Йде третій тиждень повномасштабного вторгнення Росії. Україна тримається добре – завдяки ЗСУ, Нацгвардії, іншим бійцям та бійчиням.
Але перемогу наближають усі: навіть без зброї в руках вони роблять надзвичайно багато, пише Репортер.
Від Бандери і Махна
У невеликому кафе та крамничці здорового харчування «Кошик здоров’я», що на Чорновола у Франківську, кипить робота. З десяток жінок нарізають горіхи й сухофрукти, виливають у великі каструлі згущене молоко – й одночасно обговорюють події на військовому та дипломатичному фронтах.
Тут роблять спеціальні «Бойові батончики «Бандера» і набори сухофруктів – «Вітамінні бомби Батька Махна». Ідея з’явилась у франківської громадської діячки Наталії Сербин. Її підхопили власник «Кошика здоров’я» Мирослав Лазарович та активісти. Етикетки розробила дизайнерка Анна Авен, а виготовляє їх друкарня «Паперівка».
«Усіх охочих взяти участь у виготовленні батончиків ми додаємо у чат, – розповідає координаторка проєкту Юлія Дронь. – Там уже понад 50 людей, переважно жінки. Та коли робимо великі об’єми замісів, то кличемо й чоловіків. Ввечері пишемо в групу, формуємо зміну – десь 10 людей. Зміна тепер одна – з 11:00 до 15:00. Раніше працювали у дві зміни. Місто вже потрохи повертається до роботи, тож ми вирішили дещо скоротити процес».
Основа батончиків – вівсяні пластівці. До них додають багато сухофруктів: чорнослив, фініки, курагу, інжир, родзинки. А ще – грецький горіх, насіння соняха. Суміш роблять на основні згущеного молока та меду.
Деякі продукти закуповують оптом за допомогою Мирослава Лазаровича. Але більшість приносять місцеві.
«Допомагають по-різному. Багато людей просто перераховують гроші на картку, – каже Юлія Дронь. – Буває, бабуся принесе пів банки меду і ти розумієш, що вона віддає останнє. Сьогодні принесли два мішки горіхів. Час від часу шукаємо людей, які вдома вечорами можуть їх лущити. Загалом горіхи потрібні завжди – як лущені, так і не лущені».
Вітамінна бомба – це мікс сухофруктів і горіхів в упаковці. Родзинкою є печиво у формі ангела або із зображенням гербу України від волонтерки Наталії Ткаченко.
Щодня тут роблять десь до 300 батончиків. Раніше виготовляли й 500, але тоді було дві зміни. Частину виробів передають Мальтійській службі допомоги, де формують індивідуальні аптечки на фронт й додають «бандерівські» батончики. Також передають корисні смаколики і франківській теробороні.
Шукаємо, що можемо
Найбільшу волонтерську допомогу бійцям в Івано-Франківську розгорнула громадська організація «Дружина воїна». Її створили у 2018 році жінки, чиї чоловіки тоді воювали в ООС. Зараз вони теж на передовій.
За словами керівниці ГО Тетяни Фреїшин, займаються всім, чим можуть, щоб допомогти ЗСУ. Зокрема, шукають речі, яких завжди бракує на фронті.
«Знайомі з-за кордону передають нам допомогу – медикаменти, перев’язувальний матеріал, спальники, наколінники. А також фінансову підтримку, що дає можливість тут купувати ліки, акумулятори, зарядні пристрої, батарейки, – розповідає Тетяна Фреїшин. – Тепер нова проблема – з підсумками для магазинів (для набоїв – авт.), а також спеціальні чохли на каски, бо не всі, що їм передають, мають маскувальне забарвлення. Шукаємо все, навіть інструменти до машин, рації, тепловізори, нічники».
Пошиттям сумок і касок займається швейна майстерня «Клаптик» на чолі з Наталією Філіппською. Вона розробила спеціальні лекала, щоб усе було точно. А ще «Клаптик» та інші майстерні підтримали ініціативу «Дружини воїна» з пошиття нижньої білизни для чоловіків на передовій.
