У більшості туристів Прикарпаття асоціюється з Гуцульщиною. Так, адже представники саме цієї етнографічної групи є чи не найвідомішими та найколоритнішими мешканцями Українських Карпат.
Але у передгір’ї живуть нащадки відомого племені білих горватів, загадкові, колоритні бойки. Отож, сьогодні вирушаємо у гості до них, йдеться на сайті Івано-Франківщина туристична.
ТОП-1. Промисловість
Рухаючись у напрямку селища Вигода, ще за 40 км до нього видніються міста та містечка, історія яких нерозривно пов’язана із промисловістю. На гербах Калуша та Долини невід’ємною частиною є топки (такі собі перевернуті відерка) солі. У Брошневі-Осаді більше кілометра видніються склади деревини відомого підприємства, а ближче до Вигоди чути роботу тартаків.
Так склалося, що життя цього регіону та промисловість – неначе синоніми. З іншого боку, промисловість і природа тут поєднуються. Як? І сам не розумію. Отже, перший «топчик» регіону.
Наприкінці ХІХ століття було засновано містечко Вигода. До слова, саме тому воно є одним із наймолодших населених пунктів Івано-Франківської області.
Відстань від Івано-Франківська до Вигоди – 70 км.
Як окремий населений пункт було виділене зі складу села Пациків у 1873 році.
Рання історія Вигоди пов’язана із бароном Леопольдом Поппером фон Подгарі. Саме він збудував мізунську лінію вузькоколійної залізниці довжиною 65 км для транспортування лісу з гір до тартаків, руїни яких збереглися до сьогодні у Вигоді. Барон переніс з Угорщини в Галичину головний офіс свого підприємства, яке спеціалізувалося на заготівлі, переробці і збуті деревини. Таким чином селище почало розвиватися доволі швидкими темпами. Безперечно, зміна влади заставила фон Поппера покинути Вигоду. Але за десятиліття роботи, незважаючи на дві світові війни, було закладено міцний фундамент промисловості. То й не дивно, що у радянський час питання лісозаготівлі у Вигоді тільки розширилося.
Більшість туристів приїжджають сюди з однією метою – прогулянка на Карпатському трамваї – туристичному поїзді, який майже 20 років тому став успішним додатковим комерційним проектом до основної мети відновлення вузькоколійної залізниці у Вигоді – транспортування лісу.
Але не трамваєм єдиним. Що ж ще цікавого є у Вигоді? Найперше – архітектура. Але ж вона радянська – скажете ви. Знаєте, у середині 1950-х років місцеві архітектори намагалися всяким способом врятувати самобутність архітектури краю. Ось так Іван Боднарюк заснував стиль, який був втілений спочатку у дереві, а потім у цегляних будинках під черепицею – регіональна карпатська архітектура. І це, мабуть, єдиний радянський стиль, який мені до вподоби. Отже, будинки у цьому стилі прикрашають центральну вулицю селища. А якщо піти углиб, у напрямку села Пациків, то можна розгледіти ще й старі австрійські вілли. Хто тут жив? Певно, якісь «зами» барона. Замикаючи коло, виходимо на центральну дорогу, де видніється вілла-резиденція колишнього власника тартаків. Ще декілька років тому ця будівля була пусткою. А зараз тут діє дуже цікавий інтерактивний музей – Центр спадщини Вигодської вузькоколійки. Тут теж, дивним чином, поєдналися історія, природа, промисловість та інтерактив.
На даний момент це один із найцікавіших інтерактивних музеїв Івано-Франківщини. Тут і фільм можна подивитися, і природу вивчити, або й у дупло дерева залізти. Для дітей – це взагалі супер. Провести тут можна від 30 до 50 хвилин.
Далі раджу викроїти час на прогулянку набережною Вигоди. Вона має облаштовані пляжі, парк. І, звісно, головна атракція – місце об’єднання річок Свіча та Мізунка.
Ну що, їдемо далі?
ТОП-2. Духовність
Хоча у Вигоді є дві церкви, та вони доволі нові і з точки зору туриста можуть бути доповненням подорожі. Більш цікавими є сусідні села – Пациків, Лолин, Підліски.
