-РЕКЛАМА-

РЕКЛАМА

Актуально зараз

-Реклама-spot_img

Прикарпатка власним прикладом показує, що візок – не вирок ФОТО

-Реклама-spot_img
spot_img
Надія Стефурак з Богородчанщини власним прикладом показує, що ніколи не можна опускати рук. Жінка 23 роки прикута до візка. Вісім років тому вона заснувала благодійний фонд «Світла Надія», а три роки тому – реабілітаційний центр при ньому для допомоги дітям з інвалідністю.

Надія має під опікою 130 дітей і радіє кожному їхньому кроку, руху, слову й посмішці, пише Репортер.

Прикарпатка власним прикладом показує, що візок – не вирок ФОТО
Показати приклад

Історія життя Надії Стефурак із Забережжя Богородчанського району дивує, вражає і не залишає нікого байдужим. У січні 1998 року вона впала з дерева у зимовому лісі, куди пішла за ялинкою. Дівчина серйозно пошкодила хребет й нерухомо пролежала в холоді всю ніч, поки її не знайшли. Їй тоді було 22 роки.

Попри все, вона не здавалась ніколи. Почала займатися лижними перегонами й біатлоном, була у складі збірної України. У 2010 році брала участь у Паралімпійських іграх у Ванкувері.

- РЕКЛАМА-

Після спортивних перемог Надія вступила до Івано-Франківського коледжу фізичного виховання. Мала велику мрію – займатися з дітьми з інвалідністю.

Прикарпатка власним прикладом показує, що візок – не вирок ФОТО

«На базі, де займаються паралімпійські спортсмени, я потрапила в інший світ, – пригадує Надія. – Люди, які пересуваються з допомогою милиць та візків, катаються на лижах і є успішними. Я бачила, як там працюють, як проходить реабілітація, як тренування дають позитивні результати, як покращується здоров’я. У мене завжди була мета – показати свій приклад, навчити дітей, їхніх батьків, аби вони також включалися і працювали над собою».

Потрібні діти

Зізнається, що тоді це була просто добра ідея, але що робити, звідки взяти гроші – не знала.

Далі, після Ванкувера, вона з друзями організувала благодійний концертний тур «На крилах милосердя і добра».

Прикарпатка власним прикладом показує, що візок – не вирок ФОТО

«Ми на візках танцювали по селах, – розказує жінка. – Йшли від села до села Богородчанського і Надвірнянського районів. І на ці заходи приводили багато батьків дітей на візочку. Ми спілкувалися з ними, чи хтось з ними займається. Всі відповідали, що ці діти нікому не потрібні. Ці слова мене дуже вразили і додали ще більшої мотивації».

Читайте: Допомога з шафи. Де у Франківську можна здати або отримати одяг та інші речі

17 липня буде дев’ять років, як Надія заснувала благодійний фонд «Світла Надія», яка сьогодні опікується 130 дітьми з інвалідністю з Богородчанського району.

Розповідає, що в них є десять лежачих підопічних, 30 на візках. Є діти з ДЦП, синд­ромом Дауна, епілепсії, порушення слуху – віком від трьох і понад 20 років.

Прикарпатка власним прикладом показує, що візок – не вирок ФОТО

Розказує, що на початках було дуже тяжко. Купували бісер, робили з нього різні вироби, продавали у Богородчанах, а потім у Франківську, аби назбирати якісь кошти на організацію заходів.

«Потім люди нас побачили, наших дітей і нашу роботу і почали відгукуватися, – говорить Стефурак. – Один трошки поможе, інший, хтось памперси купить. Адміністрація підключалася, і так народився фонд. Кожного року ми намагаємося робити більше і більше».

Не можна ізольовувати

Три роки тому фонд отримав своє приміщення, де створили реабілітаційний центр. Досі винаймали невелику кімнату, займалися у Народному домі в Богородчанах. Нині мають просторе приміщення, де є багато різних тренажерів, що допомагають дітям.

До карантину заняття відбувалися щодня, а зараз тричі на тиждень – у понеділок, середу та п’ятницю. Працюють психолог, логопед, два реабілітологи і Надія – як соціальний працівник.

Прикарпатка власним прикладом показує, що візок – не вирок ФОТО

«Кожна мама з дитиною має свою годину з логопедом, психологом чи реабілітологом і так по колу, – розказує Надія. – Центр постійно відвідують 15 дітей. Ще до 20 постійно їздимо, привозимо памперси, харчі, одяг. Мріємо, аби це було як садочок, аби батьки могли привезти дітей і залишити».

Також Надія розказує, що за ці вісім років батьки дуже здружилися і змінилися. Каже, у них з’явилося більше бажання щось робити з дітьми, адже вони побачили, що не самі.

«Спільно піднімаємо якісь питання і батьки долучаються, – говорить Стефурак. – Багато батьків тепер просто спілкуються, сміються. Психологія зовсім інша стала, відчули підтримку моральну, матеріальну, побутову. Вони щасливі, бо щасливі діти. Є зміни зі здоров’ям, покращується їхній стан. Пишаємося нашими дітьми. Вони показують добрі результати. От, дві наші дівчинки почали ходити. Хлопчик, який потрапив до нас у листопаді, не міг навіть голову тримати. Зараз повзає. Результати є, але треба ще багато працювати».

За словами Надії Стефурак, їхні діти щирі, енергійні і кожен старається показати, що може і вміє. «Кожна вправа декому дається нелегко, але діти працюють, – каже жінка. – Це і нас радує, що дитина так відпрацьовує, що аж мокра. Ми їх усіх любимо як рідних. Карантин дуже негативно відбився на наших підопічних. Деякі батьки не могли привозити дітей, і ті діти, які в нас займалися, знову стали замкнутими. Це доказ того, що цих дітей не можна ізольовувати. З ними треба постійно займатися, аби був розвиток. Коли працюєш, коли віддаєшся – є результат.

Всі, хто бажає допомогти фонду і його підопічним, можуть перерахувати гроші на картковий рахунок: 5169 3305 1432 5080, БО «Світла Надія».

Також дуже потрібні памперси різних розмірів, продукти харчування, які волонтери розвезуть нужденним родинам.

НОВИНИ НА ЦЮ ТЕМУ

-Реклама-

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

Видалення волосся лазером у Івано-Франківську. Лазерна епіляція у FineLine

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

Квартири Івано-Франківськ

РЕКЛАМА

купити iphone 15 Pro у Львові, ціни в Україні