-РЕКЛАМА-

РЕКЛАМА

Актуально зараз

-Реклама-spot_img

Фортеця скорботи та ріки шампанського: як пишно ховали власника Станиславова Юзефа Потоцького ФОТО

-Реклама-spot_img
spot_img

У XVIII столітті в нашому місті відбулася подія, про яку місцеві з захопленням потім переповідали своїм онукам і правнукам.

Столична газета надрукувала звіт з похорону Потоцького, а польські історики відтворили перебіг урочистостей ледь не погодинно, пише Репортер.

Фортеця скорботи

- РЕКЛАМА-

19 травня 1751 року в Залізцях помер власник Станиславова та один із найбагатших магнатів Речі Посполитої Юзеф Потоцький. Він посідав високі посади – був каштеляном краківським та великім гетьманом коронним, тобто міністром оборони.

Залізці – село у теперішньому Зборівському районі Тернопільщини, де Потоцький мав замок. Втім, везти тіло додому чомусь не поспішали. Старий магнат цілих вісім тижнів пролежав у місцевому костелі, де над ним щодня співали 12 монахів-домініканців. Перед тим тіло забальзамували.

Лише 15 серпня рештки гетьмана виїхали з Залізців. Труну супроводжували численні священнослужителі, шляхтичі, солдати. У селах і містечках процесія зупинялась для поминальних богослужінь. До Станиславова прибули аж 20 вересня.

Навіщо так тягнули? Річ у тім, що весь цей час син померлого, воєвода київський Станіслав Потоцький, готувався до пишного похорону батька. Для цього колегіальний костел (нині Музей мистецтв Прикарпаття) всередині оббили червоним адамашком – грубою шовковою тканиною з візерунками. Усі колони вкрили позолоченими пластинами та дзеркалами, які посилювали світло свічок та оливних ламп.

На стінах розмістили герби родичів Потоцьких. Поруч висіли полотна з зображенням побожних справ гетьмана.

Похорон Потоцького
Фортеця скорботи. Реконструкція Іоанна Бетлея

Посередині встановили символічний катафалк, що називався castrum doloris – фортеця скорботи. Він дійсно нагадував квадратну фортецю, на чотирьох бастіонах якої встановили дерев’яні скульптури лицарів, а на куртинах (стінах між ними) розставили по 14 підсвічників. На другому ярусі розмістили кілька табуретів з оксамитовими подушками. На них лежали ордени покійного, гетьманська булава, пернач і жезл полководця – знак влади над іноземними найманцями.

Верхні сходинки катафалку прикрасили двома обладунками крилатих гусар з кірасами та шоломами. Зверху стояла велика домовина. Якщо вірити історику Садоку Барончу – цілком золота. В ногах розміщався щит із гербом Потоцьких, у головах – портрет Юзефа на позолоченій срібній блясі з двома скорботними геніями. Бляху виконав відомий варшавський ювелір Соломон Гардвальд.

У цю золоту труну й поклали старого гетьмана.

Як упав же він з коня…

Похоронні урочистості почались о четвертій ранку 22 вересня 1751 року. Ще напередодні до Станиславова з’їхалась величезна кількість гостей. Архи­єпископ Львівський, латинські єпископи Луцький, Холмський, Кам’янецький, Київський, греко-католицькі владики Львівський і Перемишльський. Їх супроводжували суфрагани, тобто помічники єпископів, 60 каноників, 1275 латинських священників і 430 грецьких.

Похорон Потоцького
Відспівування відбувалось у колегіальному костелі Станиславова. Поштівка з колекції Володимира Шулепіна

Найбільш шанованим світським гостем був заступник померлого, польний гетьман Ян Клеменс Браницький. Наступні за значимістю – воєводи Белзький та Волинський, каштеляни Брацлавський, Волинський та Варшавський, коронні старости, придворні вельможі, офіцери, численні шляхтичі та їхні дружини.

Рівно о четвертій ранку в місті забили дзвони, а 120 гармат гарнізону салютували Юзефу Потоцькому. Священники латинського, уніатського та вірменського обрядів поперемінно відправляли служби. Їх було так багато, що костел не зміг вмістити всіх, тож частина отців розійшлася по інших храмах міста.

Сценарій погребу написав єзуїт Павло Гіжицький, який у своєму «активі» вже мав п’ять поховань найвищих сановників Речі Посполитої.

Львівський архиєпископ провів богослужіння, що супроводжувалось траурною музикою. Її спеціально написав композитор Доні. Серед співаків вирізнявся італієць – сір Лоренцо. Далі тринітарій отець Руссіян три години перелічував заслуги померлого.

А потім почалося найцікавіше.

На бастіонах знову вдарили гармати, а перед костелом заграв військовий оркестр. Під барабани, труби й литаври до храму галопом в’їхали 14 офіцерів. Вони під’їжджали до катафалку, ламали та кидали різну зброю – стріли, шпаги, палаші, списи, булави. Після чого падали з коней, вдаючи жаль за своїм гетьманом.