Розпочнемо з Пацикова. У цьому невеликому, але доволі жвавому селі знаходиться найдавніша збережена церква Долинщини – храм Успіння Пресвятої Богородиці, датований 1691 роком. У свій час «народний блищечий» ремонт церкви призвів до того, що вона ззовні практично втратила свою автентику, однак, наблизившись до неї, розумієш – це круте місце!
У Вигоді чи при необхідності у мене можна отримати телефон пана Василя – старшого брата церкви, який з великою шаною та відданістю розповідає та показує храм. Іноді, правда, робить недипломатичні вкраплення, на кшталт, що церкву освячував християнський єпископ, а не католицький… Певно тут мій вираз обличчя був дещо перекошений навіть у масці, бо … здається порозумілися))). Відвідати храм точно варто.
На фасаді текст про будівництво церкви. Колишня монастирська церква, у народі відома як «козацька», була побудована з тесаного каменю козаком Андрієм Жураковським. Саме його зображення у молитві видніється на фасаді. А ще тут видно птаха, що пробиває собі плоть дзьобом – символ жертви Христа за людство.
Заходимо у низенькі двері і потрапляємо у могутній храм, який, вочевидь, відігравав і оборонну роль. Стіни вражають своєю міццю. Автентики в інтер’єрі небагато. Але нам показали красиві хори, одноярусний іконостас, симпатичні вівтарі… і ще дещо. Але нехай це буде для вас сюрпризом. Таке точно далеко не скрізь вам покажуть.
Обходимо храм, милуючись краєвидом гір, який відкривається з цього місця, бачимо стару дзвіницю. Пан Василь каже, що її просто взяли і перенесли, не розбираючи, із протилежного кінця подвір’я. Молодці. Здавалося б усе. Та ні. Адже ще є підземні ходи (ще їх почистять, впевнений), фундамент монастиря, що стояв тут колись і … безліч позитиву, отриманого від цього Божого дому та спілкування з паном Василем.
Далі ми поїхали у Підліски – крайнє село перед горами. Тут дорога закінчується і розпочинається ліс. Чим же цікаве таке село?
Усі знають Мислівку – колишній Леопольдсдорф. Так, як уже зазначалося, у середині ХІХ століття навколо Долини поселилося багато німецькомовного населення. Ми вже навряд чи дізнаємося, хто з них був австріяком, а хто чистокровним німцем. Знаємо точно, що вони розвивали промисловість та були католиками і протестантами. Так сталося, що у 1939 році радянська влада їм усім сказала йти геть звідси. Які речі могли німці забрати, забирали, які ні – старалися передати на збереження місцевим. Саме так у церковцю, яка походить із середини ХІХ століття, потрапив орган з німецької кірхи.
Хто б міг подумати, що тут, можна сказати, на краю світу, у крайньому селі – Підліски, в маленькій церковці можна побачити орган – музичний інструмент, який явно не характерний для східного обряду. Люди опікувалися подарунком, він залишився цілим і в атеїстичні часи СРСР, а на початку 1990-х навіть був реставрований, однак… потребував постійних капіталовкладень та техоглядів. Громада на це коштів не мала. Тому зараз можна побачити цей незвичний елемент інтер’єру церкви у Підлісках, але зіграти на ньому певно не вийде… Якщо хочете сюди потрапити, то найкращий час це неділя, 12.00, коли у Підлісках правиться Служба Божа.
ТОП-3. Гастрономія
Що ж, пора поїсти. Тут можна цілу екскурсію такими точками робити. Отже, починаємо з Вигоди.
Між стоянкою трамваю та музеєм при центральній дорозі розташовані декілька закладів – магазини, ресторанчик. До того ж, усі вони мають функцію майстер-класів чи дегустацій.
У колоритному магазинчику у центрі селища можна придбати крафтові продукти та домовитися про якийсь майстер-клас. У сусідньому ресторані-музеї з репліками оригінальних вуликів можна продегустувати меди та медовуху. Час відвідування: 30-40 хв.
Але я вам раджу поїхати до Старого Мізуня. Живе там одна пані – Оксана Клебан. То вона знає все про старовинні страви бойківської кухні. А ще тут можна організувати сімейні вечори, де господиня разом із гостями «чаклує» над стравами на вогні на своєму подвір’ї. Автентика!!! Ще тут можна залишитися на ніч у прикольних будиночках, відпочити у сауні. До слова, я тут своє День народження святкував. Дуже гарно.
