три місяці, в дівчинки вкотре почали косити очі. Тетяна вже знала, що це. Повторився рецидив.
В Інституті раку марно намагалися зробити дитині автотрансплантацію кісткового мозку – коли пацієнтка сама собі була донором. Далі був третій рецидив, але за повторну операцію нейрохірурги вже не бралися. Дуже складна локалізація пухлини – надто близько до стовбура мозку.
Терміново потрібне було точкове опромінення. Ніде в Україні не хотіли братися за Вікторію, казали, що немає відповідного обладнання, а ризики величезні. Скерували до турецької клініки, де застосовували радіохірургічну систему «КіберНіж» – те, що дозволило філігранно провести безопераційне лікування пухлини у не доступному для традиційної хірургії місці. Турецькі лікарі, глянувши історію хвороби, ніяк не могли зрозуміти, як ця дитина досі живе і ще й так непогано виглядає.
Здавалося, аж тепер усе буде добре. Сказали спостерігатися. Але три місяці минуло, і знову рецидив. Четвертий.
Почали хіміотерапію. Вже після першого прийому дитині стало зле. Знову з’явився набряк у мозку, треба було негайно міняти шунт. Лікарі боялися оперувати Вікторію. Але ситуація була критична: серцебиття майже не прослуховувалося.
«Мені запропонували два варіанти: або її зараз оперують, але вона може не прокинутися після наркозу, або залишають Віку в такому стані і вона живе ще 48 годин, – розповідає Тетяна. – Другий варіант, здавався геть безглуздим, але медики мені пояснили: «Можливо, мама вже надто виснажилася за всі ці роки, а стан дівчинки дійсно дуже важкий і не ясно, як буде далі». Я справді втомлена, але поки в моєї дитини б’ється серце, нізащо не здамся».
Оперували на саме Різдво. Через три години Вікторія прокинулася. Лікування триває вже рік. Дівчинка пройшла шість курсів «хімії», але пухлина зменшується дуже повільно.
Помоліться і змиріться
Зараз Тетяна майже не плаче. Після чотирьох рецидивів сльози кудись зникають – лишається тільки боротьба і гарт. «Віка так хоче жити, має багато мрій, хоче гуляти з друзями і робити собі красиві зачіски, хоче вивчитися на кухаря… Ви би спробували, які смачнючі пончики і пляцки вона пече! Віка впевнено йде вперед. То хіба я маю право розкисати і плакати цілими днями? Та й толку з тих плачів», – каже жінка.
На подальше лікування поки що потрібно щонайменше 250 тисяч гривень. Батько дівчинки працює водієм, а зараз через карантин взагалі лишився без роботи. Все, що раніше заощадили, пішло на лікування дочки. Тетяна навіть не знає, скільки саме за всі ці роки сім’я витратила – однозначно більше, ніж пів сотні тисяч доларів. Лише опромінення в Туреччині коштувало 12 тисяч. Зверталися і на телебачення, і по людях просили. Багато напозичали.
Дехто делікатно радить батькам вже зупинитися, мовляв, «помоліться і змиріться». Продовження лікування кажуть замінити на госпіс – нехай дитина там доживає. Тетяна дуже злиться, коли таке чує: «Якщо моїй доньці не судилося виборсатися з цієї страшної недуги, то нехай це відбудеться у боротьбі».
Наталя МОСТОВА
P.S. Охочі підтримати Вікторію можуть переказати кошти на картку ПриватБанку 5168 7422 2150 0733 (Тетяна Вістовська). Телефон мами: 0677402310.
