Від голоду на Івано-Франківщині у 1946-1947 роках померли 19 811 людей. Це кількість, яку вказують автори книги “Голод на Прикарпатті 1946-1947”. Ганні Дем’янів із села Чортовець, що на Городенківщині, було 15, коли відбувалися ті страшні події. Спогадами про них жінка поділилася із Суспільним Карпати.
“Не було кришечки хліба в хаті, ви розумієте? Не було що їсти, голодні ми були! Не було що їсти!”, — пригадує Ганна Дем’янів. — Матір спече коржик на кухні тоненький. І ми з братом Іваном той коржик… Я швидше з’їла, бо я більша. Я хочу ще, а він каже: “Досить, ти вже з’їла своє, а це моє!” Більше таких коржів добрих не було, як тоді, коли матір спекла”.
Голодна смерть забрала життя її сусіда і ще шести односельців. Норми збору врожаю в Городенківському районі тоді були одними з найвищих в області.
“Матір пішла та й принесла, влупила у другої жінки трохи хліба, і мені: “На, Ганько, їж”. І я брала і їла. Яка біда була”, — пригадує Ганна Дем’янів.
Якось до їхньої хати прийшла голодна жінка — просила їсти. Мама Ганнусі дала їй кілька картоплинок, змащених олією з цибулею. Такі випадки у селі траплялися часто.
Аби спекти бодай тоненький коржик, доводилося йти до сусіднього села і терти у жорнах пшеницю, щоб мати жменю борошна.
Недоїдання сприяло поширенню епідемії тифу, дифтерії, дизентерії у селах, спричиняло нові і нові випадки смертей.
Основні причини голоду — посуха, затяжні дощі і радянська влада, яка усіма методами намагалася знищити український національно-визвольний рух.
“Данилейчук з Обертина, він був участковий, прийшов і забрав — було трошки ще пшениці, в сінях стояло за дверима. Він ту пшеницю з тим мішком взяв. Не залишив, к***а, ні одної зернинки нам. І ми так голодні були цілий тиждень”, — розповідає Ганна Дем’янів.
Кримінальні справи за фактами створення штучного голоду на Івано-Франківщині розслідують вже 24 роки.