А як же природа? Тоді вам у Новошин. Тут у 120-річній хаті господиня-травниця Іванна Кузеляк пригощає гостей «партизанською кашею», трав’яними чаями і взагалі, всякими смаколиками.
Де тут природа? Так то тільки десерт у хаті, а каша у борі – таке собі місце у полі з краєвидами на гори та Вигоду. А як дуже любите гори – те саме, тільки на горі Лиса. Ось так, ще й в гори потрапите.
І це все? Ні. Ще є село Шевченкове.
Село Шевченкове – це не тільки добра дорога, а й три оригінальні та інтерактивні місця, які припадуть до смаку як дітям, так і дорослим.
1. Кузня. Майже при в’їзді у село розташована кузня пана Володимира, у якій кожен може відчути роботу коваля, викувати для себе сувенір, спробувати всю міць витримки при роботі із металом. Мені тут подобається. Є одна проблемка. У неділю та свята – піч не розпалюється, то повного антуражу не буде. Замовляйте атракцію на суботу.
2. Екоферма братів Артема та Іллі Хансенів. Хороше місце, де господарі по-справжньому люблять тваринок, яких вирощують і якими опікуються. Позиціонується екоферма як контактний зоопарк, є можливість покататися на коні, а ще – продегустувати сир, масло та інші страви з козячого молока. О, як захочете, то ще й козу доїти можна. А потім то молоко ще й самому випити. А якщо вам така розвага не до вподоби, то якраз біля ферми дуже гарний берег річки Свіча. Можна просто релакснути тут.
3. А ще у селі є така послуга, як «сон на вуликах». Бджоли гудуть, ти спиш на вуликах, спочатку незвично, потім норм, а тут тебе будять і запрошують дегустувати медовуху.
Подорожуючи Бойківщиною на автомобілі, можна побачити традиційні бойківські села, красу передгір’я Карпат, посмакувати мінеральною водою, відпочити біля водоспадів-порогів і…доїхати до овечої ферми на дегустацію сирів, вина.
За 7 км від села Новий Мізунь є урочище Дубовий кут. Навколо – гори, річка, свіже повітря, зв’язок на телефоні ловить слабо. Тут виробляють високогірні екологічні овечі сири, а ще відновлюють забуті традиції. Вівчарством подружжя Лучків займаються вже 7 років, три з них роблять сир з овечого молока. На фермі виготовляють як традиційні м`які гуцульські сири – бринзу, вурду та будз, так і тверді іноземні – манчего та пекоріно. Також можна спробувати смачну страву «горщик», яку приготує господиня за стародавнім бойківським рецептом в печі. Тут є давня бойківська хата, якій вже більше 100 років. У ній збереглись автентичні меблі, інструменти. За бажанням можна замовити майстер-клас з прядіння вовни, варіння вурди, навчитись працювати на ткацькому верстаті, а для чоловіків – спробувати себе в ролі пастуха.
Як доїхати
Тепер про дорогу.
З Івано-Франківська до Долини їдемо дорогою Н 10 до кільця у Долині, де повертаємо на дорогу на Хуст (Р 21). Звідси кілометрів 7 до Вигоди. З Вигоди до Пацикова – 1 км асфальтованої дороги у доброму стані, до Підлісок – 12 км через село Шевченкове. З Шевченкового стан дороги – ґрунтова, середньої якості. По маршруту Карпатського трамвая у межах сіл Старий та Новий Мізунь – асфальт з вибоїнами, далі ґрунтовка.
Громадський транспорт. Бусик з Івано-Франківська до Долини їздить регулярно із автовокзалу на Залізничній, з Долини до Вигоди – бусики формуються після повороту та з’їзду з кільця. З Вигоди до Шевченкового та Новошина можна доїхати бусиками, про їх розклад варто запитати місцевих. До Пацикова та Старого Мізуня краще пройтися пішки.
Контакти:
Оксана Клебан (кластер «Бойківський колорит): 050 661 91 71
Іванна Кузеляк (господиня-травниця): 097 980 37 89
Артем Хансен (екоферма): 050 606 56 43
Оксана Лучків (овеча ферма): 095 131 49 51
