Про те, які продукти класти до великоднього кошика, мабуть знають усі. Принаймні про основні – паска, яйця, сир, ковбаса, хрін – чули точно. Але насправді «стандартного набору» просто не існує.
Адже в кожному районі, селі, чи то навіть родині є свої, обов’язкові до освячення, смаколики, пише «Репортер».
Солодка або ні
Головним атрибутом кожного кошика та столу на Великдень є паска. Найчастіше їх печуть у четвер або в суботу, рідше – у п’ятницю. Адже вона Страсна і в цей день нічого робити не можна.
Але яка має бути паска? Солодка з родзинками чи прісна, як хліб – то вже як кому до смаку. Наприклад моя бабуся, яка прожила все життя на Гуцульщині, вчила пекти солодку паску на самих жовтках. Тісто замішувалося в четвер по обіді. Потім ми його розкладали у форми, які перед тим добре вимивалися і змащувались олією. До речі, ті форми зносилися з горища двічі на рік – перед Святвечором, коли випікалися калачі, та перед Великоднем.
Прикрашали паски хрестами, косами та «зозульками», які робили з того самого тіста, і залишали «рости». Далі розпалювалася піч. То був дуже клопіткий процес, бо треба було піч натопити так, аби паски не згоріли, аби не сирі, аби добре загнітилися. Дрова теж були особливі – сухі гілки з фруктових дерев, які залишалися після чистки саду. Сад, як правило, чистив дід.
А вже після того, яка паски спеклися, їх намащували збитим з цукром яйцем. Жодної глазурі чи цукатів у нас не використовували.
А от на Городенківщині солодкий хліб на яйцях називають «бабкою». Бабку часто випікають разом із паскою, проте частіше її печуть у суботу, а паску – в четвер. Традиційно, окрім паски та бабки, на Городенківщині печуть й інші види печива, наприклад, медівники чи завиванці, але їх не освячують.
«У мене бабуся живе в селі Олешів на Тлумаччині, то вона теж не розуміє солодкої паски, – каже Уляна Мосюк. – Більше того, навіть я зараз, купляючи паску в магазині, стараюся вибрати не солодку. Але зрозуміло, що то не той смак».
Не як у всіх
– А що ви кладете до кошика?
– Та все традиційно, як у всіх…
Втім, коли просиш розказати детальніше й перелічити продукти, то з’ясовується, що далеко не всі освячують, наприклад, «гнетінку».
«Її переважно готують у селах на Калущині, – розповідає Світлана Лелик. – Це солодка сирна запіканка. Може бути з родзинками або без. Сирну масу викладають на тарілку, зверху обмащують жовтком і ставлять в піч запікати. Там вона стає рум’яною, як казала бабця, гнітиться».
А ще в Новиці, звідки родом Світлана, у великодній кошик ставлять молоду кропиву – символ здоров’я, та зо два яблука. З кропиви та свячених яєць потім варять зелений борщ.
«І ми завжди святили дуже багато солі, – каже Світлана Лелик. – Раніше, коли приходили з церкви, мама обходила хату та обсипала її сіллю, щоб нечиста сила не чіпалася. Їли в першу чергу яйце з хріном. Але перед тим ще треба було обмастити яйцем губи, аби, як казав дідо, не сідалися. Обов’язковою є й біла хренівка. Це перетертий хрін, зварений у сметані. Тобто, є червона хренівка, яку люди називають цвіклями, а це біла. І готують її в нас лише на Великдень».
Варіації запіканок теж бувають різні. Хтось робить класичні сирники з пісочним тістом, а хтось сирні паски. У сім’ї Уляни Мосюк з сиром особливо не заморочуються й більше часу витрачають на приготування святкової печені, якe обов’язково кладуть до кошика.
«Купляємо м’ясо свинини і зшиваємо його, – розповідає жінка. – Далі баба кришить свіженький батон, б’є 10-15 яєць, додає сіль, перець, цибулю часник і цим усім начиняє м’ясо. Потім це все проварюєш і запікаєш».
А бабуся Наталії Лозовик, яка живе в селі Долині на Тлумаччині, запікає для великоднього кошика макарони з м’ясом. Страва називається – макаран.
«Цю запіканку треба їсти холодною. Вона дуже дивна на смак, але ми вже звикли, – каже Наталія. – Насправді я більше ніде такого не бачила. А бабця, хоч вже й старенька, щороку в передвеликодню суботу пече макаран. До неділі те все остигає, нарізується і кладеться в кошик».
А тепер на стіл…
Мабуть, великодній сніданок, то найголовніша трапеза, але й він у багатьох різний. Сьогодні чимало люду освячують кошики в суботу ввечері, а в неділю просто збираються за святковим столом. І в багатьох селах на стіл ставлять «мішанину» або «великодній салат», це вже як хто називає.
«Все м’ясне, що є в кошику, нарізають і викладають на деко (форма для запікання – авт.). Потім дрібно нарізають яйце та труть хрін. Далі це все підігрівається й подається на стіл. Їдять цю мішанину з бурячками з хроном», – розповідає Ольга Романська.
За її словами, таку подачу «свяченого» їхня сім’я запозичила у батькової родини із села Ступки, що на Тернопільщині.
«Це насправді дуже смачно, – переконує Оля. – В мене мама з Долинщини, то там м’ясне просто нарізають на тарілку, додають яйце, хрін і перемішують. Але відколи мама спробувала тепле, то тільки так і робить».
У деяких районах до цієї мішанини додають ще й домашній сир.
«А в нашій сім’ї традиційною великодньою стравою є начинка, – говорить Надія Балуцька із села Антонівка, що на Тлумаччині. – Печуться прісні паляниці на кисляку, які потім ріжуться на кубики. Підсмажуємо багато цибулі на жирі, додаємо фарш і багато яєць – 10-15. Раніше ґаздині в селах давали й до сорока. Все це вимішується і запікається в духовці. Потім ріжеться на шматки,обсмажується з копченостями на пательні й затирається хріном».
Де не роблять ні мішанини, ні начинки, так це на Гуцульщині. Освячені продукти просто викладають на велику тарілку і кожен бере те, що йому найбільше смакує. Та перед сніданком усій родині треба розділити між собою одне свячене яєчко. Щоб злагода була.