Майбутній польський поет Францішек Карпінський, що теж був на церемонії, залишив цікаві спогади. «Двом з тих «героїв» не вдалося зламати списа і хоругву, тільки свічки на катафалку порозкидали, зате їм добре вдався ніби жаль і падіння з коня, бо були добре п’яні…».

Похорон Потоцького
Так виглядав інтер’єр колегіати у 1930-х роках

Коли лицарепад завершився, слово взяли світські особи. Найкоротшу промову, що становила лише 24 речення, виголосив воєвода Волинський Северин Ржевуський. Найдовшу, на вісім сторінок – воєвода Белзький Антон Міхал Потоцький. Казав він таке:

«Лише тих треба жаліти, пам’ять про яких разом з ними буває похованою, які на цьому світі нічого корисного для Віт­чизни не зробили. Тим, хто заслужив собі безсмертну славу, слід заздрити святою порядною заздрістю. Справедливих чекає вічна пам’ять і в ній вони залишатимуться до кінця. Ніколи не помирає той, хто жив славно!».

І дійсно, гетьман Потоцький залишив слід в історії. Досить характерний слід.

Польський дослідник Юзеф Зелінський дав йому свою характеристику: «Після великих гетьманів XVII століття він успадкував хіба що особисту хоробрість та бойовий запал, але в битвах це йому мало допомагало. Неймовірну щедрість і жертовність він умів поєднувати з безкарним грабунком скарбниці Речі Посполитої.

Коли російські війська порушили суверенітет Польщі і зайшли на її територію, він виголосив полум’яний протест, а за кілька днів вже займався доставкою для них провіанту і фуражу, аби добре на цьому заробити».

Коли державні мужі завершили читати панегірики, домовину зняли з катафалку та під релігійний гімн «Слався королева» занесли до родинної крипти у підземеллі костелу. В цей момент усі 120 гармат фортеці знову дали дружній залп. Водночас і вояки гарнізону почали гатити в повіт­ря з ручної зброї.

Ріки шампанського

Металеві двері крипти зачинились за покійним, і його син запросив гостей на поминальний обід. Для цього на одному з бастіонів, що прикривали палац Потоцьких, змайстрували величезний намет завдовжки у сто ліктів – понад 50 метрів. Посередині встановили два великі столи, ще з десяток стояли на подвір’ї, а найшановніших гостей частували у палаці. Тости йшли за тостами, гармати постійно стріляли «за здоров’я їхніх найясніших милостей присутніх тут шановних гостей та їхніх родин».

Багато священників не помістилось у магнатський резиденції, тому їх розпихали у монастирях – тринітарському та єзуїтському. До речі, молились за душу померлого святі отці не безкоштовно. Історик Алоїз Шарловський пише, що канонікам протягом чотирьох днів похорону платили по п’ять дукатів, іншим – по три дукати, а ще три дні по дукату. Монахів і священників розселили з комфортом і повним пансіоном – давали запіканки, вина, мед, пиво, горілку, настоянки.

Газета «Кур’єр Польський» скрупульозно підрахувала, що за один обід гості споживали 20 бочок угорського вина, 11 бургундського, шампанського і рейнського. Хто яке вино бажав, тому то й наливали. Їжі теж не бракувало. Сучасники відмічають, що стіл був багатий, з солодощами особливого приготування. Для більшого вшанування гостей представників родини Потоцьких «закріпили» за столами, де вони виконували функції господарів.

Не обійшлося без п’яних ексцесів. Микола-Базиль Потоцький, володар сусіднього Бучача, так напився, що затіяв стрільбу по голубах. Але першим же пострілом намертво поклав єврея, який проходив поруч. Син померлого гетьмана висварив п’яного гостя, на що той образився і залишив Станиславів.

У Бучачі Микола-Базиль наказав своїм охоронцям схопити дюжину єврейських хлопців. Їх привезли до Станиславова і вивалили перед брамою палацу в якості моральної компенсації.

Поховальні богослужіння тривали ще три дні. Щоправда, вже без процесій, промов і військових демонстрацій. За весь цей період гармати вистріляли 14 тонн пороху.

Першим розкланявся гетьман Браніцький, який поїхав інспектувати Кам’янець-Подільську фортецю. За ним потягнулися інші. Втім, найзатятіші гості залишились у Станиславові та пили за упокій старого Юзефа ще три місяці.

НОВИНИ НА ЦЮ ТЕМУ

Світлана Якимчук
Світлана Якимчук
Інформаційний оглядач інтернет-сайту Правда іф.юа. Випускник філологічного факультету Прикарпатського національного університету

1 коментар

Comments are closed.

-Реклама-

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

Азов

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

купити iphone 15 Pro у Львові, ціни в Україні