21-го березня в Івано-Франківську понад 40 роверистів офіційно відкрили сезон 2021 — здолали у велозаїзді понад 60 кілометрів рівнин, гір та бездоріжжя.
Про труднощі та особливості велотуру, важливість якісного спорядження, а також зародження і розвиток велоруху в місті учасники та організатори заїзду поділилися із Суспільним Карпати.
Активний член велоруху Івано-Франківська із 10-річним стажем Володимир Семко розповідає, що в один бік їхали близько двох годин.
Загальний маршрут поїздки склав 50-70 км — залежить від того, хто де стартував і фінішував. Однак, завдяки легкому темпу навіть для непідготовлених людей цей кілометраж був нескладним.
“Взагалі у нас існують поїздки різних форматів. Хтось їздить бревети на 200, 300, 400, 600 та навіть 1 200 км, а хтось проїжджає 40-60 км поруч із домом. Для того й існує велоспільнота — щоб кожен міг знайти собі компанію відповідно до фізичних можливостей”, — говорить Володимир Семко.
У 2017-му році чоловік переїхав жити в Лос-Анджелес і не був в Україні більше трьох років.
Позаяк до переїзду в США він був організатором відкриття і закриття велосезону, вирішив у такому ж форматі зустріти старих друзів.
Велосипедист об’їздив безліч куточків Прикарпаття, тому знає всі найцікавіші місця — для відкриття обрав одне з улюблених: “Завжди приємно повернутися туди, де був, адже з кожним таким місцем пов’язані теплі спогади. Цього разу ми їздили через Вовчинці в село Довге, воно розташоване в мальовничому місці біля річки Дністер”.
У такі поїздки, каже Володимир Семко, потрібно брати насос, латки (ремонтний комплект), їжу, мати справний велосипед, одяг — до погоди, а, зважаючи на теперішню ситуацію, захисну маску.
Загалом у заїзді взяли участь трохи більше 40 людей.
“Ми розуміємо, що ми в червоній зоні, і більш масовий захід провести не вийде. У наших велоспільнотах — сотні людей, тому довелося контролювати кількість охочих. Якщо згадати Велодень — подію, яку ми раніше організовували, — тоді учасників було більше двох тисяч, — розповідає Володимир Семко. — Сподіваюся, що пандемія скоро закінчиться, і ми зможемо провести справді великий велозахід. Франківськ — місто маленьке, але, мабуть, одне з “найбільш велосипедних” в Україні”.
Особливість таких подій, ділиться Володимир Семко, у тому, що можна розділити задоволення, свої враження від катання з іншими: “Я зараз катаюся в Каліфорнії дуже красивими місцями, і єдине, чого мені бракує, — людей, які з тобою на одній хвилі. Тому дуже важливо підтримувати зв’язок з іншими велосипедистами”.
Відкриття та закриття сезону організовують щороку, але у 2020-му їх не проводили через пандемію. Також, каже велосипедист, окрім офіційних заходів, існують щотижневі поїздки, які може організувати будь-який учасник велоспільноти. Долучитися до велопробігу можна через сторінки велоспільнот Franko Bicycle Club та Velo-Stalker — поїздки аноснуються на них.
“Також можна самому запропонувати маршрут і хтось обов’язково складе вам компанію, — каже Володимир Семко. — Кожна поїздка має рівень складності, і ви зможете обрати саме те, що підходить вам. Можете не хвилюватися: навіть якщо вам буде складно, ніхто вас не залишить. Для нас важливо, щоб людина відчувала підтримку велоспільноти, адже свого часу така підтримка була надана кожному з нас”.
Одна з учасниць заїзду, велосипедистка-аматорка Наталія Масечко розповідає: “Вирішила поїхати, бо перш за все — сонце, велосипед, погода, настрій, вихідний. Зараз великої можливості їхати дуже далеко немає, але є бажання рухатися, оскільки робота здебільшого сидяча. Знаючи, що там були мої знайомі, не було сумнівів, чи їхати чи ні”.
Довгий маршрут на велосипеді Наталія Масечко долає вже вдруге, однак першого разу в один бік їхали електричкою, а на двоколісному поверталися назад. Велосипедистка каже, що під час підготовки до таких велотурів потрібно ретельно обирати спорядження: “Скажімо, мій велосипед добре підходить до міського формату — він доволі важкий і, як би не здавалося, а вести важкий велосипед важче, ніж легкий, тому це для мене був виклик. Одначе плюс у тому, що їдеш не сам”.
До слова, велорух у Франківську зародився ще у 2008-му році, однак більш масовим став у 2011-12-му роках.
“Ми росли і розвивалися, і з часом нас стало настільки багато, що почався поділ на тих, хто хоче більше спорту, більше кататися в горах, та тих, кого цікавить релаксова їзда та спілкування. Зараз існують два велоклуби — Velo-Stalker, з якого все починалося, та Franko Bicycle Club, який вийшов із нього і зараз організовує дуже багато цікавих велоподій. Але поділ на клуби — річ умовна: ми всі катаємося разом і дружимо багато років,” — говорить Володимир Семко.
За словами голови велоклубу Franko Bicycle Club Юрія Симчича, цьогоріч франківські велоклуби організує чотири великі події. Зокрема, планують провести дві “двохсотки” — заїзди на 200 км, а також один заїзд на 300 км. Також проходитиме гонка Franko 100 — потрібно подолати маршрут у 100 км.