«У зоні бойових дій важко дотримуватися особистої гігієни. Та й якщо термобілизну перуть, треба щось на себе одягнути, – пояснює одна із членкинь організації Наталія Кушніренко. – Тож ми пошили дуже багато і вже все розібрали. Навіть люди, які тут приймають переселенців, бо багато хто теж приїхав без запасної нижньої білизни. Шиємо з лляних тканин. Поки що основна партія уже пішла, переважно на Київ. Зараз люди дошивають по домах, приносять, а ми віддаємо у гарячі точки».
З людьми легше
Та основне, чим зараз займаються в організації, – це плетіння маскувальних сіток на передову. У «Дружині воїна» це почали ще навесні 2018 року. Під час зимових свят займалися іншими ініціативами, а потім вирішили відновити плетіння – за день до повномасштабної війни.
«Дуже багато людей відгукуються, – каже Тетяна Фреїшин. – Спочатку телефон не замовкав. Зараз почали трохи на роботу виходити, то вже менше. Але робочі руки потрібні постійно. З тканиною трохи важко, бо, напевно, вже кожен франківець знайшов і приніс потрібні кольори, але ще десь вишукуємо. Запасів зараз є на кілька днів. Тому, хто має якусь тканину темно-зеленого, темно-коричневого чи темно-сірого кольору, хай приносить до нас чи у будь-який найближчий пункт плетіння».
Таких пунктів по Франківську багато: більшість пов’язані з ГО, але є й зовсім окремі, наприклад, по школах. За словами Тетяни Фреїшин, за ці два з половиною тижні вони сплели десь з сотню сіток. Але потреба не зникає.
«Сітки дуже потрібні – і щоб техніку ховати, і на блокпости, – розповідає керівниця організації. – І так постійно, бо сітка згоряє, нищиться – навіть не встигає розірватися через дуже велику кількість обстрілів. Також ми забезпечуємо ними й наші військові частини у Франківську».
Крім того, жінкам не вистачає основи для сіток. Раніше їх привозили з Харкова і Бердянська – зараз це неможливо. Поки допомагають місцеві рибалки та майстрині, які плетуть технікою макраме.
Маскувальну сітку роблять так: зав’язують і переплітають шматочки тканини на основу. Це треба робити не занадто щільно, бо тоді бійці не бачитимуть нічого, і не занадто широко, бо сітка має ховати від ворога.
«Є дуже багато різних технік. Для нас оптимальним є плетіння змійкою, тому що особисто мені чоловік казав, якщо залишати коротенькі смужки тканини, вони заплутуються в техніку, – пояснює Тетяна Фреїшин. – Але є точки, де плетуть по-іншому, і військові беруть. Можливо, зараз час такий, що нема як обирати».
В’яжуть сітки на Шашкевича, 2, на другому поверсі. Всередині в кімнаті – десь до десятка жінок. Усі різні: франківка з донькою розповідає, що не можуть сидіти без діла, харків’янка, сумна, але зібрана, плете та чекає дня, коли зможе повернутися додому…
Ірина Мулик – бутафорка-декораторка з обласного театру ляльок – раніше виготовляла ляльки для вистав. Зараз театр не працює, але жінка ще ні дня не сиділа на місці.
«Я була і в школі № 11, і в ЦНАПі, й допомагала вареники ліпити. Ми з колегами брали тканини й шили простирадла, наволочки – прямо в театрі. А сьогодні роблю сітку, – ділиться Ірина Мулик. – Якщо є багато роботи, то працюю цілий день – поки не закінчимо. Якщо ні – йду далі шукаю. Стараюся не сидіти вдома, бо тяжко все це слухати. З людьми легше».
Наше місце зараз тут. Як франківці у Варшаві допомагають госпітальєрам
Жінка плете сітки ще з початку війни на Донбасі. Її син теж воював на передовій. А вона каже, що теж намагається всіма силами наблизити перемогу.
«Я просто вражена нашими людьми, – каже Ірина Мулик. – Ще вісім років тому, коли тільки почалася війна, люди об’єднались, допомагали. Потім усе трохи затихло. А зараз –всюди ти не потрібна, бо є достатньо рук. Але я все одно знаходжу, де стати в пригоді. Українці – неймовірні. Дай Боже нам швидкої перемоги».
