Франківка Ксеня Каленська чимало часу прожила у теплій Домінікані та вважає цю острівну країну своїм другим домом. Там вона працювала на місцевому телебаченні. Нещодавно дівчина повернулась до рідного Франківська і веде на радіо «Західний полюс» програму «Гаряча латина». У ній підбирає запальні треки, розказує про новинки латиноамериканського світу.
Словом дарує слухачам трохи яскравої екзотики, пише Репортер.
Вміють кайфувати
За вікном радіостанції падає сніг, а «Репортер» говорить з Ксенею про сонячну Домінікану. Навіть якось тепліше стає від тих розповідей. Ще й добряче підігрівають запальні мотиви сальси з ефіру.
Вперше у Домiнiканську республіку вона прилетіла у 2013 році як туристка і, каже, просто закохалася в цю країну, природу, людей. Згодом повернулась туди і навіть пішла на кастинг, де шукали телеведучу програми про туристичне життя й про ринок нерухомості. Вона добре знає німецьку, англійську й трохи іспанську. Крім того, працювала в Києві актрисою та телеведучою. Розказує, що там i робила вже свої перші спроби у цій галузі.
Отож кастинг у Домінікані Ксеня пройшла і без вагань залишилась.
Вона у захваті від тамтешніх людей. Каже, місцеві неймовірно привітні, життєрадісні та щирі.
«Вони відверті, як діти, – усміхається Ксеня. – Майже ніколи не поспiшають. Домініканці дуже близькі до природи i сприймають усе набагато лайтовiше. Вони справді вміють кайфувати від життя. І це зовсім не залежить від того, скільки у них грошей у кишені. Я бачила однаково щасливі очі й у бідних людей, i в дуже багатих. Але все одно, це погляд щасливої людини. Здавалося, в них або не заведено показувати смуток, або вони просто не сумують взагалі».
Розповідає, що, наприклад, можна сидіти тихо на пляжі й насолоджуватися краєвидом, і тут до тебе раптом доєднається велика сімейна компанія. Люди просто подумали, що їй самотньо й від того сумно.
Усе буде «маньяна»
«Вони починають співати й танцювати швидше, ніж ходити та говорити, – усміхається Каленська. – Геть маленькі домiнiканцi так зухвало витанцьовують сальсу, що просто не віриться, що вони не з якоїсь танцювальної школи. Здається, вони вже народжуються з відчуттям ритму».
Одного разу їхала в автобусі й по радіо звучала дуже популярна пісня. Тож дівчина, яка сиділа поруч, почала голосно співати. Весь автобус підхопив.
«Я ще подумала, мабуть, зараз ще почнуть танцювати, – сміється Ксеня. – А ось ще випадок. Зайшла у маленький магазинчик, а продавчиня почала танцювати. На мене не реагувала. Потім повернулась і питає: «А тобі що, не подобається? Чому не танцюєш?». Я вже й забула, за чим прийшла».
А ще для місцевих не існує поняття часу. Вони можуть запізнитися на зустріч на годину, а то й більше – і це вважається нормально.
За словами Ксені, вони на все кажуть – «маньяна». Це перекладається як завтра, але у місцевих означає – ніколи.
Карпатський чай у тропіках
За її словами, у Домінікані живе багато українців. В основному всі працюють у туристичний сфері. Туризмом заробляють і жителі містечок на береговій лінії. Також багато людей займається сільським господарством.
«Зарплата дуже різна. У готелях персонал заробляє небагато, приблизно 400-500 доларів, хоч робота важка, – розповідає Каленська. – Іноземці в туристичному бізнесі заробляють більше – 1100-1500 доларів. Життя дороге, добру частину доходу забирає оренда житла – від 400 до 1500 доларів. Залежить, в якому районі – чим безпечніше, тим дорожче».
От до чого Ксеня довго не могла звикнути, то це до ураганів, які тут тривають щороку в серпні-вересні. Спершу дуже боялася, а потім якось звикла.
«Домініканці готуються до них щороку, страху в них нема, – розказує дівчина. – До природи ставляться дуже шанобливо, сприймають її примхи з розумінням та повагою. Хоч i забивають вікна фанерою аж до землі чи заклеюють скотчем».
Ще, зізнається, що серед багатого асортименту тропічних фруктів їй завжди хотілося наших персиків та малини, а ще домашнього сиру й хліба.
«До речі, гречку там майже не їдять, її можна купити тільки в емігрантських магазинах, – розказує Ксеня. – Я навіть знайшла там наші франківські круасани з шоколадом. Я їх дуже люблю. На упаковці писало, що виготовлені шість днів тому. А ще був карпатський м’ятний чай. Я коли це побачила, то було для мене – як частинка дому».
Щодо кухні, то розповідає, що там голова усьому – рис. Сміється, що б не приготували домініканцю, він тим не наїсться, поки не буде рису з куркою. А ще, каже, люблять зелені банани, які смажать, як картоплю. Хоч картоплі мають кілька видів, але вона солодка.
Також полюбляють сиру рибу, яку щойно зловили. Просто ріжуть тоненькими шматочками, додають трохи лайму та соусу. Ксеня каже, що смак неймовірний.
Океан пахне кавуном
Оскільки Ксеня працювала на телебаченні та робила туристичні програми про країну, то багато нею подорожувала.
Її улюблені місця – це гора Редонда з гарним краєвидом. Ще розказує про унікальну місцину з дуже непередбачуваною погодою та майже дикою природою – Самана. Каже, це як місцева Амазонка. Тут є крихітні острівці Лос-Айтісес з печерами, тропічними лісами, водоспад Ель-Лімон і райський острів Кайо-Левантадо.
«Ще є чудове місце Салiнас з піщаними дюнами, рожевими фламінго, пляжами з чорним піском, рожевими соляними озерами та плантаціями мангових дерев, – із захватом розказує Ксеня. – Дуже полюбляла бувати у столиці – Санто-Домiнго. Це найстаріше місто Америки, засноване європейцями 5 серпня 1498 року. Там є маяк Колумба, його дім-музей, фортеця Осама, кафедральний собор Санто-Домінго й багато музеїв. Коли блукаєш вулицями старого міста, здається, що час зупинився чи ти знаходишся у декораціях до історичного фільму».
Багато розказує про неймовірну природу. Каже, на океан дивитися й не надивитися.
«З балкону можна просто торкнутися пальм чи мангових дерев, – говорить Ксеня. – Зранку дуже гарно співають різні пташки. Таке враження, що прокидаєшся у тропічному лісі. Але якось біля мого балкону на пальмі заселилася зграя зелених папужок. Вони ду-у-же галасливі. О шостій дуже голосно про щось теревенять».
Але у райському куточку бувають і неприємності. Наприклад, до кімнати можуть заповзти велетенські таргани, тарантули, рідше – скорпіони.
«Ящірок там усі люблять, бо вони полюють на комарів, а від них просто спасу нема, – відмахується рукою Каленська. – От, кого справді ненавиджу, то це отруйні сколопендри. Вони дійсно небезпечні. Таке страшило покусало мою собаку, але тоді обійшлося. Ще є змії, але вони не отруйні, тому ними іноді може навіть гратися зграйка хлопчаків».
Ксеня зрозуміла, що Домінікана стала їй другим домом, коли повернулася в Україну. Нині їй дуже не вистачає сонця, кілометрів пляжів з білосніжним піском, а найбільше – океану. Каже, на світанку він пахне кавуном.
