«Гуцулка Ксеня» — українська пісня-танго, що стала однією з найвідоміших українських пісень у XX ст. у світі. Її автор – талановитий український композитор, скрипаль, диригент Ярослав Васильович Барнич. Він народився в с. Балинці поблизу Коломиї. Визнання до генія з Прикарпаття прийшло спершу в українській діаспорі, а потім вже його вшанували на рідній землі незалежна Україна. Проте й досі точаться дискусії щодо авторства найвідомішого карпатського танго. Як так сталося?
Ще в гімназії Барнич робив перші композиторські спроби: писав коломийки, вальси тощо. 1914 року вступив до легіону Українських січових стрільців і разом з Михайлом Гайворонським організував смичковий квартет. Сотня, в якій він служив, дислокувалася в Хусті.
У 30-і рр. Барнич створив оперети «Шаріка», «Пригода у Черчі», «Гуцулка Ксеня», а також популярні пісні-танго «Ох, соловію», «Чи тямиш?», «Гуцулка Ксеня».
В 1939 році був музичним керівником Станіславського театру ім.Івана Франка, а 1940 року організував Гуцульський ансамбль пісні й танцю (тепер «Гуцулія»).
З приходом радянської влади його оперети були заборонені як націоналістичні. Барнич, які і більшість національно свідомої інтелігенції емігрував: спочатку до Німеччини, а потім разом з родиною виїхав до США. Там композитора чекали праця в різних установах, батута над хорами, постановки опер і оперет, концерти тощо. У 1952 р. в Нью-Йорку створюється Український Музичний Інститут, а в одній із його філій у містах Клівленді і Лорейні працює Ярослав Барнич, де викладає гру на скрипці та теоретичні предмети. Впродовж 15-ти років (1951–1966) Я. Барнич працював художнім керівником та диригентом Українського хору імені Т. Шевченка (Клівленд, США) й провів з ним понад 100 великих імпрез.
Танго «Гуцулка Ксеня» написане в 1932-1933 рр. у Коломиї. На його створення Барнича надихнула дивовижної вроди дівчина-гуцулка Ксеня Клиновська з Небилова (біля Перегінська Рожнятівського району Івано-Франківської області, на межі Бойківщини й Гуцульщини). Вона вчилась у композитора в Станіславській жіночій семінарії. Протягом останніх десятиріч встановити істину намагалися неодноразово, проте не вистачало документальних матеріалів.
Пісня швидко стала популярною, дехто навіть вважав її народною.
В радянські часи ім’я січового стрільця й емігранта Барнича було, звісно, заборонено, але позаяк пісню всюди співали й грали, то в партійних кабінетах постановили приписати її аматорові зі Львівщини Романові Савицькому, який музикою цікавився усе своє життя, хоч жодної спеціальної музичної школи не закінчував. За поширеною легендою учитель зі села Семигинів Стрийського району Роман Савицький свою літню відпустку проводив у домі двоюрідної сестри Ірини Бурачинської, яка жила в селі Шешори на Косівщині. Сестра мала вродливу доньку Ксеню, яка дуже любила свого дядька Романа. На одному з вечорів, коли молодь забавлялася під час вакацій, десятирічну племінницю Савицького обрали «королевою» вечора: Ксеня виявилася дуже веселою і дотепною, кожному давала якісь доручення, а до свого дядька звернулася з проханням написати таку пісню, щоб уся Гуцульщина її співала!
В музичних колах говорили, що авторство Роману Савицькому було приписано головною крайовою Спілкою композиторів Прикарпаття для того, щоб хтось із її членів отримував гонорари, які надходили від різноманітних концертних організацій. Свого часу композиторів Євген Козак і Анатолій Кос-Анатольський намагалися відновити авторство пісні, але “органи” порадили їм не втягуватися в цю справу. Ось що з цього приводу пише професор Степан Стельмащук у своїх спогадах про відомого композитора Євгена Козака в тижневику “Неділя”: “…КДБ зацікавилося Є. Козаком, коли він десь у 40-50 роках відкрито виступив прихильником Барничового авторства “Гуцулки Ксені”. Його викликали і сказали: “Нє лєзь нє в своє діло”.
Істину було встановлено завдяки матеріалам зі спецфондів та архівів, знайденим музикознавцем з Дрогобича Любомиром Філоненком. Він же є автором монографії про славетного українського митця Ярослава Барнича.
Згодом почали поширювати і оригінальний текст “Гуцулки Ксені”, який відрізняється від поширеної версії своїм трагічним фіналом.
ФОТО: Уляна Лазарович-Малик
“Знайшла стареньку брушурку, яку зберегла, знайшовши у дідусевій хаті, і хочу написати правильні слова улюбленої всіма пісні “Гуцулка Ксеня”, бо їх не знають навіть виконавці. Вчім наше, бо воно того варте!!!”, – підписала світлину Уляна Лазарович-Малик.
Гуцулка Ксеня (оригінал)
Сонні гори нічка вкрила
Полонину всю манила
Ніжно череду пестила:
Молодий вівчар не спав
Він у ранішній хвилині
Ксеню стрів на полонині
І одній в гірській країні
На трембіті тужно грав
—Приспів—
Гуцулко Ксеню
Я тобі на трембіті
Лиш одній в цілім світі
Розкажу про свій жаль
Душа страждає
Звук трембіти лунає…
А що серце кохає
Бо гаряче мов жар
Покохав дівчину скрито
І пройшло гаряче літо;
Буря йшла несамовито
В ліс вівчар отару гнав
Черемоша били хвилі
Бігла Ксеня у безсиллі
На стрімкому впала шпилі
Сумно вітер завивав
<Приспів>
Череду лишав щоночі
Та шукав сліди дівочі
Як знайшов закриті очі
Їх востаннє цілував
Важко спершись на соснині
З болем серця грав дівчині,
Щоб і гори чули сині
Як гуцулку він кохав
<Приспів>
