Останні постійні мешканці повиселялися звідси у 2008 році, після паводку. Тепер село Буркут називають привидом. А майже 100 років тому тут вирувало життя.
До 1939 року Буркут був одним із провідних бальнеологічних курортів – спершу Австро-Угорщини, а потім Другої Речі Посполитої. Тут лікувалася Леся Українка, сюди приїжджав Іван Франко та інші відомі письменники, пише Репортер.
Основний розвиток курорту припав на 1930-ті. Тоді місцеві пансіонати приймали відпочивальників, ті пили місцеву цілющу воду, ходили розробленими маршрутами й дихали гірським повітрям. Тут були вілли, водолікувальні заклади, навіть завод з розливу мінеральної води.
Ось як описували Буркут у польській газеті Kuryer literaturno naykowy у 1926 році: «Він розташований на річці Черемош, у Косівському повіті, на рівні 1000 м. Оточений чудовими сосновими лісами. До війни в Буркуті був купелевий заклад, зруйнований війною і ще не відновлений. Найближча залізнична станція – Заболотів».
Справді, насамперед Буркут знаменитий своїм джерелом мінеральної води. Першими його використовували кутські купці. Вони ж спорудили у цій місцевості кілька будинків і приїжджали сюди влітку на відпочинок.
За інформацією польських газетярів, як оздоровниця Буркут почав розвиватися ще з ХVIII століття. Через 100 років імперія офіційно визнала його бальнеологічним курортом і виділила кошти на облаштування джерела.
Стаття в журналі Wierchy
У 1820-1830-х роках Буркут розбудовувався. У той час з’явилися 15 гостьових вілл, лазні з мінеральними ваннами, був облаштований лісопарк і альтанки.
Польський краєзнавець Генрік Гонсьоровський у статті для журналу Wierchy 1932 року писав: «У 1848 році шість знатних сімей отримали дозвіл на спорудження будівель на казначейській землі біля джерела. У кожному будинку була одна кімната та кухня. Раз на рік вони були зобов’язані сплачувати оренду».
У 1858 році директор департаменту казначейства спроєктував «колонізацію місцевих територій працівниками лісу», а також побудову молочної і птахоферми – для забезпечення колоністів і туристів.
Крім відпочинку, у Буркуті гості лікувалися від туберкульозу та зміцнювали імунітет. У 1859 році лікарі Бреннер і Деттвейл розробили для цього гігієнічно-дієтичну терапію.
Мисливський будинок з’явився у Буркуті у 1861-1862 роках. Він мав чотири кімнати. Проживання було платним. За сезон, який тривав два місяці, гість мав заплатити 30 гульденів, що на той час було недешево. Того ж року розпочали роботи з забору джерела води та будівництва басейну, однак, не завершили. Купелевий заклад збудували лише в 1875-му. Через п’ять років спорудили будинок лісничого, а в 1884 встановили котли для підігріву води.
У 1884 році буркутський курорт складався з готелю на вісім апартаментів, їдальні та міні-заводу з розливу мінеральної води.
«Тисячі пляшок, наповнених тією водою, вивозять кожного літа до навколишніх міст», – писав польський краєзнавець Ян Григорович.
1889 року в Буркуті збудували ще й спа-павільйон. Він мав вісім кімнат та їдальню. Тоді ж спорудили й гостьовий будинок, яким керувала дружина місцевого лісничого, а у 1897 році – стайню та алеї для боулінгу.
Під час Першої світової Буркут припинив своє функціонування як бальнеологічний курорт. Австрійська влада створила там військовий госпіталь і реабілітаційний центр. За рік до закінчення війни у Буркуті ще облаштували цвинтар для загиблих вояків.
За часів Другої Речі Посполитої ціна в перший сезон у закладах розміщення для туристів становила 4-7 злотих (тоді робітники-чоловіки заробляли в середньому 120 злотих на рік), другий – 5-12, а у третій – 3-7 злотих. Ціни одномісних кімнат без обслуговування у пансіонатах і готелях другої категорії, для прикладу, в 1937 році були такими: в перший сезон – 3 злотих, у другий – 4 злотих, а у третій – 2,50 злотих з людини.
Кімнати з двоспальним ліжком без обслуговування коштували: перший сезон – 5 злотих, другий – 7 злотих, третій – 4 злотих.
Особливо популярними за часів Другої Речі Посполитої були курси для покоївок, де їх вчили готельної справи. Наприкінці навчання покоївок атестували з приготування їжі, сервірування столу та подання страв, прання, шиття, домогосподарства, економічної теорії, перевірки харчових продуктів, гігієни, бухгалтерського обліку, кореспонденції та географії.
А далі прийшли совіти…
Євген Пазинич у «Прикарпатській правді» у 1959 році писав так: «Джерелом у Буркуті користувалися лісоруби. Дві-три склянки холодної, приємного смаку води, завжди вабили їх сюди. Вони ж і назвали воду Буркут. З часом слава про неї пішла за межі району. Люди, які пили її, твердили, що «Буркут» збуджує апетит і в загальному добре впливає на організм. У радянський час Жаб’ївський райхарчкомбінат заснував біля джерела цех розливу. За добу можливо було розлити близько п’яти тисяч пляшок води».
Джерело ще живе.
